06 березня 2025 року Справа № 280/383/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період проходження військової служби з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року у Військовій частині НОМЕР_2 , позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі. Позивач переконаний, що така бездіяльність відповідача є протиправною, а тому, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 22 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано інформацію щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період із обов'язковим зазначенням застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для її розрахунку.
03 лютого 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що вимоги позивача в частині встановлення базового місяця індексації - "січень 2008 року" не ґрунтується на нормах матеріального права. Вказує, що у період, в якому позивач проходив військову службу, Порядок № 1078 діяв у різних редакціях та встановлював різні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення та встановлення базового місяця. Відповідно за час проходження служби позивачу неодноразово змінювалися базові місяці для нарахування індексації грошового забезпечення і відповідно заново розпочинало обрахування індексу росту споживчих цін. Також, зазначає, що оскільки в Україні діє принцип незворотності дії правових норм у часі то норма Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року, згідно з якою початок обчислення зростання індексу споживчих цін пов'язується з місяцем, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, не може розповсюджуватися на відносини, які виникли до набуття нею чинності. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову.
Витребовувана ухвалою судді від 22 січня 2025 року інформація про нарахування позивачу у спірний період індексації грошового забезпечення відповідачем до суду не надано.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
У період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Обставини з приводу проходження позивачем військової служби у спірний період у Військовій частині НОМЕР_4 НГУ відповідачем не спростовуються.
Листом від 25 вересня 2024 року № 691/667/Вих3171, 691/670/Вих3171, у відповідь на звернення представника позивача, відповідач повідомив, що підстави для нарахування індексації ОСОБА_1 з урахуванням базового місяця січень 2008 року за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року - відсутні.
Інформації щодо базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення вищезазначений лист не містить.
Докази на підтвердження факту нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період в матеріалах справи відсутні.
Перерахунок індексації за період з 18 березня 2017 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) січень 2008 рокувідповідачем здійснено не було, що, зокрема, вбачається зі змісту відзиву на позов.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII):
індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII:
індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша);
обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга);
для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина третя);
підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Відповідно до пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац перший);
у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії (абзац другий);
частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац п'ятий);
сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац шостий);
у разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу (абзац сьомий).
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Пунктом 14 Порядку № 1078 визначено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
З вищевикладеного слідує, що індексація оплати праці (грошового забезпечення) є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, які мають систематичний (щомісячний) характер.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, проведення якої не залежить від волевиявлення роботодавців чи працівників.
Нормами Закону № 1282-XII та пункту 11 Порядку № 1078 визначено, що додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.
Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01 грудня 2015 року, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з 01 грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Пункт 5 Порядку № 1078, який застосовується з 01 грудня 2015 року в редакції, яка діяла до 15 березня 2018 року, передбачав:
у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац перший);
обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій);
якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий);
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п'ятий).
З викладеного слідує, що підставою для встановлення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На час виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців (далі - Постанова № 1294).
Пунктом 13 постанови № 1294 визначено, що остання набирає чинність з 01 січня 2008 року.
Постанова № 1294 діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме до 01 березня 2018 року.
Проаналізувавши Постанову № 1294 в період її дії з 01 січня 2008 року до 28 лютого 2018 року (період оскаржуваних правовідносин), суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.
Отже, внаслідок незмінності до 01 березня 2018 року посадових окладів військовослужбовців, місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) у межах спірних правовідносин за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно є січень 2008 року.
Також суд вважає за необхідне заначити, що 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав Постанову № 1013.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013.
Пунктом 2 Постанови № 1013 були внесені зміни до Порядку № 1078. Відповідно до Пояснювальної записки до проєкту зазначеного акта, ці зміни передбачали:
- здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник;
- зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади).
Окрім викладеного, пунктами 1, 3 Постанови № 1013 було установлено, що:
- підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
- підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
- у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;
- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Отже, Постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою № 1013.
Отже, січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми Постанови № 1013 не установлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже, січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078 (зі змінами, внесеними Постановою № 1013).
Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 24 жовтня 2024 року у справі № 420/13056/21 та від 08 листопада 2024 року у справі № 340/5992/20.
Зазначене свідчить про те, що у період проходження військової служби з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно позивачу протиправно ненараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року у спірний період відповідачем до суду не надано.
Щодо суми індексації, належної позивачу до виплати за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, суд зазначає таке.
Сума індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для періоду з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, поділений на 100 відсотків.
У березні-квітні 2017 року прожитковий мінімум складав 1600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у березні-квітні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року» складає 3360,00 грн щомісячно (1600,00 грн (прожитковий мінімум) х 210,00 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У травні 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у травні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року» складає 3536,40 грн (1684,00 грн (прожитковий мінімум) х 210,00% (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У червні-серпні 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у червні-серпні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року» складає 3730,06 грн щомісячно (1684,00 грн. (прожитковий мінімум) х 221,50 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У вересні-листопаді 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у вересні-листопаді 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року» складає 3896,78 грн щомісячно (1684,00 грн (прожитковий мінімум) х 231,40 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У грудні 2017 року - лютому 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2017 року - лютому 2018 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року» складає 4258,75 грн. щомісячно (1762,00 грн (прожитковий мінімум) х 241,70 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
Отже, розмір індексації за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, який належить до виплати позивачу, складає 44 070,59 грн. (березень 2017 року (за 14 днів) - 1517,42 грн. ((3360,00 грн : 31 день) х 14 днів = 1 517,42 грн)); квітень 2017 року - 3360,00 грн, травень 2017 року - 3536,40 грн, червень-серпень 2017 року - 3730,06 грн щомісячно, вересень-листопад 2017 року - 3896,78 грн. щомісячно, грудень 2017 року - лютий 2018 року - 4258,75 грн щомісячно). Тоді як відповідач визначив розмір індексації грошового забезпечення, яка підлягає стягненню - 0,00 грн.
Розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно здійснений судом з урахуванням розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року, наведеного Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 200/16532/21.
Факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003р визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 44 070,59 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов належить задовольнити повністю та із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 44 070,59 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 06 березня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов