Справа №567/1728/24
Провадження №2/567/61/25
25 лютого 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Остроголова О.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ "ВЕЛЛФІН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "ВЕЛЛФІН" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 26.01.2022 року між позивачем та відповідачем в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 1829700. За умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору про споживчий кредит, відповідачу надані грошові кошти в сумі 15 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою процентів за користування кредитом, строком на три календарні місяці та з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26.04.2022р. Розмір процентів за користування кредитом становить 474,5 % річних до терміну остаточного повернення кредиту визначеного цим договором.
Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 1829700 від 26.01.2022 р. на умовах строковості, зворотності та платності.
ТОВ "ВЕЛЛФІН" зобов'язання за вищевказаним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в порядку, встановленому п.4.2 договору про споживчий кредит, у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача в сумі 15 000 грн.
Позивач зазначає, що відповідно до ст.ст.509, 526, 527, 530, 1054 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та закону. Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, розмір якої станом на 07.10.2024 року становить 45 000 грн., яка складається з : 15 000 грн. - заборгованість за кредитом, 30 000 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 45 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою суду від 23.10.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
15.11.2024 р. відповідач подав на адресу суду відзив на позовну заяву з викладом заперечень проти позову, в якому позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що кредитний договір № 1829700 від 26.01.2022 р. він не укладав та не підписував, кредитних коштів не отримував. Також вважає, що позивачем не надано доказів здійснення безготівкового переказу кредитних коштів на його банківський рахунок, оскільки матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність йому електронного платіжного засобу, оскільки із наданої інформаційної довідки не можливо встановити на який саме банківський рахунок було здійснено переказ коштів, у ній відсутні ідентифікаційні дані особи, яка отримала кошти та не вказано призначення платежу.
Вказує, що в жовтні 2022 року після отримання письмової претензії від ТОВ "ВЕЛЛФІН" він звернувся до органів поліції з приводу отримання невідомими особами кредиту на його ім'я та в ході розгляду повідомлення було встановлено наявність цивільно-правових відносин.
Одночасно вважає, що позивачем неправомірно нараховано відсотки згідно кредитного договору.Зазначає, що на його думку, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 30 000 грн. є неспівмірною з тілом кредиту у сумі 15 000 грн., є несправедливою у розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції), у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Окрім того вказує, що умовами договору визначена загальна вартість кредиту в розмірі 26 700 грн. За наведених обставин просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 29.01.2025р. витребувано в АТ "Універсал Банк" відомості про отримання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платіжної картки, яка частково містить наступні реквізити НОМЕР_2 ; відомості про надходження 26.01.2022 року на платіжну картку, яка частково містить наступні реквізити НОМЕР_2 , у разі належності її ОСОБА_1 , грошових коштів в сумі 15 000 грн. (номер транзакції - 34318-20778-30413) від ТОВ "ВЕЛЛФІН" (код ЄДРПОУ 39952398), з наданням підтверджуючих документів.
Інших процесуальних дій не вчинялося.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України.Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 26.01.2022р. між ТОВ "ВЕЛЛФІН" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №1829700 від 26.01.2022р.
За умовами п.3.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору про споживчий кредит, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 15 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі кредитодавцю відповідно до умов, зазначених в цьому договорі, додатках до нього та Правилах.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що кредит надається строком на 3 календарних місяці з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26.04.2022р., якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору.
Згідно п.4.3 договору днем надання кредиту вважається день здійснення переказу грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця на банківський рахунок позичальника за реквізитами банківської платіжної кратки, зазначених при поданні заявки на офіційному сайті кредитодавця та яка використовується позичальником для здійснення операцій по цьому рахунку.
Згідно п.4.4 договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю відповідну плату (проценти) в розмірі 474,5 % річних, починаючи з календарного дня, наступного за днем припинення періоду дії процентної ставки, встановленої відповідно до частини другої даного пункту договору до терміну остаточного повернення кредиту, визначеного цим договором. Зазначена у даному пункті процентна ставка є фіксованою.
Окрім того, згідно п.9.3 договору позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом понад строк, вказаний в п.4.2, на вимогу позикодавця, що направлена у порядку передбаченому п.12.8 договору, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого державною службою статистики індексу інфляції за весь час прострочення, а також 255,5% річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами (понадстрокове користування грошовими коштами) в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України (проценти за понадстрокове користування кредитом). Встановлені цим пунктом проценти нараховуються на прострочену суму кредиту та/або процентів за весь час прострочення, починаючи з першого дня прострочення по день фактичної сплати простроченої суми (а.с.17-24).
Таким чином, між ТОВ "ВЕЛЛФІН" та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 1829700 від 26.01.2022 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 15 000 грн., строком на три календарні місяці.
Відповідач прийняв умови договору про споживчий кредит та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (пароля-смс).
26.01.2022 року відповідач отримав кредит в сумі 15 000 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується інформаційною довідкою від 07.10.2024 року ТОВ "Платежі онлайн", з якої вбачається, що вказане товариство, як технологічний оператор платіжних послуг, повідомляє про те, що на сайті торговця (CREDITUP.COM) через платіжний сервіс "Platon" була проведена успішна транзакція (тип транзакції - видача, номер транзакції - 34318-20778-30413, сума - 15 000 грн., дата та час проведення - 26.01.2022 року 09:28:00, номер платіжної карти НОМЕР_2 , емітент платіжної карти - MONOBANK) (а.с.36).
В заявці на отримання кредиту в реквізитах позичальника ОСОБА_1 вказано номер особистого електронного платіжного засобу, який також частково містить наступні реквізити НОМЕР_2 .
З довідки АТ "Універсал Банк" від 05.02.2025 року вбачається, що картку № НОМЕР_3 , на яку 26.01.2022 р. було здійснено переказ коштів від "ВЕЛЛФІН" в сумі 15000 грн., емітовано на ім'я відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с.98-99).
Таким чином, реєстрація відповідача на сайті позивача, подання ним заповненої заявки на отримання кредиту із зазначенням номеру банківської картки для перерахування коштів, підтвердження позивачем заявки на отримання кредиту, вчинення відповідних дій щодо отримання кредиту свідчить про те, що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами отримання кредиту, та договір про споживчий кредит було укладено та підписано відповідачем в електронній формі, відтак в силу приписів ст.ст.6, 627 ЦК України, ст.ст.11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що прирівнюється до договору вчиненому у письмовій формі.
Відповідно до вищенаведеного, суд приходить до висновку, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були перераховані відповідачу.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.
Окрім того, відповідач підтвердив, що він особисто отримав від позивача письмову вимогу про повернення кредиту, яка була надіслана на його ім'я та за адресою вказаною у заявці на отримання кредиту.
Отже, доводи відповідача в яких він заперечував підписання ним кредитного договору та отримання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженими доказами.
Сторони домовились, що кредитний договір укладається у вигляді електронного договору у розумінні Закону України "Про електронну комерцію". Укладаючи цей договір, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис та має презумпцію відповідності власноручного підпису. Підписуючи цей договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтверджує свою обізнаність та згоду з усіма умовами цього договору та Правил (п.12.4, 12.9 кредитного договору).
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України цифровий підпис - це аналог власноручного підпису, а за визначенням Закону України "Про електронні довірчі послуги" цифровий підпис - це електронні дані, що додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис, при цьому такі дані мають бути унікальними та однозначно пов'язаними із підписувачем і не пов'язаними з жодною іншою особою.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020р. електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом : надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами таких договорів.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договорів між сторонами.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.
Враховуючи, що згідно вищевказаного положення кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що він виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитному договорі, шляхом перерахування коштів на банківську карту відповідача, що відповідачем також не спростовано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ "ВЕЛЛФІН".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ "ВЕЛЛФІН" договору взяв на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики, що залишилася за тілом кредиту в розмірі 15 000 грн.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, а тому наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд враховує, що договором про споживчий кредит №1829700 від 26.01.2022р. визначено, що кредит надано строком на три місяці (з 26.01.2022 р. до 26.04.2022 р.), розмір відсотків згідно п.4.4 договору та додатку №1 до цього договору встановлено в розмірі 474,5 % річних.
Таким чином, розмір відсотків протягом строку кредитування становить 17 550 грн. (15000 грн. х 1,3% х 90 днів кредитування = 17 550 грн.)
Також, сторони із дотриманням принципу свободи договору визначили та погодили розмір процентів за кредитним договором, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення відсотки за понадстрокове користування кредитом (п.9.3 договору) в розмірі 6 825 грн., виходячи з розрахунку 15 000 грн. х 0,7 % х 65 днів прострочення = 6 825 грн.
Отже, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом становить 24 375 грн. (17 550 грн. + 6 825 грн. = 24 375 грн.), який на даний час не сплачений, а відтак вказана сума також підлягає стягненню з відповідача.
При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Також відповідач, у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості, міг заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробив.
Вказані висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
При цьому безпідставними є також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву щодо несправедливого та надмірно завищеного розміру процентів за кредитним договором, що, на думку відповідача, не відповідає засадам добросовісності та є несправедливим, з огляду на наступне.
Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Згідно визначення поняття "несправедливі умови договору" (частина друга статті 18 цього Закону) - це умови договору, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, наведеними вище нормами передбачено, що у разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду із позовом про визнання таких умов договору недійсними.
З таким позовом відповідач ОСОБА_1 до суду не звертався.
Окрім того, матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії ТОВ "ВЕЛЛФІН" при укладенні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню сторін, а також про наявність у таких діях умислу, який був спрямований на введення споживача в оману.
Умови договору та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була відповідачем погоджена.
Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17).
Як встановлено судом, укладений між сторонами договір відповідачем не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача становить 39 375 грн., з яких: 15 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 24 375 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору в розмірі 2 119,60 грн. пропорційно задоволених позовних вимог (39 375 грн. х 2 422,40 грн. / 45 000 грн. = 2 119,60 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» (місце знаходження: 03061, м.Київ, вул.Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398) заборгованість за кредитним договором №1829700 від 26.01.2022 року у розмірі 39 375 (тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» судовий збір у розмірі 2119 (дві тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.03.2025 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.