25лютого 2025 року
м. Київ
справа № 522/14458/21
провадження № 61-2524св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року у складі судді Яреми Х. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільним боргових зобов'язань колишнього подружжя та стягнення суми в порядку зворотної вимоги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 жовтня 2007 року позивач уклав нотаріально посвідчений договір позики в розмірі 143 000 дол. США. 27 жовтня 2007 року він з ОСОБА_2 офіційно зареєстрували шлюб, який розірваний 25 жовтня 2018 року. Факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 25 квітня 2007 року по 27 жовтня 2007 року встановлено рішенням суду. Позивач стверджував, що позику взято в інтересах сім'ї для купівлі квартири. В день взяття позики 24 жовтня 2007 відповідач придбала на своє ім'я квартиру за 94 000 дол. США в АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не мала власних коштів для купівлі квартири. Також в межах розгляду іншої судової справи, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання квартири особистою приватною власністю, ОСОБА_3 , що допитувалась, як свідок, підтвердила, що гроші за купівлю квартири на АДРЕСА_1 їй як продавцю особисто передано позивачем. 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 повернув в повному обсязі грошові кошти за договором позики зі своїх особистих коштів, продавши земельну ділянку та житловий будинок, які належали йому на праві особистої приватної власності. Оскільки боргові зобов'язання 94 000 дол. США використані на придбання спільного майна - квартири на АДРЕСА_2 , тобто в інтересах сім'ї, вони є їх солідарними зобов'язаннями з відповідачем, яка є колишньою дружиною.
З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку зворотної вимоги (регресу) до солідарного боржника 47 000 дол. США за курсом НБУ на дату подання позову, виконаного боргового зобов'язання за договором позики від 24 жовтня 2007 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 22 000 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що:
договір позики коштів укладений ОСОБА_1 24 жовтня 2007 року в період його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу;
зобов'язання позичальника за договором позики є особистим обов'язком позивача, відтак його вимоги як боржника, який виконав солідарний обов'язок та має право на зворотну вимогу (регрес) до відповідача, є безпідставними;
суд відхилив посилання позивача як на підставу для задоволення позову на рішення суду від 28 січня 2021 року у справі № 522/13547/18, де сторонами були ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а спір був про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання квартири АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_1 . У цій справі в мотивувальній частині суд зазначив: «… саме у цей період сторони отримали позику, яка була використана в інтересах сім'ї для придбання квартири». Тобто, посилання позивача на рішення суду в тій частині, що позику було використано в інтересах сім'ї, було зроблено виходячи з дещо іншого, що у шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як продали квартиру АДРЕСА_4 , так і купили у шлюбі у рівних частках іншу - квартиру АДРЕСА_3 . Суд у справі № 522/13547/18 відмовив у визнанні квартири АДРЕСА_3 особистою власністю ОСОБА_1 . Проте конкретних джерел коштів, за які було придбано квартиру, суд не встановлював. Крім того, у даній справі, на відміну від справи № 522/13547/18, ОСОБА_1 посилається на інші докази про витрачання позики на купівлю квартири АДРЕСА_4 та на інші обставини щодо її повернення за рахунок особистих коштів. Таким чином, незалежно від того, чи була квартира АДРЕСА_4 придбана за рахунок позики, взятої ОСОБА_1 24 липня 2007 року, вона була продана у шлюбі і подружжя придбало іншу квартиру в рівних частках, що і було констатовано у судовій справі №522/13547/18.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у справі № 522/13547/18 апеляційний суд встановив, що 24 жовтня 2007 року сторони отримали позику, яка була використана в інтересах сім'ї (для придбання квартири). Виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором позики здійснювалось ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя.
Аргументи учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції необґрунтовано і незаконно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі в зв'язку з його перебуванням на військовій службі;
суд апеляційної інстанції позбавив позивача можливості прийняти участь в судовому засіданні, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи (позивач - на службі в ЗСУ, його представник захворів);
суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на правову допомогу, оскільки не були надані відповідні докази;
суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 74 СК України та вирішення питання про стягнення боргу за договором позики солідарно.
У березні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000 грн.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що позивач посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, але предмет спору, підстави позову та фактичні обставини встановлені судами у цих справах не є подібними. Суди правильно врахували, що судовим рішенням у справі № 522/13547/18 встановлено, що виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором позики здійснювалось ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя. Отже, дана обставина є преюдиційною та не підлягає доказуванню. Так само є безпідставними доводи касаційної скарги щодо порушення прав позивача відмовою в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Представник позивача був присутній в судовому засіданні 09 листопада 2023 року, надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у зупиненні провадження, оскільки ОСОБА_1 не перебуває на військовій службі, а лише виконує роботу за трудовим договором. Безпідставне зупинення провадження у справі може привести до затягування розгляду справи та порушення засад цивільного судочинства.
У травні 2024 року ОСОБА_1 надав пояснення на відзив відповідача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали цивільної справи № 522/14458/21 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 671/1957/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 295/8319/18, від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23, від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц, від 01 вересня 2022 року у справі № 295/9244/17, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/20899/19, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 25 квітня 2007 року по 27 жовтня 2007 року.
27 жовтня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, а 25 жовтня 2018 року шлюб розірваний рішенням Приморського районного суду м. Одеси.
24 жовтня 2007 ОСОБА_1 уклав з громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_6 нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав позику в розмірі 143 000 дол. США (що еквівалентно 722 150 грн), строк повернення до 24 жовтня 2012 року.
24 жовтня 2007 року ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_4 за 94 000 дол. США.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви громадянки Китайської Народної Республіки ОСОБА_6 ОСОБА_1 22 квітня 2014 року повернув кошти за договором позики від 24 жовтня 2007 року.
03 листопада 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_4 за 84 000 дол. США (що еквівалентно 2 146 928,79 грн).
Того ж дня, 03 листопада 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали в особисту приватну власність в рівних частинах квартиру АДРЕСА_3 за 515 000 грн.
15 листопада 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2-200/ПС-11/06 на суму 246 000 дол. США строком до 14 листопада 2031 року.
16 листопада 2006 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, за яким для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку ( АДРЕСА_5 ), які належали ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2006 року.
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 28 квітня 2014 року ОСОБА_1 продав громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_7 житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_5 . Вартість земельної ділянки - 655 200 грн, житлового будинку - 755 000 грн. Відповідно до умов договорів розрахунок було проведено на підставі попереднього нотаріально посвідченого договору від 03 квітня 2014 року. Житловий будинок та земельна ділянка є особистою приватною власністю продавця.
04 квітня 2014 року ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором №-200/ПС-11/06 від 15 листопада 2006 року.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Саме тому, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
В постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), на яку посилається позивач в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/20899/19 (провадження № 61-19597св20), на яку посилається позивач в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України. Так, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач просив визнати спільним борговим зобов'язанням колишнього подружжя кошти в розмірі 94 000 дол. США, отримані за договором позики від 24 жовтня 2007 року та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь в порядку зворотної вимоги до солідарного боржника 1 260 389 грн, що еквівалентно 47 000 дол. США, виконаного боргового зобов'язання за договором позики від 24 жовтня 2007 року, посилаючись на те, що в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу був укладений договір позики, кошти від якого використані в інтересах сім'ї. Зазначений борг він повернув з особистих коштів, тому має право на отримання від відповідача його половини;
відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що зобов'язання позичальника за договором позики є особистим обов'язком позивача, відтак його вимоги як боржника, який виконав солідарний обов'язок та має право на зворотну вимогу (регрес) до відповідача, безпідставні;
суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 25 квітня 2007 року по 27 жовтня 2007 року, 24 жовтня 2007 ОСОБА_1 уклав з громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_6 нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_1 отримав позику в розмірі 143 000 дол. США (що еквівалентно 722 150 грн), які повернув 04 квітня 2014 року;
аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у справі № 522/13547/18 скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу залишено без змін. Під час розгляду справи № 522/13547/18 суд встановив, що ОСОБА_1 не надав докази того, що позика, яка витрачена на квартиру АДРЕСА_4 , була повернута громадянину КНР ОСОБА_6 за його особисті кошти, тобто виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів за договором позики здійснювалось ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя, набутих за час перебування у зареєстрованому шлюбі.
За таких обставин, встановивши, що повернення грошових коштів здійснювалось за рахунок спільних коштів подружжя, набутих за час перебування у зареєстрованому шлюбі, доказів протилежного не надано, суди зробили обгрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2021 року у справі № 295/8319/18, від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц, від 01 вересня 2022 року у справі № 295/9244/17, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 не свідчать про те, що судові рішення ухвалені без їх урахування.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано і незаконно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі в зв'язку з його перебуванням на військовій службі, безпідставні.
Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (частина перша статті 251 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
08 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав суду клопотання про зупинення провадження у справі в зв'язку з тим, що він проходить військову службу у Збройних Силах за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану; до клопотання доданий витяг з наказу начальника Центрального територіального управління внутрішнього аудиту (по стройовій частині) від 01 червня 2022 року № 76 та довідка про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в 3 територіальному управлінні внутрішнього аудиту м. Вінниця з 01 червня 2022 року;
ухвалою Одеського апеляційного судувід 09 листопада 2023 рокувзадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження відмовлено, оскількидіяльність внутрішнього аудиту не пов'язана з безпосереднім виконанням бойових завдань. Доказів іншого суду не надано. Отже, надані представником позивача довідки та витяги з наказів не підтверджують наявності підстав для зупинення провадження у справі;
встановивши, що відсутні докази перебування позивача на службі у військовій частині, яка переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції, суд апеляційної інстанції обгрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 462/4070/23 (провадження № 61-629св24).
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції позбавив позивача можливості прийняти участь в судовому засіданні, оскільки безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє.
Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
14 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_5 надав суду заяву про перенесення розгляду справи у зв'язку з хворобою, до заяви додана довідка від 13 грудня 2023 року про звернення за медичною допомогою;
14 грудня 2023 року позивач надав суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з проходженням військової служби;
апеляційний суд в постанові від 14 грудня 2023 року обґрунтовано зазначив, що позивач та його представник свої пояснення та правову позицію висловили в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, в чому полягає необхідність особистої явки в судове засідання не пояснили, враховуючи розумність строків розгляду справи, підстави для відкладення розгляду справивідсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на правову допомогу, оскільки не були надані відповідні докази, необґрунтовані.
З огляду на статтю 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) зроблено висновок, що «для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22)).
У справі, що переглядається:
07 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 подала клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 22 000 грн, до якого додала:
копію договору про надання правової допомоги від 26 травня 2021 року, згідно з пунктом 3 якого гонорар, розмір і порядок його виплати узгоджуються сторонами в протоколі погодження договірної ціни, який є додатком до цього договору (т. 2 а. с. 13);
протокол про погодження договірної ціни від 26 травня 2021 року, акт приймання-передачі виконаних послуг від 07 листопада 2022 року на суму 22 000 грн (т. 2 а. с. 14);
позивач заперечень проти стягнення витрат на правову допомогу не надав;
отже, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в заявленому розмірі.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скаргине дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков