25 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 376/1307/21
провадження № 61-13398св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області,
за позовом третьої особи:
позивач - Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
У травні 2025 року Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області (далі - Кожанська селищна рада) звернулася з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року з урахуванням ухвал про виправлення описки від 22 листопада 2021 року та 28 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено в повному обсязі. Визнано об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок готовністю 71 %, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва - житловий будинок готовністю 71 %, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано нежитлові будівлі в АДРЕСА_2 , зазначений за планом під літерою «А», із земельною ділянкою площею 5,5250 га, кадастровий номер 3224955600:01:004:0096, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на наступні об'єкти нежитлових будівель в АДРЕСА_2 , зазначений за планом під літерою «А»: сіносховище загальною площею 609,1 кв. м, зазначене за планом під № 5, котельня загальною площею 56,0 кв. м, зазначена за планом під № 6, дизельна загальною площею 33,9 кв. м, зазначена за планом під № 7, службове приміщення, зазначене за планом під № 11, водонапірна башта, зазначена за планом за № 12, водонапірна башта, зазначена за планом за № 13. Визнано за ОСОБА_2 право власності на наступні об'єкти нежитлових будівель в АДРЕСА_2 , зазначений за планом під літерою «А»: адмінбудівля загальною площею 219,1 кв. м, зазначена за планом під № 1, кузня загальною площею 66,7 кв. м, зазначену за планом під № 2, склад-гараж загальною площею 398,5 кв. м, зазначений за планом під № 3-4, свинарник загальною площею 4174,9 кв. м, зазначений за планом під № 8, вагова загальною площею 38, 8 кв. м, зазначена за планом під № 9, електрощитова загальною площею 32,5 кв. м, зазначена за планом під АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею - 5,5250 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224955600:01:004:0096, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року, в якій просила скасувати рішення та призначити справу до нового розгляду.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 28 квітня 2023 року залучено до участі в розгляді справи за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 376/1307/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Кожанську селищну раду Фастівського району Київської області.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Скасовано рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею - 5,5250 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224955600:01:004:0096, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Ухвалено у справі нове рішення, у частині, в якій скасоване рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею - 5,5250 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224955600:01:004:0096, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дану земельну ділянку. Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на дану земельну ділянку. Визнано за Кожанською селищною радою право власності на земельну ділянку та відновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості (запис) про право власності Кожанської селищної ради, що припинене на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року у цивільній справі № 376/1307/21.
Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Сквирського районного суду Київської області було ухвалено 24 травня 2023 року. Таким чином, останній строк оскарження рішення припадає на 23 липня 2023 року. Апеляційну скаргу подано 31 липня 2024 року. Отже, скаржником пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. В обґрунтування підстав для поновлення строку позивач посилається на ту обставину, що вона не була повідомлена про розгляд справи, оскільки жодні документи, які стосувались перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, у тому числі судові повістки про виклик на судові засідання, ухвали суду від 24 травня 2023 року, 28 квітня 2023 року, рішення суду від 24 травня 2023 року, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 24 квітня 2023 року, клопотання про залучення третьої особи від 27 квітня 2023 року та позовну заяву третьої особи від 24 травня 2023 року, вона не отримувала. В матеріалах справи є лише супровідний лист від 24 квітня 2023 року про надсилання ОСОБА_1 ухвали суду від 24 квітня 2023 року та копії заяви, однак немає ні рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ані конверта, який повернувся на адресу суду. Але, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 сама ініціювала перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Заява містить підпис ОСОБА_1 . Колегія суддів визнала недоведеними обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, щодо непідписання нею заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами від 24 квітня 2023 року, оскільки жодних доказів на підтвердження цієї обставини не надано. Суд апеляційної інстанції не визнав належним доказом її заяву свідка, засвідчену приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області від 29 липня 2024 року. Відповідна обставина могла бути підтверджена почеркознавчим дослідженням, однак до апеляційної скарги не надано висновку експерта на підтвердження обставин щодо непідписання нею відповідної процесуальної заяви. В апеляційній скарзі ставиться питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи з метою спростування факту підписання позивачем заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, однак здобуття відповідного доказу можливо після відкриття провадження у справі. В той же час підставою для відкриття провадження у справі щодо апеляційного оскарження рішення після спливу річного терміну, є доведення обставин, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України. Жодних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 самостійно здобути висновок експерта у підтвердження непідписання заяви, в апеляційній скарзі не наведено. Зокрема, ОСОБА_1 подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, і в межах розгляду кримінальної справи вона могла здобути відповідний доказ. Отже, апеляційний суд зробив висновок, що апеляційна скарга не містить виключних підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України для відкриття апеляційного провадження поза межами річного строку.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського апеляційного суду та направити справу для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що:
ОСОБА_1 до липня 2024 року не знала та не могла знати про існування провадження за нововиявленими обставинами, оскільки вона не підписувала та не подавала до суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, на підтвердження чого надала оригінал заяви свідка ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом, копію заяви до ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» про проведення почеркознавчої експертизи, копію заяви про кримінальне правопорушення, клопотання про призначення експертизи;
суд першої інстанції не надіслав їй жодного документа щодо перегляду судового рішення, вони не були присутні в судових засіданнях. Лише 26 липня 2024 року вона ознайомилась зі справою та 29 липня 2024 року отримала повний текст рішення суду. Отже, ОСОБА_1 є особою, яка не повідомлена про розгляд справи, тому має право на поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги;
річний строк обчислюється з дати складання повного тексту судового рішення, однак в оскаржуваному рішенні не зазначено, коли він був складений.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 376/1307/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 376/1307/21 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 вересня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року); одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що: «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 296/3261/17 (провадження № 61-678св20) зазначено, що «виходячи з аналізу частини другої статті 358 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми. ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення. Сама по собі відсутність рішення суду від 06 лютого 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень до жовтня 2019 року не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, та не було перешкодою для отримання відповідачем або його представником безпосередньо в суді інформації стан відомого їм судового провадження».
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України).
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України). У передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)).
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 186/972/18 (провадження № 61-19251св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 200/13452/18 (провадження № 61-8954 св 23)).
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що:
рішення суду першої інстанції постановлено Сквирським районним судом Київської області 24 травня 2023 року;
апеляційна скарга подана ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 31 липня 2024 року, тобто зі спливом річного строку;
ОСОБА_1 не спростувала обставин того, що вона була повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки рішення суду переглядалось за її заявою за нововиявленими обставинами;
ОСОБА_1 не довела винятків щодо права апеляційного оскарження судових рішень з пропуском строку понад рік, що передбачені у частині другій статті 358 ЦПК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зроблено висновок, що «особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи … Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається). Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження».
Отже, ОСОБА_1 , яка ініціювала розгляд справи, звернувшись із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами, не є особою, яка не повідомлена про розгляд справи.
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не підписувала заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами не підтверджене належними доказами, оскільки заяви про кримінальне провадження, про проведення почеркознавчої експертизи та клопотання про призначення такої експертизи, долучені до апеляційної скарги ОСОБА_1 , не свідчать про доведеність непідписання поданої заяви.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков