58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
26 лютого 2025 року Справа № 926/3329/24
За позовом Арбітражного керуючого Стрельнікова Валерія Вікторовича
до відповідача Головного управління ДПС у Чернівецькій області
про стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого в сумі 277 800,00 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
Від позивача - Стрельніков В.В.
Від відповідача - Чумак Т.В.
СУТЬ СПОРУ: Арбітражний керуючий Стрельніков Валерій Вікторович звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Головного управління ДПС у Чернівецькій області про стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого в сумі 277 800,00 грн.
Стислий виклад позиції позивача.
Позов обґрунтований, ти що у провадженні Господарського суду Чернівецької області перебувала справа № 926/4296-б/21 за заявою Головного управління ДПС у Чернівецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю “Л.Г.М.» про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21 було затверджено звіт ліквідатора ТОВ Л.Г.М. арбітражного керуючого Стрельнікова В.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 03.03.2022 по 04.05.2023 в сумі 277 800,00 грн.
Позивач стверджує, що в межах справи про банкрутство не вирішено питання про сплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому Стрельнікову В.В. за виконання повноважень ліквідатора ТОВ “Л.Г.М.», тому звернувся до суду із даною позовною заявою.
29 січня 2025 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому останній вказує, що в протокольному рішенні зборів кредиторів відсутні заперечення проти звіту ліквідатора зі сторони представників кредиторів скарги, зауваження до арбітражного керуючого не надходило. Звіт ліквідатора затверджений ухвалою суду, яка вступила в законну силу, а відтак на думку позивачa наявні всі підстави для стягнення цієї винагороди на його користь.
У своїй відповіді позивача на заперечення від 17 лютого 2025 року позивач зазначає, що твердження відповідача, що діяльність арбітражного керуючого прирівнюється до діяльності адвоката, нотаріуса, тощо є хибними.
Також, на думку позивача, відповідачем не наведено будь-які законі підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого в сумі 277 800,00 грн, а намагається лише безпідставно уникнути стягнення винагороди на користь арбітражного керуючого за виконання обов'язків ліквідатора.
Стислий виклад позиції відповідача.
Відповідач у своєму відзиві на позов від 08 січня 2025 року заперечує проти наведених позивачем обставин та правових підстав у позовній заяві.
Представник відповідача зазначає, що у резолютивній частині ухвали Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21, ГУ ДПС в Чернівецькій області не зобов'язано здійснити виплату основної грошової винагороди у сумі 227 800,00 грн., з чим погодився ліквідатор та не оскаржив дану ухвалу у апеляційному порядку.
Оскільки ГУ ДПС були понесені витрати, авансовані на депозитний рахунок господарського суду в якості основної грошової винагороди за виконання повноважень розпорядника майна боржника, виплата основної грошової винагороди ліквідатору повинна здійснюватися з коштів, одержаних за рахунок продажу активів банкрута. Проте, продаж активів боржника, за рахунок яких можливе погашення суми грошової винагороди арбітражного керуючого не здійснювався.
Так, на думку відповідача, оскільки відсутні підстави для стягнення грошової винагороди з підстав зазначених в ухвалі Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21, а отже відсутні обставини, що обґрунтовують вимоги даного позову, позов у справі № 926/3329/24 подано за відсутності предмета спору.
Крім цього, у запереченнях від 05 лютого 2025 року представник відповідача стверджує, що діяльність арбітражного керуючого прирівнюється до діяльності приватного виконавця, приватного нотаріуса, адвоката, тощо. Саме ці міркування варто зауважувати під час вирішення питання щодо того, хто має оплачувати роботу арбітражного керуючого. Наприклад, якщо особа хоче захистити своє порушене право, вона наймає професіонала у цій сфері - адвоката. Проте, останній може взятися за цю роботу, а може і відмовитись, якщо бачить, що справа є безперспективною або його не влаштовує гонорар. Так само і арбітражний керуючий повинен мати змогу обирати, в якій справі про банкрутство брати участь, а від якої відмовитись, який розмір винагороди він має отримати, тощо.
Процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2024 року, судову справу № 926/3329/24 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13 січня 2025 року.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року відкладено підготовче засідання у справі № 926/3329/24 на 29 січня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 29 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/3329/24; призначено справу до розгляду по суті на 26 лютого 2025 року.
Позивач в судовому засіданні 26 лютого 2024 року підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позові, відповіді на відзив та поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, вступну та резолютивну частину рішення у даній справі проголошено у судовому засіданні 26 лютого 2025 року за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Постановою суду від 03 березня 2022 року у справі № 926/4296-б/21 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю “Л.Г.М.» та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стрельнікова В.В.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21 затверджено звіт ліквідатора ТОВ “Л.Г.М.» арбітражного керуючого Стрельнікова В.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 03.03.2022 по 04.05.2023 в сумі 277 800,00 грн; затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс товариства з обмеженою відповідальністю “Л.Г.М.»; ліквідовано юридичну особу - ТОВ “Л.Г.М.»; зобов'язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю “Л.Г.М.»; припинено повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Стрельнікова В.В.; провадження у справі №926/4296-б/21 закрито.
Зазначена ухвала суду від 25 травня 2023 року не оскаржувалась та набрала законної сили 25 травня 2023 року.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (стаття 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв'язку з чим таке право підлягає захисту.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №910/11884/21.
Крім того, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем не наведено підстав наявності порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів з боку відповідача.
Таким чином, враховуючи, що арбітражним керуючим Стрельніковим В.В. не обґрунтовано та не доведено порушення його прав та інтересів Головним Управлінням Державної Податкової служби у Чернівецькій області, на даний час між позивачем та відповідачем відсутній спір про право.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Арбітражний керуючий Стрельніков В.В. звернувся до суду в загальному порядку із позовною заявою про стягнення з Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про стягнення основної грошової винагороди по справі № 926/4296-б/21 про банкрутство товариство з обмеженою відповідальністю “Л.Г.М.».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами його роботи, ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21 затверджено звіт ліквідатора ТОВ “Л.Г.М.» арбітражного керуючого Стрельнікова В.В. про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 03.03.2022 по 04.05.2023 в сумі 277 800,00 грн.
Посилаючись на те, що боржника - ТОВ “Л.Г.М.» не було виявлено майна необхідного для задоволення вимог кредиторів, позивач просить суд стягнути на його користь не виплачену основну грошову винагороду у справі № 926/4296-б/21 в сумі 277 800,00 грн. з кредитора - Головного Управління ДПС у Чернівецькій області.
Судом враховується, що винагорода арбітражного керуючого (ліквідатора) та його витрати в межах справи про банкрутство повністю охоплюються поняттям витрат, пов'язаних з розглядом справи (статті 123 ГПК України, статті 30 Кодексу України з процедур банкрутсрва).
Будь-яких інших підстав для стягнення з Головного Управління ДПС у Чернівецькій області грошової винагороди в розмірі 277 800,00 грн., окрім посилання на відносини, які виникли між Сторонами у справі № 926/4296-б/21 про банкрутство ТОВ “Л.Г.М.» арбітражним керуючим не наведено.
Процедура банкрутства є специфічною процедурою, яка характеризуються притаманним тільки цій процедурі складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливими процесуальними правами та обов'язками, зумовленим характером відносин неспроможності. Передусім це зумовлено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. (Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 31.05.2022 у справі №904/7678/15).
Відповідно до абзацу 32 статті 1 КУзПБ, учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
З огляду на зазначене, арбітражний керуючий Стрельніков В.В., який виконував повноваження ліквідатора у справі № 926/4296-б/21 про банкрутство ТОВ “Д.Г.М.» є учасником у справі про банкрутство у частині, яка стосується його вимог щодо оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури та сплати грошової винагороди арбітражного керуючого.
В судовому засіданні 26 лютого 2025 року арбітражний керуючий Стрельніков В.В. повідомив, що в межах справи про банкрутство № 926/4296-б/21 не звертався з проханням стягнути на його користь грошову винагороду арбітражного керуючого.
Під час розгляду даної справи та дослідження питання щодо порядку розгляду заяви арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора у справі про банкрутство, при наявності обставин закриття провадження у справі про банкрутство, судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.12.2020 у справі №Б3/150-12/24.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові із системного аналізу приписів абзаців 1-3 ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 65 Кодексу України з питань банкрутства, дійшов висновку, що тільки після оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного, а також після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає на затвердження до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. За наявності судового рішення про затвердження основної грошової винагороди арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора у справі про банкрутство і був відсторонений від своїх повноважень, такий арбітражний керуючий, при наявності обставин закриття провадження у справі про банкрутство у порядку п. 5 ч. 1 ст. 90 КУПБ без врахування положень абз. 1-3 ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 65 КУПБ, має право на оскарження такого судового рішення про закриття провадження у справі про банкрутство у частині, яка стосується вимог щодо оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого, оскільки така ухвала про закриття провадження прямо стосується права колишнього ліквідатора банкрута на оплату наданих послуг.
З огляду на викладене вище, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.12.2020 у справі №Б3/150-12/24, позивачем невірно обрано спосіб захисту, оскільки питання щодо стягнення грошової винагороди ліквідатора у справі про банкрутство має вирішуватися у межах справи про банкрутство.
В судовому засіданні арбітражний керуючий Стрельнікова В.В, зазначив, що ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року у справі № 926/4296-б/21 не оскаржував. Зазначив, що з вказаною ухвалою суду погоджується, оскільки в ній суд визнав належне виконання Стрельніковим В.В. обов'язків арбітражного керуючого та затвердив його звіт.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Разом з тим, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, рішеннями у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року та у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30 травня 2013 року у яких суд зауважив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
В пунктах 7.11, 7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011 зазначено, що ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав (близький за змістом висновок викладено у численних постановах Верховного Суду: від 15 липня 2020 року у справі № Б14/040-07/15-08, від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15, від 26 лютого 2020 року у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14 серпня 2019 року у справі № 5/80-10, від 09 липня 2019 року у справі № 15/55/2011/5003, від 18 квітня 2019 року у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16 квітня 2019 року у справі № 914/2458/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/22696/15, від 30 січня 2019 року у справі № 910/32824/15, від 01 серпня 2018 року у справі № 912/1783/16, від 19 квітня 2018 року у справі № 265/2б-02/14/13-08, від 21 березня 2018 року у справі № 3/67-Б).
Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.
Враховуючи, що між сторонами відсутній спір про право, арбітражним керуючим Стрельніковим В.В. обрано невірний процесуальний спосіб захисту, оскільки вимоги про стягнення грошової винагороди арбітражного керуючого, які повністю охоплюються поняттям витрат, пов'язаних з розглядом справи, підлягають розгляду у справі про банкрутство відповідно до норм КУзПБ, а не у позовному провадженні. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Обрання невірного (неналежного) способу захисту виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 року у справі №916/3307/16.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову.
При цьому, суд зазначає, що в даному випадку відмова у позові не є обмеженням позивача в доступі до правосуддя, оскільки арбітражний керуючий Стрельніков В.В. за наявності судового рішення (ухвала суду від 25 травня 2023 року у справі № 926/4196-б/21) про затвердження основної грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання ним повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ “Л.Г.М.», при наявності обставин закриття провадження у справі про банкрутство у порядку п. 5 ч. 1 ст. 90 КУПБ без врахування положень абз. 1-3 ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 65 КУПБ, має право на оскарження такого судового рішення про закриття провадження у справі про банкрутство у частині, яка стосується вимог щодо оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури та сплати грошової винагороди арбітражного керуючого.
(Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.12.2020 у справі №Б3/150-12/24).
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 1 січня 2025 року статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Відтак, судовий збір за подання позову про стягнення основної грошової винагороди арбітражного керуючого в сумі 277 800,00 грн складає 4 167,00 грн
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи зазначене, сплачений судовий збір в сумі 3 333,60 грн слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано - 06 березня 2025 року
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк