ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.03.2025Справа № 910/15028/24
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання вчинити дії
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця), в якому просило суд зобов'язати Залізницю внести зміни до особового рахунку Товариства №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 36 631,08 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.12.2021 Залізниця прийняла до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда №122601 зі станції Вікторія Південно-Західної залізниці на станцію Чорноморськ-Порт-експорт і за вказаним перевезенням Залізницею безпідставно нараховано збір за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда №122601 у сумі 36 631,08 грн, а тому вказані кошти підлягають поверненню на особовий рахунок позивача у порядку статті 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15028/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
26.12.2024 через систему "Електронний суд" Залізниця подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, посилаючи на те, що нарахування збору за зберігання при накопиченні ним було зроблено правомірно, оскільки при наданні послуги накопичення замовник зобов'язаний оплатити разом із платою за накопичення, плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу. Товариством пропущено спеціальну позовну давність, визначену частиною 5 статті 315 ГК України та пунктами 134, 136 Статуту залізниць України.
30.12.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало відповідь на відзив, в якій заперечило проти доводів відповідача, вказавши, що збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №915/305/22, від 09.04.2024 у справі №915/5/23). Оскільки спірні грошові кошти були списані не на виконання умов договору, тому такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення. Списана сума коштів має бути повернута у порядку 1212 ЦК України, а тому на спірні правовідносини поширюється загальна позовна давність у три роки.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов Залізниці не підлягає задоволенню.
06.03.2020 між Товариством та Залізницею було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення Договору.
26.11.2021 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.12.2021.
Згідно з пункту 1.1 предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до пункту 1.3 Договору маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
При цьому, відповідно до пункту 1.4 Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до пункту 1.5 Договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http/Zuz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (пункт 1.6 Договору).
На виконання пункту 2.3.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Згідно з пунктом 2.3.4 Договору Залізниця зобов'язана вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати Товариство відповідні розрахункові документи в електронній формі.
Згідно з пунктом 4.1 Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця".
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 14 Договору.
Відповідно до пункту 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу.
Пунктом 9.6. Договору визначено, що умови Договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови встановлені Договором.
Згідно з пунктом 13 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Відповідно до пункту 13.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Так, приписами Додатку 1-4 "Умови накопичення вагонів" встановлено, зокрема:
На окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (пункт 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (пункт 2).
На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (пункт 5).
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику (пункт 6).
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (пункт 7).
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (пункт 8).
За послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (пункт 9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (пункт 9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пунктом 3.4. Договору (пункт 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (пункт 10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (пункт 11).
26.12.2021 Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда №122601 зі станції Вікторія Південно-Західної залізниці на станцію Чорноморськ-Порт-експорт зерна кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізного документа №33884883 та Відомістю вагонів до нього.
Зі змісту накопичувальної картки №27120218, переліку №20211227 та відомості №27120002 вбачається, що за час накопичення маршрутного поїзда №122601 станцією Вікторія Південно- Західної залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 8301,12 грн (разом із ПДВ);
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 36 631,08 грн (разом із ПДВ);
- плату за користування вагонами у розмірі 163 872,00 грн (разом із ПДВ).
За результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами Товариством виявлено безпідставно отримані (списано) Залізницею грошові кошти у розмірі 36 631,08 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.
З огляду на те, що відповідач, у порушення умов Договору безпідставно отримав з особового рахунку позивача грошові кошти, як збір за зберігання вантажу, останній звернувся з цим позовом до суду.
За змістом частини 2 статті 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір перевезення (стаття 908 ЦК України).
Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Водночас, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, правилами, що видаються відповідно до них (частина 2 статті 908 ЦК України).
Аналіз приписів частин 1, 2 статті 307 ГК України дозволяє дійти висновку, що правовідносини щодо організації перевезення вантажу, які виникають між суб'єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язуєтеся доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, факт укладення такого господарського договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог законодавства.
Положеннями частини 5 статті 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є "очікування оформлення документів". Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Суд зазначає, що укладений між сторонами Договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до Договору та положень самого Договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
У свою чергу, зважаючи на умови Додатку №1-4 до Договору (пункт 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
Так, відповідно до пункту 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (пункт 9.1. Додатку №1-4).
Разом із цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (пункт 9.2. Додатку №1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є "затримка з вини замовника".
З наведеного вбачається, що пункт 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як "накопичення рухомого складу" та "затримку вагонів перевізника".
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку №1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої послуги.
У постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: "накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП 2НІБУЛОН". За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ "Українська залізниця", а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ "Українська залізниця" з метою формування маршрутного потягу».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 по справі №915/5/23.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Таким чином, грошові кошти в сумі 36 631,08 грн (разом із ПДВ) були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Правовою підставою Товариством визначено статтю 1212 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14 та підтримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 36 631,08 грн (разом із ПДВ) як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).
Однак суд звертає увагу позивача на те, що частиною 1 статті 1213 ЦК України імперативно встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, тобто мається на увазі повернення саме тієї речі, якої потерпілий позбувся. Поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.
Згідно з частиною 1 статті 177 та статтями 183, 184, 192 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Грошам властиві ознаки родових та подільних речей.
Оскільки відповідачем було списано грошові кошти з особового рахунку позивача, тому належним способом захисту у спірних правовідносинах згідно з частиною 1 статті 1213 ЦК України є повернення грошових коштів шляхом стягнення.
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, яка є фактично відновлення становища, яке існувало до порушення, не є належним способом захисту у спірних правовідносинах (кондикційних).
Натомість обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 ЦК України, заява Залізниці про застосування наслідків спливу позовної давності не розглядається.
Частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Також судом враховано, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.
Окрім посилання на статтю 1212 ЦК України, позивач вказував також й іншу правову підставу позову - частину 2 статті 16 ЦК України (відновлення становища, що існувало до його порушення) та пункт 7.4. Договору, за якими у випадку задоволення грошових вимог (претензій) Товариства, Залізниця має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку Товариства в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів Замовника щодо відображення Перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку Замовника про зарахування коштів на нього.
Разом із цим, положення пункту 7.4. не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки, як було раніше зазначено, списання коштів відбулося поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином.
При цьому, навіть у випадку задоволення позовної вимоги Товариства про зобов'язання вчинити дії шляхом відновлення становища на підставі частини 2 статті 16 ЦК України та пункту 7.4. Договору, Залізницею було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Виходячи із встановлених обставин справи, зокрема списання коштів згідно переліку від 27.12.2021, та правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 та від 02.02.2023 у справі №914/3716/21, щодо застосування положень статей 134, 136 Статуту залізниць України та частини 5 статті 315 ГК України, спеціальна позовна давність сплила.
У той же час, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Товариства не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 165, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ