вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2025 р. Справа№ 910/9976/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Яценко О.В.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (повний текст рішення складено 30.12.2024)
у справі № 910/9976/24 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
про визнання протиправними дій, визнання права, визнання укладеним договору, зобов'язання вчинити дії
Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - позивач, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - відповідач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») про:
- визнання протиправними дій відповідача по виключенню позивача з реєстру постачальників ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024;
- визнання за позивачем права на споживання природного газу в обсягах Обсяг І (фіксований) 9 167,01734 тис. куб. м. та Обсяг ІІІ (фіксований) 319,67700 тис. куб. м. у період квітень-серпень 2024 року газу, а також починаючи з 01.09.2024 від постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на умовах, визначених Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам;
- визнання укладеним між позивачем та відповідачем з 01.04.2024 договору постачання природного газу в редакції позивача, що направлений відповідачу листом від 26.07.2024;
- зобов'язання відповідача внести зміни до реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» шляхом включення позивача як споживача з 01.04.2024 до реєстру постачальників ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Позов обґрунтований тим, що протягом перших трьох місяців 2024 року ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» визнавало обов'язок по постачанню природного газу на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на умовах Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам.
Проте, як зазначає позивач, не дивлячись на той факт, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» перебувало в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно з Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств централізованого водопостачання та водовідведення» (лист Міністерства розвитку громад та територій України від 02.02.2022 № 8/10.1/512-22, повідомлення про включення до Реєстру), ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» не було забезпечено реєстрацію постачальником Споживача до 15.04.2024, як це визначено договором від 29.03.2024 № 6705-ТКЕ(23)-24.
08.04.2024 на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов лист ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», в якому вказано, що оскільки питання передачі частини обладнання цілісного майнового комплексу «Кременчуцька ТЕЦ» для подальшого газопостачання ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» залишається неврегульованим, у Товариства відсутня можливість постачати природний газ Споживачу на умовах постанови КМУ від 19.07.2022 № 812.
Листом від 15.04.2024 № 29-17/2297 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» про намір придбавати природний газ (в міжопалювальний період) з 01.04.2024 до 31.08.2024 для потреб споживачів категорії «населення», «бюджетні організації», «інші споживачі» в умовах покладення на відповідача спеціальних обов'язків та відповідно до Постанови № 812, а також надано перелік документів, які, за твердженням позивача, були необхідні для укладення нового договору на постачання.
13 червня 2024 року на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов черговий лист № 125 /2/2/1-5271 від 12.06.2024 від ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», в якому останнє зазначило про необхідність погашення заборгованості ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ за отримані енергоносії.
Крім того, сторонами не заперечується, що станом на момент розгляду даної справи листи від відповідача продовжують надходити на адресу позивача, а саме лист від 02.08.2024 № 125/2/2/1-6857.
Таким чином, як зазначає позивач, відповідач поставив обов'язок укладення договору постачання природного газу з позивачем у залежність від погашення заборгованості ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» за отримані останнім енергоносії.
Як стверджує позивачем, 26.07.2024 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» вимушене було через програмне забезпечення «M.E.Doc» направити до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» підписаний зі своєї сторони договір постачання природного газу на період квітень-серпень 2024 року.
ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» листом від 02.08.2024 відмовлено в укладенні даного договору.
Поряд з цим, як вказує позивач, відсутність укладеного договору не звільняє ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» від обов'язків постачати природний газ споживачам - виробникам теплової енергії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав на відсутність прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення договору. Крім того, відповідачем вказується на неможливості визнання договору укладеним та включення Позивача до реєстру споживачів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», оскільки у вказаний період у позивача був наявний інший постачальник (третя особа у даній справі), «постачальник останньої надії». Позивач звернувся до відповідача з офертою значно пізніше 01.04.2024, внаслідок чого вимога позивача щодо визнання укладеним договору постачання природного газу з 01.04.2024 суперечить процедурі укладення договору, визначеній Цивільним кодексом України (далі ЦК України) та Господарським кодексам України (далі ГК України) та, як наслідок, приписам ст. 641 ЦК України та ст.ст. 180-181 ГК України, що, у свою чергу виключає можливість задоволення позовних вимог. Для визнання права позивача на споживання природного газу в період квітень-серпень 2024 року між позивачем та відповідачем повинен бути укладений Договір постачання природного газу, а тому Відповідач не може включити Позивача до Реєстру споживачів на минуле, а постачання природнього газу без укладення відповідного договору та включення до Реєстру є неможливим. Заявлені позивачем у цій справі вимоги не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Третя особа у письмових пояснення вказала на те, що протягом 2024 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (ЕІС-код 56XQ0000XAK0U00A) вже неодноразово було включено до реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальника «останньої надії», а саме: з 01.04.2024 до 30.05.2024; з 01.06.2024 до 30.07.2024; з 01.08.2024 до 29.09.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що прямою вказівкою закону не визначена обов'язковість укладення договору постачання природного газу для відповідача.
Крім того, судом першої інстанції також зазначено про те, що постачання природного газу споживачу здійснюється після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС), яке відповідно до положень Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) можливе у відповідному розрахунковому періоді, яким є період у майбутньому, та не передбачають порядку здійснення коригувань та внесення даних після завершення звітного періоду.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» звернулося 28.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 28.11.2024, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/9976/24 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга (враховуючи доповнення до апеляційної скарги) мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 12 Закону України «Про ринок природнього газу» та ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, а саме наявність у відповідача обов'язку укладення договору та існування прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.
Скаржник також зазначає, що всі вимоги передбачені діючим законодавством для укладення договору постачання за цінами ПСО, були виконані ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Також апелянтом зазначено, що судом першої інстанції не врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19.07.2022 у справі 904/3855/21, відповідно до якої суд визнав обґрунтованим зобов'язання корегування на інформаційній платформі інформації про обсяги раніше поставленого газу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/9976/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9976/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/9976/24.
06.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» надійшли доповнення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024.
09.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9976/24.
Разом з тим, судді перебували у відпустках. Питання пов'язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу суддів з відпусток (22.01.2025).
Однак, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.01.2025 у справі №910/9976/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 справу №910/9976/24 за апеляційною скаргою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Яценко О.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд апеляційної скарги у справі №910/9976/24 призначено на 18.02.2025.
04.02.2025 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 04.02.2025, у якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, третя особа просила розгляд справи здійснювали за відсутності його представника.
Відзив вмотивований тим, що між позивачем та третьою особою укладено договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» шляхом приєднання до нього сторін. Крім того, протягом 2024 року позивача вже неодноразово було включено до реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України», як постачальника останньої надії, а саме з 01.04.2024-30.05.2024, з 01.06.2024-30.07.2024, з 01.08.2024-29.09.2024. При цьому, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не має права самостійно включати споживачів до реєстру постачальника «останньої надії» та укладати з ними договір з власної ініціативи чи з ініціативи споживачів.
Отже, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На адресу Північного апеляційного господарського суду від Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» надійшла заява, яка сформована в системі «Електронний суд», про проведення усіх судових засідань у справі №910/9976/24 за участю представника позивача в судовому засіданні, призначеному на 18.02.2025, а також у всіх подальших судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 задоволено клопотання Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» про участь у судовому засіданні 18.02.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» - Рудницька Юлія Олександрівна.
07.02.2025 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 07.02.2025, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними, неправомірними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, тоді як рішення суду першої інстанції є законим, обґрунтованим та ухваленим відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Отже, як зазначає відповідач, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
У судове засідання 18.02.2025 з'явився представник відповідача.
Представник позивача брав участь у судовому засіданні 18.02.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України та поданого клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності його представника, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник третьої особи, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, на підставі доводів викладених у ній, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та ухвалили нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 29.03.2024 між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладено договір постачання природного газу № 6705-ТКЕ(23)-24 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов'язується поставити позивачеві природний газ, а позивач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Згідно з п. 2.1 Договору відповідач передає позивачу на умовах цього Договору замовлений позивачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 1 березня по 31 березня 2024 року в кількості 24 684, 38600 тис. куб. метрів.
Як визначено п. 2.3. Договору, підписанням цього Договору позивач дає згоду відповідачу на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно з п. 3.2. Договору постачання природного газу здійснюється відповідачем виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Відповідно до п. 3.3. Договору реєстрація постачальником споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється найближчою датою, яку дозволяє інформаційна платформа Оператора ГТС, але не раніше 01.03.2024 року та діє до 31.03.2024, крім споживачів, яких включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств централізованого водопостачання та водовідведення». Реєстрація постачальником Споживача, якого включено до вищезгаданого реєстру здійснюється найближчою датою та діє до 15.04.2024.
У пункті 6.3. договору від 29.03.2024 № 6705-ТКЕ(23)-24 встановлене право постачальника виключити споживача з реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі ГТС та припинити постачання природного газу Споживачу у випадках, передбачених даним договором. Це правило діє у випадку настання обставин, встановлених пунктом 8.1. вказаного договору, а саме якщо Споживач порушив умови пункту 5.1 цього Договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ та/або пункту 5.2 (не уклав договору або ДУ до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання).
Відповідно до п. 13.1 Договору визначено, що Договір діяв до 31.03.2024 (включно). Продовження або припинення дії Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять додаткової угоди щодо продовження строку дії договору, отже строк дії договору не продовжено.
08.04.2024 на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов лист ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», в якому вказано, що оскільки питання передачі частини обладнання цілісного майнового комплексу «Кременчуцька ТЕЦ» для подальшого газопостачання ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» залишається неврегульованим, у Товариства відсутня можливість постачати природний газ Споживачу на умовах постанови КМУ від 19.07.2022 № 812. Таким чином, з 01.03.2024 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» споживає природній газ з ресурсів останньої надії.
Листом від 15.04.2024 № 29-17/2297 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» про намір придбавати природний газ (в міжопалювальний період) з 01.04.2024 до 31.08.2024 для потреб споживачів категорії «населення», «бюджетні організації», «інші споживачі» в умовах покладення на відповідача спеціальних обов'язків та відповідно до Постанови № 812, а також надано перелік документів, які, за твердженням позивача, були необхідні для укладення нового договору на постачання.
12.06.2024 листом № 125 /2/2/1-5271 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» повідомило ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» зокрема, про необхідність врегулювання питання передачі частини обладнання цілісного майнового комплексу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» та погашення заборгованості зазначеного підприємства за отримані енергоносії.
Крім того, зазначено, що з 01.04.2024 Товариство не здійснює постачання природного газу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Сторонами не заперечується, що станом на момент розгляду даної справи листи від відповідача продовжують надходити на адресу позивача, а саме лист від 02.08.2024 № 125/2/2/1-6857.
Звертаючись з даним позовом ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» вказує, що його права порушено відповідачем, оскільки останній був зобов'язаний укласти з ним Договір як постачальник зі спеціальними обов'язками, а тому Позивач вимагає визнати укладеним договір постачання з 01.04.2024, який він направив відповідачу 26.07.2024; визнати протиправними дії відповідача по виключенню позивача з Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024; визнати за позивачем право на споживання природного газу з 01.04.2024 в обсягах Обсяг І (фіксований) 9 167,01734 тис.куб.м та Обсяг ІІІ (фіксований) 319,67700 тис.куб.м в період квітень-серпень 2024 року газу, а також, починаючи з 01 вересня 2024 року від постачальника - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на умовах, визначених Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, та зобов'язати відповідача внести зміни до Реєстру споживачів відповідача з 01.04.2024.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Згідно з ч.ч. 1 ст. ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до ч. 6 вищевказаної норми у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У частині другій статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить визнання права припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення..
Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов'язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Відповідно до ч. 2 ст. 648 ЦК України особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК України).
Як визначено ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Крім того, відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 ГК України та статтею 648 ЦК України.
Так відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Отже, суд вправі задовольнити позов про зобов'язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які сторони зобов'язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору з позивачем.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.
Частинами 1, 3 ст. 179 ГК України передбачено що, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він:
- заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом;
- існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частинами 1-2 ст. 13 ГК України передбачено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням визначені ст. 183 ГК України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.
Спеціальним законом, що визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу є Закон України «Про ринок природного газу».
Статтею 3 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Норми Закону України «Про ринок природного газу» не передбачають визначення суб'єктів господарювання - виконавців державного замовлення, що уповноважені від держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постачання природного газу здійснюється за договором, який не ґрунтується на державному замовленні.
Одночасно пунктом 26 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладанні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг). Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Частинами 1, 2 та 4 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
З наведеного вбачається, що нормами ЗУ «Про ринок природного газу» у взаємозв'язку зі ст. 633 ЦК України встановлена пряма вказівка щодо обов'язковості укладання договору на постачання природного газу лише для постачальника «останньої надії», який визначається Кабінетом Міністрів України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не визначено «постачальником останньої надії» у порядку, встановленому ЗУ «Про ринок природного газу», оскільки таким постачальником є ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.20203 № 793-р).
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, обов'язковість укладення договору постачання природного газу для відповідача прямою вказівкою закону не визначена.
Щодо доводів скаржника про те, що в силу п. 4 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 812 від 19.07.2022, на ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» покладені спеціальні обов'язки щодо забезпечення постачання природного газу на умовах, передбачених пунктом 5 цього Положення, за договорами з виробниками теплової енергії, а саме виробниками теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору, отримують послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), а відтак, на думку позивача, відповідач зобов'язаний був укласти з позивачем договір з 01.04.2024, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, зазначеним пунктом 5 Положення, зокрема, передбачено, що у разі коли відповідно до цього пункту договір постачання природного газу не був укладений виробником теплової енергії або ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було припинено постачання природного газу згідно з укладеним відповідно до цього пункту договором, вважається, що в такого споживача відсутній постачальник із спеціальними обов'язками, на якого Кабінетом Міністрів України в установленому порядку покладені обов'язки постачати природний газ.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, під час розгляду даної справи позивачем не доведено, що ним до 01.04.2024 у порядку ст. 641 ЦК України та ст.ст. 180-181 ГК України надсилалась відповідачу пропозиція щодо укладення договору постачання природного газу, яка була прийнята останнім.
Отже, враховуючи зазначене у відповідача відсутній обов'язок, укладення з позивачем договору постачання природнього газу відповідно до п. 4 Положення.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812, на яку посилається позивач, є підзаконним нормативним актом, а отже, договір між позивачем не може бути обов'язковим для укладання в судовому порядку. Наявність вказаної постанови не позбавляє виробників теплової енергії, яким є зокрема, й позивач, права обирати іншого постачальника природного газу.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача внести зміни до Реєстру споживачів відповідача з 01.04.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 3 розділу І Правил постачання природного газу, передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи (Оператора ГТС).
Згідно з пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (Кодексу ГТС) постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником "останньої надії" та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.
У відповідності до абзацу 3 пункту 5 розділу І Правил постачання природного газу діючий постачальник - постачальник природного газу, до Реєстру споживачів якого включений споживач у відповідному періоді постачання.
Пункт 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС визначає, що інформаційна платформа повинна відображати по споживачу заброньовані постачальником (постачальниками) періоди постачання природного газу і дозволяти постачальнику реєструвати на інформаційній платформі період постачання природного газу відповідно до укладених зі споживачем договорів (додаткових угод), у тому числі без зазначення кінцевої дати.
Отже, положення Кодексу ГТС передбачають включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в Інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді, яким є період у майбутньому, та не передбачають порядку здійснення коригувань та внесення даних після завершення звітного періоду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 910/3232/22.
Відтак колегія суддів зазначає, що включення позивача до Реєстру споживачів постачальника в Інформаційній платформі, після завершення звітного періоду не передбачено положення Кодексу ГТС.
Посилання апелянта у апеляційній скарзі на правові позиції, що викладені Верховним Судом у постанові від 19.07.2022 у справі №904/3855/21, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом спору у вказаній справі є: визнання дії по відображенню на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи інформації про обсяги поставленого (протранспортованого) природного газу неправомірними за період зазначений у позові; зобов'язання скорегувати на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи інформації про обсяги поставленого (протранспортованого) природного газу шляхом направлення уточненої інформації Оператору газотранспортної системи, в якій відобразити обсяг спожитого (розподіленого) природного газу. При розгляді зазначеної справи відсутній спір щодо закінчення дії договору постачання природного газу у відповідному періоду, а спір виник щодо правильності інформації про обсяги поставленого (протранспортованого) природного газу, відображеної на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи
Водночас у справі №910/9976/24 предметом спору є визнання укладеним з 01.04.2024 договору постачання природного газу в редакції позивача; визнання за позивачем права на споживання природного газу в обсягах зазначених у прохальній частині позовної заяви; визнання протиправними дій по виключенню позивача з реєстру постачальників ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024; зобов'язання внести зміни до реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» шляхом включення позивача як споживача з 01.04.2024 до зазначеного реєстру. При цьому, за встановленими обставинами даної справи, договір постачання природного газу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» в частині постачання природного газу споживачу взагалі припинив свою дію 31.03.2024.
Отже, справа №904/3855/21 є відмінною з даною справою №910/9976/24 та висновки суду касаційної інстанції викладені у постанові від 19.07.2022 у справі №904/3855/21 не можуть бути застосовані при розгляді даної справи №910/9976/24
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/9976/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/9976/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/9976/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено:03.03.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.В. Яценко