26.02.2025 Справа № 363/123/24
26 лютого 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді - Баличевої М.Б., при секретарі Василенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вишгороді цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до Димерської селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду,-
09.01.2024 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду із вищезазначеною позовною заявою, в подальшому 26.03.2024 подавши заяву про предмет позову, просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянкуплощею 0,4087 га з кадастровим номером 3221888301:16:118:0704. та стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Вишгородською окружною прокуратурою Київської області при виконанні повноважень встановлено порушення інтересів держави під час відведення земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у Вишгородському районі Київської області. Рішенням Сухолуцької сільської ради від 17.12.2004 №78-15-04 «Про надання та вилучення земельних ділянок» виділено громадянам земельні ділянки для утримання будинків, підсобних будівель та ведення особистого підсобного господарства згідно поданих заяв. Зокрема, ОСОБА_1 вищезазначеним рішенням виділено земельну ділянку площею 0,55 га, із них:0,10 га по АДРЕСА_1 для утримання будинку та ведення підсобного господарства та 0,45 га в урочищі «Кружок» для ведення особистого підсобного господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ №433860 на право власності на земельну ділянку площею 0,4087 га, кадастровий номер 3221888301:16:118:0704, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в урочищі «Кружок», с. Сухолуччя, Вишгородський район, Київська область. Разом з цим, право власності на зазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідачем не зареєстровано. Однак, окружною прокуратурою встановлено, що вищезазначене рішення Сухолуцької сільської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення державної власності, які використовуються для ведення лісового господарства.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23.01.2024 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.10.2024 року по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Прокурор в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду 26.02.2025 року подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, повідомлявся належним чином.
Представник відповідача - Димерської селищної ради в судове засідання не з'явився, 10.04.2024 року через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без участі. Крім того, 07.02.2024 року через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не вказує у своїй позовній заяві коли саме були встановлені порушення інтересів держави. У той же час у позові не обгрунтовано існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які призвели до пропущення строку позовної давності, клопотання про поновлення такого строку прокурором заявлено не було. На підставі викладеного просив відмовити в задоволенні позову, внаслідок спливу строків позовної давності для звернення до суду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду невідомі, повідомлялася належним чином.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, рішенням Сухолуцької сільської ради Вишгородського районну Київської області від 17.12.2004 р. №78-15-04 «Про надання та вилучення земельних ділянок» виділено громадянам земельні ділянки для утримання будинків, підсобних будівель та ведення особистого підсобного господарства згідно поданих заяв. ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,55 га, із них: 0,10 га по АДРЕСА_1 для утримання будинку та ведення підсобного господарства та 0,45 га в урочищі «Кружок» для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 226-28).
На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ №433860 на право власності на земельну ділянку площею 0,4087 га, кадастровий номер 3221888301:16:118:0704 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в урочищі «Кружок», с. Сухолучя, Вишгородський р-н., Київська обл. (а.с.31)
Згідно інформації філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») від 11.04.2023 № 01-430 за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, спірна земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення сільської ради відносилася і дотепер відноситься до земель лісогосподарського призначення та накладається намежі частини кварталу№ 7 Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Димерське лісове господарство» (а.с. 70-71).
Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення також повністю підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 3221888301:16:118:0704 накладається на виділи№№ 22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» (а.с. 29-30).
Крім цього, площа та конфігурація виділів №№ 22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва за матеріалами лісовпорядкування за 1993, 2003 роки відповідає площі та конфігурації виділів №№ 22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва за матеріалами лісовпорядкування за 2014 рік. Отже, площа та конфігурація виділів №№ 22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва не змінювалася, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування за 1993, 2003, 2014 роки (лист-відповідь філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 25.12.2023 №1436/20.13-4-2023) (а.с. 78).
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022№ 944 «Про припинення Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено Державне підприємство «Димерське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034. Згідно пункту 8 Наказу ДП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Димерське лісове господарство» (а.с. 91-93).
Наказом ДП «Ліси України» від 05.01.2023 № 217 за філією «Димерське лісове господарство» закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 05.01.2023 № 48 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Димерське лісове господарство» (а.с. 95).
Право постійного користування ДП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Димерське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 7 кварталу Ясногородського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського держлісгоспу Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» 1994 року , який затверджений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, планшетом № 1 до лісовпорядкування 1993 року, проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського держлісгоспу державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» 2004 року, який затверджений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, планшетом № 1 до лісовпорядкування 2003 року Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» (а.с. 32-50).
За проектами організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Київського обласного управління лісового господарства 1994 та 2004 років, земельна ділянка лісогосподарського призначення має наступні таксаційні характеристики: галявина, лісові культури, елемент лісу - сосна звичайна(а.с. 32-50).
Матеріали справи містять інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (ст. 25), листи Вишгородської окружної прокуратури № 54/1-1886вих-24 від 22.03.2024 (а.с. 67-69), № 54-7519вих-23 від 14.11.2023 (а.с. 72-73), № 54-8313вих-23 від 21.12.2023 (а.с. 76-77 ), № 54-7522вих-23 від 14.11.2023 (а.с. 80-82), № 54-8402вих-23 від 26.12.2023 р., лист філії «Димерське лісове господарство» № 96/20.13-2-ВЛ від 21.11.2023 (а.с. 74-75), лист ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 10-10-0.222-11258/2-23 від 27.11.2023 (а.с. 79), листом Вишгородської районної військової адміністрації Київської області № 07-20/6102 від 06.12.2023 (а.с.83), статут Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання (а.с. 84-90),
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України землі лісового фонду поділяються на вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісовогогосподарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Статтею 6 Лісового кодексу України визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.
Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції від 01.01.2004) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення викладена в постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 № 6-50цс15.
За змістом ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього Кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються категорії, однією з яких є землі лісогосподарського призначення.
Частинами 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.
Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).
За приписами ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно, ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; (ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції станом на 06.04.2004) та ст. 16 Лісового кодексу України до повноважень сільських рад у сфері лісових відносин взагалі не відносилося питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.
Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення мала проводитися Вишгородською районною державною адміністрацією.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та її передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України (як правонаступника ДП «Димерське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України. Сухолуцькою сільською радою Вишгородського району Київської області на підставі спірного рішення здійснено незаконне виділення земельної ділянки у приватну власність громадянина без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення). Вишгородською районною державною адміністрацією рішення щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення не приймалось, що підтверджується листом від 06.12.2023 № 07-20/6102 (а.с.83).
Витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевогої набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).
Також Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс1
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
На підставі викладеного, суд зазначає, що обраний спосіб захисту відповідає обставинам справи, обгрунтований і ґрунтується на вимогах Закону і є адекватним змісту порушеного права.
У той же час у позові не обґрунтовано і в суді не встановлено існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які призвели до пропущення строку позовної давності, про що заявлено представником відповідача Димерської селещної ради.
Відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Зазначене ґрунтується на правовій позиці Верховного Суду викладеній у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 363/1410/18 (провадження № 61-23333св19).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Суд зазначає, що оскільки право Вишгородської районної державної адміністрації на спірну земельну ділянку порушено в момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Вишгородська районна державна адміністрація довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, що мало місце у грудні 2004 року.
У справі, що розглядається, право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі рішення Сухолуцької сільської ради № 78-15-04 від 17.12.2004 року.
Слід наголосити, що суд не виступає законодавцем, а застосовує закон. У законі, який регулює спірні правовідносини, вказане питання чітко врегульоване та існує усталена практика у спірних правовідносинах.
Процедура виділення земельної ділянки та подальше оформлення відбувалося відкрито. Отже, оформлення здійснювалося за участю органів місцевого самоврядування та держави. Ніщо не перешкоджало державним контролюючим органам (у тому числі, прокуратурі) належним чином здійснювати перевірку та виявляти ймовірні порушення. ОСОБА_1 на законних підставах був повноправним власником, мирно, як зазначає Конвенція, володів землею.
З цих підстав строки позовної давності підлягають застосуванню в цій справі.
Відповідно до роз'яснень даних у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, суд доходить висновку, про те, що у вказаній справі слід застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин та клопотання щодо поновлення строку позовної давності суду не заявлено.
Керуючись ст. ст. 4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.03.2025 року.
Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13) в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23569369, адреса: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1)
Відповідачі: Димерська селищна рада ( код ЄДРПОУ 04359488, адреса: 07330, Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 19), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А)
Суддя М.Б. Баличева