24.02.2025 Єдиний унікальний номер 205/5407/24
Справа № 205/5407/24
Провадження № 2/205/1092/25
24 лютого 2025 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Киричок Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2024 року представник позивача звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.
Позов обґрунтований тим, що 02.11.2020 року відповідач ОСОБА_1 , підписанням анкети-заяви приєднався до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-банк» (далі - А-Банк). На підставі вказаної анкети-заяви ОСОБА_1 було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44.4% на рік. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у А-Банку разом з умовами та правилами і тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають між ним та Банком кредитний договір (далі - Договір).
Банк свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками. Таким чином, відповідач зобов'язання за Договором не виконав.
У зв'язку з зазначеними порушеннями умов Договору виникла заборгованість, яка станом на 29.03.2024 року складає 52 047,33 грн., з яких: 37 209,50 грн. - заборгованість за кредитом, 14 837,83 грн. - заборгованість по відсоткам.
На підставі викладеного представник позивача просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати по справі.
Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилався на те, що йому не було надано ніяких умов для реструктуризації заборгованості та паспорту споживчого кредиту, який би відображав прозорі данні у момент приєднання до умов кредитного договору. Позивачем у період з 11.10.2020 року по 17.11.2021 року без повідомлення відповідача були змінені умови надання кредитного ліміту. Зазначає, що в березні 2021 року він залишився без роботи внаслідок хвороби на COVID-19, далі його фінансове становище стрімко погіршувалось, не вистачало коштів навіть на продукти, харчування, ліки, а ускладнення після хвороби не давали можливості працювати. Відповідач неодноразово телефонував до позивача аби владнати ситуацію, однак результату досягнуто не було. Просив врахувати його право на односторонню відмову від договору відповідно до ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування». Також зазначає, що згідно законодавства України, на час дії воєнного стану та в тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування, споживач не несе відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом; споживач звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, прострочення виконання споживачем зобов'язань за таким договором; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, які нараховані після 24.02.2022 сплата яких передбачена договором про споживчий кредит підлягає списанню.
Від представника позивача Мальованного В.В. надійшли заперечення на відзив, у яких він просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, справу розглянути за відсутності представника банку. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами складають кредитний договір, підтвердила під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Крім цього, як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, відповідач користувався кредитом, тому ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в «A-Банку» і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором відповідач підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й у постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Окрім того, ініціатором зміни кредитного ліміту може бути як банк, так і сам клієнт.
Відповідач, ознайомившись із запереченнями позивача, надав до суду письмові пояснення на у яких зазначив, що належні докази передачі відповідачу кредитних коштів матеріали справи не містять
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у прохальній частині позову та відзиві просив суд розгляд справи проводити за відсутності представника банку.
Відповідач ОСОБА_1 письмово просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 02.11.2020 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, у якій зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП (а.с. 11).
Відповідно до вказаної анкети-заяви відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами обслуговування та кредитування, складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомлений та згодний. Також міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ним, а також з тим, що він згоден отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайт www.a-bank.com.ua. Підписавши анкету-заяву відповідач зобов'язався виконувати умови та правила надання банківських послуг.
На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44.4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Також, відповідачем ОСОБА_1 02.11.2020 року було підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с. 12).
Матеріали справи містять також копію довідки за лімітами ОСОБА_1 за період з 02.11.2020 року по 17.11.2021 року (а.с. 66), Витяг з умов та правил надання банківських послуг а АТ «Акцент-Банк» (а.с. 68-75), а також виписку по картці ОСОБА_1 (а.с. 13-64) з якої вбачається рух коштів по отриманій відповідачем картці.
Позивач наголошує, що в порушення умов вказаного Договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого в нього виникла заборгованість, яка станом на 29.03.2024 року складає 52 047,33 грн., з яких: 37 209,50 грн. - заборгованість за кредитом, 14 837,83 грн. - заборгованість по відсоткам (а.с. 5-10).
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 37 209,50 грн. суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір. Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
За загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Враховуючи вищевказані положення закону та існуючі обставини справи, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов кредитного договору відносно строків повернення кредитної заборгованості та визнає право позивача на стягнення її в судовому порядку.
Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в «А-Банку» від 02.11.2020 року підписана відповідачем, що ним не заперечувалось, отже є належним та допустимим доказом підтвердження укладання між сторонами кредитного договору.
Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 02.11.2020 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Окрім того, як вбачається з виписки по рахунку відповідача (а.с. 13-64), останній активно користувався кредитними коштами, а саме: здійснював оплату послуг та товарів в магазинах, знімав готівку в банкоматах та отримував зарахування коштів від третіх осіб.
При цьому, частково погашаючи заборгованість з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), у якому зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також, в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, яка міститься в матеріалах справи і яка є належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Крім того, суд погоджується із правильністю розрахунку позивачем основної суми заборгованості, які містяться в позовній заяві та письмовому розрахунку до позову.
Таким чином, надана банком виписка за картковим рахунком позичальника, якій надано оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджує заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
В свою чергу, поповнення кредитного рахунку, які проводив відповідач, свідчать про те, що відповідач усвідомлював, що винен Банку кошти, які використовував з кредитного ліміту, а отже повною мірою розумів наслідки та був ознайомлений з умовами використання наданих йому коштів.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, Верховним Судом у вказаній постанові наголошено, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими, доведеними та такими, що не спростовані відповідачем, а тому заборгованість за тілом кредиту, яка станом на 29.03.2024 року становить 37 209,50 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 14 837,83 грн. суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути заборгованість за відсотками.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості за відсотками, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, представник позивача посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», як невід'ємної частини договору та паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка та
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
Разом з тим, як встановлено судом, анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «А-Банку» від 02.11.2020 року не містить узгодженого між сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», який долучено представником позивача до матеріалів справи, розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», відсутність домовленості сторін про сплату відсотків за кредитними зобов'язаннями, надані представником позивача Витяг з Умов та правил банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03.07.2019 року, та правовим висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 13.01.2025 року у справі № 336/6542/21 (61-1635св24).
Суд зазначає, що наявність різних редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», який містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.05.2018 року шляхом підписання заяви-анкети.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України "Про споживче кредитування", у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Із матеріалів справи також вбачається, що відповідачем 02.11.2020 року було підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта» (а.с. 12).
Доводи представника позивача про те, що сторони погодили процентну ставку у паспорті споживчого кредиту від 02.11.2020 року, є безпідставними, адже вказаний документ не може вважатись складовою кредитного договору з огляду на наступне.
Термін «паспорт споживчого кредиту» визначається у Законі України «Про споживче кредитування» в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
Також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), від 21 жовтня 2020року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) зазначено, що у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування.
Отже, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.
Як вбачається з матеріалів справи, роздруківка паспорта споживчого кредиту містить відомості щодо процентної ставки, що застосовується в разі невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту. Однак, дана інформація має загальний характер та є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
Отже, підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту, на думку суду, не свідчить, що відповідачем було погоджено та встановлено банком відсотки саме у такому розмірі, який позивач просить стягнути як заборгованість за відсотками.
Наданий позивачем паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що інформація зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною до 01.07.2021 року. Разом з тим, зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
При цьому, зазначений паспорт споживчого кредиту передбачає умови кредитування для кредитних карток «Універсальна», «Універсальна Gold», проте, з його змісту не вбачається, умови якої саме кредитної картки були погоджені з відповідачем.
Враховуючи, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) та має інформативний характер для споживача, суд критично оцінює можливість доведення факту належного повідомлення відповідача про умови кредитування щодо сплати відсотків, шляхом підписання паспорта споживчого кредиту.
Посилання представника позивача на те, що у даному випадку потрібно застосовувати саме судову практику, яка викладена у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачав наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Даний правовий висновок Верховного Суду знайшов своє подальше закріплення і застосування у судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 313/181/21, провадження № 61-20039св21, від 15 червня 2022 року у справі № 383/418/20, провадження № 61-397св21, від 15 червня 2022 року у справі № 333/5483/20, провадження № 61-13959св21.
Таким чином, оскільки анкета-заява, яка підписана відповідачем, не містить посилання на конкретні умови кредитування, нарахування відсотків та порядок повернення кредиту, а тому саме по собі підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, не підтверджує узгодження сторонами умов кредитування і такий паспорт не можна вважати складовою частиною укладеного договору.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах від 18 січня 2021 року у справі № 748/2011/20, від 28 січня 2021 року у справі № 390/1088/20, від 26 січня 2021 року у справі № 485/1317/20, у постанові від 01 лютого 2021 року у справі № 128/715/20, від 13 січня 2021 року у справі № 607/7831/20, від 15 січня 2021 року у справі № 348/1837/20.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 14 837,83 грн. не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та недоведеність.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача лише заборгованості за кредитом у розмірі 37 209,50 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 164,77 грн. (37 209,50 грн. х 3 028 грн./ 52 047,33 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 614, 615, 626, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.11.2020 року станом на 29.03.2024 року в розмірі 37 209,50 (тридцять сім тисяч двісті дев'ять) гривень 50 копійок, з яких: 37 209,50 грн. - заборгованість за кредитом.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 164,77 (дві тисячі сто шістдесят чотири) гривні 77 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент Банк», код ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 06 березня 2025 року.
Суддя: Федотова В.М.