Єдиний унікальний номер справи № 761/46247/23
Провадження №22-ц/824/683/2025
04 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення безпідставно набутих коштів,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь позивача 7 850,27 грн.
22 січня 2024 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат стосовно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Додатковим рішеннямШевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач звернулася до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь позивача судові витрати в розмірі 10 000 грн.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що місцевий суд поза увагою залишив те, що розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у відповідності до умов договору № 06/12-23 про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2023 року було встановлено у твердій грошовій формі, а саме 10 000 грн., які сплачуються клієнтом протягом 10 днів з моменту прийняття судом рішенням за результатами розгляду позовної заяви клієнта, при цьому, вказані обставини були повідомлені позивачем суду першої інстанції в позовній заяві від 14.12.2023 року та заяві про ухвалення додаткового рішення від 22.01.2024 року.
Посилаючись на висновок Верховного Суду у Постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 апелянт зазначила про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено, тому висновки суду першої інстанції про необхідність надання доказів сплати витрат на правову допомогу вважає помилковими.
Щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про необхідність зазначення витраченого часу адвокатом та грошового еквіваленту окремо по кожному виду наданої послуги апелянт зазначає про те, що умовами договору 06/12-23 про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2023 року визначено, що професійна правнича допомога (крім представництва інтересів клієнта у суді) оплачується клієнтом в гривнях, шляхом сплати твердої грошової суми гонорару 10 000 грн. 00 коп., а тому такий розмір гонорару встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. При цьому позивач посилається на правові висновки Верховного Суду в постановах: від 28.12.2020 року (справа № 640/18402/19 (К/9901/27657/20) та від 20.11.2020 року (справа № 910/13071/19).
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи № 761/46247/23, обсягу наданих послуг та виконаних робіт та їх вартості до суду першої інстанції були надані всі належні та допустимі докази, а саме: копія договору № 06/12-23 про надання правничої допомоги від 06.12.2023 року; копія звіту до договору № 06/12-23 про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2023 року.
Отже, при ухваленні додаткового рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для ухвалення відповідного додаткового рішення, відносно встановлення розміру гонорару адвоката у твердій грошовій сумі, яка не залежить від обсягу послуг та витраченого часу представником позивача, а також щодо встановлення умовами договору № 06/12-23 від 06.12.2023 року оплати гонорару адвоката в майбутньому, відтак такі судові витрати мали бути розподілені судом за результатами розгляду справи. Вказує про порушення норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків суду першої інстанції та безпідставної відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
До апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог про скасування додаткового рішення суду. Зазначає, що в наданому представником апелянта звіті наданої правової допомоги в рамках виконання договору № 06/12-23 від 06.12.2023 року не зазначено, який був витрачений час адвокатом та грошовий еквівалент окремо по кожному виду наданої послуги, також не було надано самого договору про надання правової допомоги та акта, детального опису виконаних робіт, документів, що свідчать про оплату гонорару й інших витрат. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Зазначає, що позовна заява про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є шаблонним документом, підготовка якого не потребує багато часу, значних зусиль, особливих навиків та знань, і не може вважатися складною юридичною роботою. Судова практика з питань визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у подібних правовідносинах є сталою. Отже, витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю виконаної роботи та непропорційними до предмета спору.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь позивача кошти в розмірі 7 850,27 грн.
У січні 2024 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Додатковим рішеннямШевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції зазначив, що в представленому заявником звіті наданої правової допомоги в рамках виконання договору № 06/12-23 від 06.12.2023 року не зазначено, який був витрачений час адвокатом та грошовий еквівалент окремо по кожному виду наданої послуги.
Суд також зазначив, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір № 06/12-23 про надання правничої допомоги від 06.12.2023 року; звіт до договору № 06/12-23 про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2023 року. Однак, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати коштів в розмірі 10 000 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції.
Чинним ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші окрім судового збору судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Питання стягнення судових витрат неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, у зв'язку з чим судом була напрацьована численна судова практика.
Зокрема Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2022 року у справі №128/1326/18 зробив наступні висновки, зазначивши:
«У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися».
Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-п /провадження № 14-382цс191, в якому було звернуто увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 44217св18).
Вказана правова позиція однозначно застосована Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 року у справі №754/12116/18, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18, та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.06.2019 року у справі №813/481/18 та в постанові від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20.
В постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 касаційний суд зробив наступні висновки: «Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правничу допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановленні процесуальним законодавством.
Зважаючи на правові висновки Верховного Суду, апеляційним судом не може бути враховано обґрунтування суду першої інстанції про те, що заявником не надано доказів на підтвердження фактичної сплати коштів на оплату гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оскільки такі витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише мають бути сплачені.
Не можуть бути прийняті колегією суддів апеляційного суду й висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу через те, що в наданому заявником звіті наданої правової допомоги в рамках виконання договору № 06/12-23 від 06.12.2023 року не зазначено, який був витрачений час адвокатом та грошовий еквівалент окремо по кожному виду наданої послуги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Велика Палата ВС визначила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Як убачається з матеріалів справи, гонорар адвоката був визначений умовами договору у фіксованому розмірі і не залежить від обсягу витраченого адвокатом часу, а тому при його визначенні не потребується подання додаткового детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням витраченого адвокатом часу.
Деталізація виду наданої правової допомоги та розміру гонорару адвокату в повній мірі відображені в договорі та звіті наданої правової допомоги в рамках виконання договору № 06/12-23, що є формою виконання вимог закону про надання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, в межах розгляду справи в суді першої інстанції.
Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув, чим допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
При вирішенні справи колегія суддів не може погодитися з позицією відповідача щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу складності справи та обсягу наданої правничої допомоги. Зазначені твердження містять лише теоретичні посилання без доведення конкретних обставин, в чому саме полягає така не співмірність. При цьому, зважаючи на обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів не вбачає тієї не співмірності, про яку зазначав відповідач.
Незважаючи на вищевикладене, тим не менш колегія суддів приходить до висновку про те, що заява позивача підлягає лише до часткового задоволення.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких відносяться й витрати на правничу допомогу), покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуті кошти в розмірі 7 850,27 грн., що складає 85,93 % від заявленого розміру позовних вимог. Пропорційно цьому мають бути розподілені й витрати на правничу допомогу. За таких умов обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача 8 593,00 грн. такого роду витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2024 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, 01032) на користьОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 593 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько