26 лютого 2025 року м. Київ
Справа № 760/18418/23
Провадження № 22-ц/824/3858/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 26 лютого 2025 року
Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідачі Київська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Семашком Дмитром Миколайовичем, на рішення Соломянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року, ухваленого у складі судді Українець В.В.,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Н.Й. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов обґрунтовано тим, що що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .
Вона є племінницею ОСОБА_2 та єдиним спадкоємцем після його смерті.
Про смерть свого дядька вона дізналась лише у лютому 2022 року.
Через запровадження в Україні карантину з 12 березня 2020 року у зв'язку з Ковід-19 було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, що вплинуло на пропуск нею шестимісячного строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її дядька.
У період з 24 лютого 2022 року жодна державна та приватна установа, транспорти не працювали у зв'язку із ракетними обстрілами російської федерації, у зв'язку з чим затягнулось встановлення причини смерті дядька та розшуку його тіла, а також отримання свідоцтва про смерть.
Вона звернулась із відповідною заявою до РАЦС для отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , проте її повідомили про те, що в державному реєстрі смерті немає відомостей про смерть ОСОБА_2 , а є факт смерті ОСОБА_3 .
У зв'язку з цим, вона написала заяву про внесення змін до актового запису про смерть № 287/21.12-87.
Київський відділ державної реєстрації смерті ЦМУ МЮ (м. Київ) за зверненням ОСОБА_1 направив на адресу Київської міської клінічної лікарні судово-медичної експертизи Судово-медичного моргу № 1 лист про зміну прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » для внесення змін до державного реєстру смерті.
У зв'язку з невірним зазначенням прізвища її дядька в довідки про причини смерті, вона не могла вчасно звернутись до нотаріальної контори для прийняття спадщини та отримання сіх належних документів.
Після отримання витягу про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 , вона звернулась до приватного нотаріуса КМНО Леонтьєвої Н.Й. для видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36), третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Н.Й. (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 30/18, оф. 16) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що необізнаність позивача про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону.
Суд також вважає, що не є підставою для поновлення цього строку, посилання позивача на карантинні обмеження, які запроваджувались через пандемію COVID-19, а також введення на території України воєнного стану, оскільки це не є істотними труднощами для звернення із заявою про прийняття спадщини. Така заява могла бути направлена поштою нотаріусу або до органів місцевого самоврядування, що протягом встановленого законом строку позивач не здійснила. Крім того, основною підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач визначає те, що вона не знала про смерть спадкодавця, яка настала 10 серпня 2020 року, проте суд надав належну оцінку цій підставі у сукупності з іншими обставинами, на які посилалась позивач.
Стороною позивача не надано належних та безспірних доказів, що вона не могла звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення цих дій.
Суд вважає, що причини пропуску позивачем строку є неповажними та необґрунтованою є вимога про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_1 ,адвокатом Семашко Д.М., подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарзі зазначено, що поважними причинами для пропуску строку на території України було запроваджено карантин з 12 березня 2020 року у зв'язку з Ковід-19 було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, що вплинуло на пропуск нею шестимісячного строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її дядька. У період з 24 лютого 2022 року жодна державна та приватна установа, транспорти не працювали у зв'язку із ракетними обстрілами російської федерації, у зв'язку з чим затягнулось встановлення причини смерті дядька та розшуку його тіла, а також отримання свідоцтва про смерть.
Також зазначає, що їй було невідомо про смерть дядька ОСОБА_2 до лютого 2022 року.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Семашко Д.М. підтримали доводи апеляційної скарги.
Київська міська рада та третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Н.Й. в судове засідання не з'явилися, про дент та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника Київської міської ради та Приватного нотаруса Київського міського нотаріального округу Леонтьєвої Н.Й. у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом від 14 вересня 2020 року № 14995 (т.1а.с. 76).
Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що вона є племінницею померлого, є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 . У останнього була рідна сестра (мати ОСОБА_1 ) - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 17).
ОСОБА_2 на праві власності належало наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_3 та 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується відповіддю на запит КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 15 червня 2023 року (а.с. 18).
З заявою про прийняття спадщини позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леонтьєвої Н.Й. 20 липня 2023 року.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леонтьєвої Н.Й. від 24 липня 2023 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини (т.1 а.с. 24).
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виснував правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Враховуючи викладене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, тощо.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка просила визначити додатковий строк для прийняття спадщини на підставі того, що що на території України було введено карантині обмеження та воєнний стан.
Запровадження карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (СОVID-19), не свідчать на об'єктивну неможливість позивачу подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.
Разом з тим на думку суду у позивача була можливість направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв'язку, проте нею це зроблено не було.
Вказані висновки були узагальненні в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, «Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір'ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Зазначені доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, які зробили обґрунтовані висновки про те, що наведені позивачем обставини, як-от зайнятість на роботі, карантинні обмеження, догляд за матір'ю, не перешкоджали ОСОБА_1 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв'язку.
До того ж суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, встановив, що надана позивачем копія амбулаторної картки його матері ОСОБА_4 та відомості, зазначені в ній, не підтверджують те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, а також те, що ОСОБА_1 здійснював цей догляд до 12 січня 2022 року.».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 зазначено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини (пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану»)
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини.
Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);
законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;
пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що введення в Україні режиму воєнного стану не є підставою для пропуску строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Відповідно до статті 63 Закону «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Згідно з пунктом 1.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі №522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що незнання ОСОБА_1 про смерть ОСОБА_2 та відкриття спадщини не є поважною причиною для поновлення строку для прийняття спадщини.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність поважних причин чому ОСОБА_1 не звернулась до суду першої інстанції не встановлено, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення солом'янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року без змін, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Семашком Дмитром Миколайовичем- залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна