про повернення позовної заяви
03 березня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/1562/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про:
- визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №16/в від 01 вересня 2023 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі інвалідності відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 122, 123, частини сьомої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачеві, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску; оригіналу або належним чином засвідченої копії оспорюваного рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №16/в від 01 вересня 2023 року, а у разі його відсутності у позивача - клопотання про витребування такого рішення, оформленого відповідно до статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України; позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви - упродовж десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків від 24 лютого 2025 року, до якого позивачем надано клопотання про витребування від відповідача копії протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №16/в від 01 вересня 2023 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, а також клопотання про поновлення строків.
Таким чином, позивачем усунено невідповідність позовної заяви вимогам частини сьомої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем заявлено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №16/в від 01 вересня 2023 року.
Як зазначає позивач в клопотанні про поновлення пропущеного строку, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги він дізнався у вересні 2023 року.
Позивач звернувся до суду з цим позовом - 03 лютого 2025 року.
Таким чином, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду із цим позовом.
Позивачем подано до суду клопотання про поновлення строку від 24 лютого 2025 року.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що зважаючи на хворобливий стан здоров'я позивач не мав змоги звернутися до суду з цим позовом, що підтверджується Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, а також Медичним висновком про здатність самообслуговування та потребу в сторонній допомозі від 18 грудня 2019 року.
Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зауважує, що критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Суд наголошує на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс та інші проти Великобританії», рішення від 22 жовтня 1996 року, справа “Девеер проти Бельгії», рішення від 27 лютого 1980 року)."
Поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, а відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23: «Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні лише у періоди з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року, з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року; з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року. При цьому, неможливості звернутися до суду до початку стаціонарного лікування, або у періоди між перебуванням у стаціонарі, або після завершення стаціонарного лікування позивачем не обґрунтовано.
Крім того, позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач з моменту відмови їй у призначенні одноразової грошової допомоги (08 квітня 2020 року) перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності.
Аналогічний підхід щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв'язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №815/1175/17, від 20 лютого 2020 року у справі №560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі №805/2688/18-а, від 27 серпня 2021 року у справі №520/17941/2020, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23, від 26 січня 2024 року у справі № 440/305/19 та від 31 січня 2024 року у справі № 620/13656/21.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв'язку, з метою реалізації своїх прав та обов'язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.
Отже, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви».
Повертаючись до обставин у цій справі, суд, беручи до уваги позицію Верховного Суду, зазначає, що довід позивача стосовно того, що стан його здоров'я не дозволяв йому звернутися до суду протягом строку, який був пропущений позивачем, документально не підтверджений, адже надані позивачем до позовної заяви та клопотання про поновлення строку звернення до суду документи (Виписка із медичної картки амбулаторного хворого від 05 листопада 2024 року та Медичний висновок про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі від 15 серпня 2024 року) не містять відомостей щодо наявності обставин, які перешкоджали позивачу звернутися до суду самому або через представника протягом періоду, який був пропущений.
Оскільки доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду протягом строку, який пропущено, суду не надано, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Також суд враховує і ту обставину, що в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі № 440/5815/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер в ЄДРСР 121511488) судом встановлено, що "рішення відповідача про відмову у призначенні виплати одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 01.09.2023 № 16/в, прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, з урахуванням обставин, які мали значення для його прийняття, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні".
Тобто позивач оскаржує рішення, якому вже надавалася судом оцінка та у задоволенні позову було відмовлено.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Зазначені позивачем підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.І. Слободянюк