04.03.2025 Єдиний унікальний номер 205/1993/25
Провадження № 2/205/2146/25
04 березня 2025 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Мадьонової Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 травня 2021 року в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» - https://miloan.ua/ Аністрат А.О. було подано заявку на отримання кредиту №3784966, а вказана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Зазначає, що ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов вищевказаного кредитного договору, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Таким чином, відповідач уклала договір про споживчий кредит №3784966 від 07 травня 2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 8 000 грн., а відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання. Посилається на те, що 10 серпня 2021 року відповідно до договору відступлення прав вимоги №06Т ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вищезазначеним кредитним договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», згідно умов якого сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» становить 36 520 грн., з яких заборгованість: за тілом кредиту становить 8 000 грн.; за відсотками - 27 000 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 1 520 грн. На підставі викладеного, представник позивача звернувся до суду з цією позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №3784966 від 07 травня 2021 року у розмірі 36 520 грн., з яких заборгованість: за тілом кредиту становить 8 000 грн.; за відсотками - 27 000 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 1 520 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник відповідача Носовицький Г.А. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимогу зв'язку зі спливом строку позовної давності, в обґрунтування зазначивши, що оплати за кредитним договором нею не здійснювались, що підтверджується позивачем, отже позивач мав можливість звернутись до суду з позовом протягом трьох років з моменту виникнення права на примусове стягнення боргу. Як зазначається у додатках до позовної заяви, останнє нарахування відсотків відбулось 21 липня 2021 року, позов подано лише 19 січня 2025 року, що значно перевищує встановлений законом строк позовної давності, а позивач не надав доказів наявності обставин, що можуть бути підставою для поновлення строку позовної давності.
Представник позивача Чуприна К.В. у системі «Електронний суд» сформувала відповідь на відзив, у якій просила задовольнити у повному обсязі позовні вимоги. В обґрунтування зазначила, що кредитний договір не визнаний недійсним чи/або неукладеним у встановленому законом порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована. Звертає увагу суду, що представник відповідача не заперечує факт укладання кредитного договору. Посилається на те, що кредитний договір № 3784966 укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 07 травня 2021 року, трирічний строк загальної позовної давності спливав би 22 травня 2024 року, але враховуючи продовження строків позовної давності на строк дії карантину з 11 березня 2020 року і зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року, позивачем не пропущений строк позовної даності.
Представником відповідача сформовані в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, у яких він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у зв'язку із пропущенням строків позовної давності. Відповідач заперечує доводи позивача щодо неможливості застосування строків позовної давності у зв'язку із запровадженням карантинних обмежень через COVID-19 та воєнного стану. У низці рішень Верховний Суд зазначав, що пандемія COVID-19 сама по собі не є обставиною, яка унеможливлює подання позову. Наприклад, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі №370/522/16-ц зазначено, що суд може поновити процесуальний строк як до запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини такого пропуску поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями, і сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. Відповідно до роз'яснень Верховного Суду, воєнний стан не є безумовною підставою для зупинення чи переривання позовної давності у цивільних справах. Питання про наявність істотних перешкод для звернення до суду оцінюється у кожному випадку окремо. У цій справі позивач не надав належних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до суду у зв'язку з воєнними діями. У постанові Верховного Суду в справі №500/1912/22 від 29 вересня 2022 року зазначено, що «причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування». Також у постанові зазначається, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, на переконання суду, - не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Представник позивача Чуприна К.В. у відповіді на відзив просив розглядати справу за відсутності їх представника, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились будучи повідомленими належним чином, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи або розгляд справи за їх відсутності суду не надали.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що на підставі анкети-заяви на кредит №3784966 від 07 травня 2021 року, сформованої в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан», https://miloan.ua/, між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3784966, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (фінансовий кредит) у загальному розмірі 8 000 грн. строком на 15 днів з 07 травня 2021 року та терміном (датою) повернення кредиту зі сплатою комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом - 22 травня 2021 року; орієнтовною загальною вартістю кредиту: 12 520 грн.; комісією за надання кредиту - 1 520 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово, процентами за користування кредитом - 3 000 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом і стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а. с. 17-18, 38-41).
Вищезазначений кредитний договір підписано відповідачем ОСОБА_1 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства і доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено розділом 6 цього договору.
Крім того, відповідачем ОСОБА_1 разом з підписанням кредитного договору також було підписано і погоджено додатки до нього, а саме: графік платежів та паспорт споживчого кредиту (а. с. 42-43).
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Мілоан» було перераховано грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 в сумі 8 000 грн. з призначенням платежу «кошти згідно договору 3784966», що підтверджується платіжним дорученням №45559335 від 07 травня 2021 року (а. с. 45).
Також матеріалами справи підтверджено, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №06Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників (а. с. 25-32).
Судом також встановлено, що відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №06Т від 10 серпня 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №3784966 в сумі 36 520 грн., з яких заборгованість: за тілом кредиту становить 8 000 грн.; за відсотками - 27 000 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 1 520 грн. (а. с. 21).
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Отже, судом встановлено, що відповідач не виконала свого зобов'язання та після відступлення ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до відповідача, нею не було здійснено жодного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором ні на рахунки ТОВ «Діджи Фінанс», ні на рахунки попереднього кредитора - ТОВ «Мілоан».
Крім того, з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 10 серпня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» не здійснювалося нарахування жодних нарахувань, що підтверджується наявним розрахунком заборгованості за договором споживчого кредиту №3784966 від 07 травня 2021 року (а. с. 22-23).
Згідно із вищезазначеним розрахунком заборгованості, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 36 520 грн.
Пред'являючи вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача заборгованість за основним боргом, відсотками та комісією.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) і договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно із ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Отже, принцип змагальності сторін визначений законом і він передбачає, що кожна сторона повинна довести перед судом обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У кожної із сторін не має процесуальних переваг в доведенні своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що існування заборгованості відповідача за кредитним договором №3784966 від 07 травня 2021 року в загальному розмірі 36 520 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем.
Як встановлено матеріалами справи, умовами договору про споживчий кредит №3784966 від 07 травня 2021 року, а саме п. 1.4. визначено, що терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом є 22 травня 2021 року.
Пункт 2.3. кредитного договору передбачає його пролонгацію як на пільгових, так і стандартних умовах, зокрема, пунктом 2.3.1.2. визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови, строк нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 2.4.1. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. (у вказаному випадку 22 травня 2021 року), а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Також пунктом 2.4.2. кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п. 1.4 договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно п. 1.3 та п. 2.3 цього договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4 , п. 3.2.5 договору.
Крім того, п. 4.2. розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто, за встановлених судом під час розгляду справи обставин, у цьому випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Отже, судом встановлено, що нарахування ТОВ «Мілоан» було здійснено у відповідності до умов договору про споживчий кредит №3784966 від 07 травня 2021 року, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем здійснювались заходи щодо погашення заборгованості.
Більш того, зі змісту наданого відзиву та письмових заперечень вбачається, що відповідач не заперечує як укладення кредитного договору, так і наявність заборгованості за ним, а лише вважає пропущеними строки позовної давності для звернення до суду.
Отже, судом встановлено факти укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №3784966 від 07 травня 2021 року, отримання відповідачем грошових коштів за умовами кредитного договору, а також факт непогашення відповідачем заборгованості за вказаним кредитним договором, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позову щодо стягнення суми заборгованості за кредитом.
Крім того, суд вважає обґрунтованим нарахування процентів за користування кредитом за вищевказаним кредитним договором у заявленому позивачем розмірі.
При цьому, суд також приймає до уваги ту обставину, що ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги щодо заборгованості відповідача на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору відступлення прав вимоги №06Т від 10 серпня 2021 року і таке відступлення відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 513 ЦК України.
Щодо посилання представника відповідача у своїх запереченнях на сплив строку позовної давності для звернення позивача до суду суд дійшов таких висновків.
Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Частинами 1-3 статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Згідно із ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Частини 3,4 статті 267 ЦК України передбачають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, суд бере до уваги, що згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року.
Крім того, п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а також того факту, що станом на день розгляду вказаної справи термін дії воєнного стану продовжений, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк для звернення з відповідним позовом до суду, а тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним.
Також, є помилковими посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 370/522/16 щодо правильного застосування ЗУ від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», оскільки вказаним законом пункт 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено у такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Разом з тим, у цій справі на спірні правовідносини вказаний закон не розповсюджується, оскільки ним внесено зміни до ЦПК України, а не до ЦК України, тобто до зовсім іншого нормативно-правового акту, який не регулює питання позовної давності, отже зазначені висновки Верховного Суду є нерелевантними до справи, яка переглядається.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню в повному обсязі.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд у відповідності до ст. 141 ЦПК України вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача також понесених позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, який укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М.Е. та адвокатом Стародуб І.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №6585/10 від 26 квітня 2018 року; додаткову угоду №3784966 до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, щодо представництва інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» у справі про стягнення кредитної заборгованості з Аністрат А.О. від 30 листопада 2024 року; акт №3784966 від 30 листопада 2024 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), яким визначено вартість години роботи адвоката, детальним переліком проведеної роботи з кількістю витраченого на надану правову допомогу часу та детальний опис робіт (наданих послуг) від 30 вересня 2024 року на загальну суму 6 000 грн.; (а. с. 16, 24, 33-37, 44).
Проаналізувавши матеріали справи і вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи акт №3784966 від 30 листопада 2024 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) та детальний опис робіт (наданих послуг) від 30 вересня 2024 року, тобто складений ще до укладення договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, не містять жодного посилання на те, що вказані в них юридичні послуги відносяться саме до цієї цивільної справи, оскільки у вказаних документах відсутні будь-які індивідуальні ідентифікуючі дані, які б засвідчували факт того, що ТОВ «Діджи Фінанс» дійсно понесло витрати на правничу допомогу у саме в цій справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та у заявленому до стягнення розмірі 6 000 грн., за якими суд може обґрунтовано визначити, що заявлені до стягнення позивачем вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Крім того, в матеріалах справи відсутній акт про надання юридичної допомоги з підписами сторін, складання якого за результатами надання юридичних послуг передбачено п.п. 4.4., 4.5. договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Керуючись ст. ст. ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №3784966 від 07 травня 2021 року в розмірі 36 520 грн., з яких заборгованість: за тілом кредиту становить 8 000 грн.; за відсотками - 27 000 грн.; за комісійними винагородами - 1 520 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Т.П. Терещенко