19 лютого 2025 року м. ТернопільСправа № 921/639/24
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кортева Агрісаєнс Україна"
до відповідача Приватного підприємства "Холдер Агро"
про стягнення заборгованості в розмірі 12 678 812,10 грн, яка складається з 6 339 406,05 грн основного боргу та 6 339 406,05 грн штрафу.
за участі представників позивача: Якімлюк Н.О., адвокат (в режимі відеоконференції).
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ТОВ "Кортева Агрісаєнс Україна" до Приватного підприємства "Холдер Агро" про стягнення заборгованості.
Судом відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умови договору купівлі - продажу насіння №26678 від 26.04.2023 в частині вчасної та повної оплати поставленого товару, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням штрафу, заявлена до стягнення у судовому порядку.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судове засідання, однак подав заяву №б/н (вх.№1203) від 18.02.2025 про відкладення розгляду справи, посилаючись на існуючі поважні причини, що перешкоджають його участі у судовому засіданні. В свою чергу суд відзначає, що дата та час розгляду справи по суті завчасно узгоджувалася судом із представниками позивача та відповідача під час підготовчого провадження, тобто учасникам судового процесу були створені належні умови для реалізації ними власних процесуальних прав.
З даного приводу Європейський суд з прав людини у рішенні "Богонос проти росії" від 05.02.2004 відзначив, що саме на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу.
Натомість у своїй заяві Підприємство не навело жодної обставини, яка б вказувала на неможливість прибуття його представника у судове засідання. Більше того, явка відповідача обов'язковою не визнавалась.
З наведеного в сукупності, судом у задоволенні заяви відповідача про відкладення судового засідання відмовлено, а спір вирішується за наявними у справі матеріалами за відсутності представників відповідачів.
Так, у відзиві на позовну заяву №б/н (вх.№9693) від 17.12.2024, а також запереченні №б/н (вх.№334) від 13.01.2025) відповідач позовні вимоги вважає частково необґрунтованими та такими, що частково не підлягають задоволенню. Вказує, що строк протягом якого відповідач мав надати забезпечення оплати товару визначений у п.2.4 Додаткової угоди №3. Поряд з цим, у Додатковій угоді відсутній пункт 2.4, а отже сторонами не встановлено строку для надання забезпечення. Крім того, порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором відбулося через його скрутне матеріальне положення (наявність податкового боргу, заборгованості з виплати заробітної плати). Також зазначає про неспівмірність розміру штрафу із розміром основного боргу, а тому вважає, що наявні всі правові підстави для зменшення розміру штрафу за порушення строків оплати товару. Просить суд, у разі наявності підстав для стягнення з відповідача штрафу, зменшити його розмір до 5% від заявленої суми.
Позивач у відповіді на відзив №б/н (вх.№9836) від 23.12.2024 доводи відповідача вважає надуманими та необґрунтованими. Звертає увагу суду, що п. 5 Додаткової угоди №3 містить посилання на пункти 2 і 4, а не на п. 2.4., тому міркування відповідача щодо відсутності положень у договорі, які встановлюють строки для надання забезпечення, суперечать письмовим доказам. Крім того, відповідач не надав суду відповідні докази, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу. Позивач з огляду на предмет позову, не зобов'язаний доводити спричинення йому шкоди, адже факт невиконання відповідачем договору є підставою для нарахування та стягнення штрафу, розмір якого погоджений сторонами у договорі.
У підготовчому засіданні повноважний представник відповідача в усному порядку заявив про визнання позову в частині стягнення суми основної заборгованості. В подальшому, 18.02.2025, до початку розгляду справи по суті, подав письмову заяву №б/н (вх.№1197) від 18.02.2025 про визнання позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 6 339 406,05 грн.
З даного приводу суд відзначає, що за ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Окрім цього, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Справа в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст.ст.197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Між ТОВ "Кортева Агрісаєнс Україна" (Продавець) та ПП "Холдер Агро" (Покупець) 26.04.2023 було укладено договір купівлі - продажу насіння №26678 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця в строки та на умовах, передбачених цим Договором, перелік насіння гібридів кукурудзи та/або соняшнику торгової марки Pioneer та/або озимого ріпаку торгової марки Pioneer першого покоління в асортименті, кількості та за цінами згідно з відповідними Додатками до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти насіння, сплатити за нього грошову суму в розмірі та в порядку, визначеному у цьому Договорі та Додатках до нього та використати насіння для власних потреб без права перепродажу.
За умовами пункту 2.1 укладеного правочину ціна визначається у Додатках до даного Договору, враховуючи умови доставки насіння та умови оплати насіння згідно комерційної політики.
Підставою для здійснення оплати є Додаток та/або Рахунок на оплату Насіння. Без Додатку та/або Рахунку, виписаного Продавцем, передплата (оплата) не зараховується. Оплата здійснюється в терміни зазначені в Додатку та/або Рахунку (п.2.2 Договору).
Згідно з п.2.4 спірної угоди, за попередньою згодою сторін, Покупець може здійснити оплату за відвантажене Насіння шляхом передачі Продавцю простого або переказного векселя з авалем банку. Банк-аваліст має входити в перелік банків, який зазначений в комерційній політиці та/або на офіційному сайті Продавця www.pioneer.ua та/або www.corteva.com.ua. Якщо Банк, де обслуговується Покупець, не входить в даний перелік, то такий Банк-аваліст має бути попередньо узгоджений з Продавцем. Строк платежу за векселем має бути: "за пред'явленням, але не раніше" визначеної дати. Визначена дата, що зазначається у векселі, погоджується сторонами. Мінімальна сума векселя, що приймається, зазначена в комерційній політиці та/або на офіційному сайті Продавця www.pioneer.ua та/або www.corteva.com.ua. Покупець може надати банківську гарантію платежу на суму післяплати. Строк та текст гарантії має бути попередньо узгоджений з Продавцем. Якщо Банк-гарант не зазначений в переліку банків, то такий Банк-гарант також попередньо узгоджується з Продавцем.
У відповідності до пункту 3.1 Договору, поставка та приймання-передача насіння між сторонами цього Договору здійснюється Покупцем однією чи декількома партіями насіння зі складів ТОВ "Кортева Агрісаєнс Україна" в порядку та строк, який зазначений в Додатках. Більш детальна інформація щодо умов відвантаження зазначена в Додатку № 1.
Моментом переходу права власності на насіння є дата підписання Покупцем "Складського розпорядження про відвантаження" та/або дата підписання ТТН водієм-експедитором, що засвідчує прийняття насіння для транспортування на склад Покупця (пункт 3.6 Договору).
Додатком № 1 до Договору визначені умови поставки товару, а у Додатку №3802106029 від 29.03.2024 учасники договірних відносин узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну без ПДВ і суму з ПДВ, умови оплати товару та загальну вартість товару: насіння соняшнику Р64LE99 (П64ЛЕ99) LMG у кількості 276 мішків на загальну суму без ПДВ 1 678 080 грн; насіння соняшнику Р64LE25 (П64ЛЕ25) LMG у кількості 621 мішків на загальну суму без ПДВ 3 882 802,50 грн. Загальна вартість товару з ПДВ 6 339 406,05 грн Термін оплати, не пізніше: 20.10.2024: 100% - 6 339 406,05 грн. Планова дата поставки: 10.03.2024, адреса поставки: 48527, Васильків.
В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 від 29.03.2024, у якій вони погодили доповнити Додаток №3802106029 від 29.03.2024 наступними положеннями:
"1. Сторони дійшли згоди, що за відвантажене в кредит Насіння Покупець надає Продавцю авальований АТ "Райффайзен Банк Аваль" Вексель з датою погашення "за пред'явленням, але не раніше 20.10.2024 року". Банк-аваліста повинен бути попередньо погоджений з Продавцем.
2. Покупець зобов'язаний надати такий Вексель не пізніше 45 робочих днів з моменту відвантаження Насіння. Видаткові накладні, які зазначаються в Акті приймання - передачі векселя мають бути попередньо погоджені з Продавцем.
3. У разі неможливості надання Векселя Покупець зобов'язаний письмово попередити про це Продавця на протязі 5 робочих днів з моменту виникнення обставин, які перешкоджають наданню, та надати підтверджуючі документи.
4. У разі неможливості надання Векселя Покупець зобов'язаний надати будь-яке інше забезпечення на суму відвантаженого в кредит товару на протязі 30 робочих днів з моменту повідомлення про неможливість надання Векселя. Альтернативний спосіб забезпечення виконання зобов'язання повинен бути погоджений з Продавцем.
5. У разі ненадання Векселя або іншого забезпечення виконання зобов'язання у передбачені в п.2.4. Додаткової угоди строки, Покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100% від наданого у кредит товар".
На виконання умов укладеного Договору та Додатку №3802106029 позивач здійснив поставку насіння соняшнику в сумі 6 339 406,05 грн своєму контрагенту наступними партіями:
- 03.04.2024 року на суму 4 426 394,85 грн, в тому числі ПДВ 543 592,35, що підтверджується складським розпорядженням на відвантаження від 02.04.2024, товарно-транспортною накладною № 6839644 від 03.04.2024, видатковою накладною № 3807114262 від 03.04.2024 року;
- 03.04.2024 року на суму 346 560,00 грн, в тому числі ПДВ 42 560,00, що підтверджується складським розпорядженням на відвантаження від 02.04.2024, товарно-транспортною накладною № 6840093 від 03.04.2024, видатковою накладною № 3807114380 від 03.04.2024;
- 10.04.2024 року на суму 1 566 451,20 грн, в тому числі ПДВ 192 371,20, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 6843528 від 10.04.2024, видатковою накладною № 3807115331 від 10.04.2024, довіреністю на отримання товару №43 від 04.04.2023.
Також, підтвердженням відповідних операцій з купівлі-продажу насіння є податкові накладні з квитанціями про підтвердження прийняття і реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних № 399 від 03.04.2023, № 400 від 03.04.2023 та 1608 від 10.04.2023.
Однак, як зазначає позивач, в обумовлений сторонами строк відповідач не надав авальований вексель або інше забезпечення виконання зобов'язання та отриманий товар не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору 29.10.2024 позивач надіслав відповідачу вимогу, яка залишена без задоволення
Наведені обставини слугували підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід частково задовольнити, виходячи з наступних міркувань.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зауважує, що ПП "Холдер Агро" заявлені до нього вимоги щодо стягнення 6 339 406,05 грн основного боргу за договором купівлі-продажу насіння №26678 від 26.04.2023 визнав у повному обсязі. Це часткове визнання позову в повній мірі відповідає законодавчим приписам та фактичним обставинам та приймається судом.
З огляду на вищевикладене, за відсутності доказів погашення боргу строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення 6 339 406,05 грн основного боргу за договором є доведеними, визнані відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В пункті 5 додаткової угоди № 3 сторони дійшли згоди, що у разі ненадання векселя або іншого забезпечення виконання зобов'язання у передбачені в пп. 2.4 додаткової угоди строки, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100% від наданого у кредит товару.
При цьому суд зважає на те, що додаткова угода не містить підпункту 2.4. Натомість, вимоги зобов'язального характеру до Покупця щодо строків надання векселя або іншого забезпечення виконання зобов'язання, контрагенти узгодили у пунктах 2 та 4 цієї угоди.
Так, у п. 2 Додаткової угоди № 3 обумовлено, що Покупець зобов'язаний надати Вексель не пізніше 45 робочих днів з моменту відвантаження Насіння. Пункт 4 Додаткової угоди №3 передбачає, що у разі неможливості надання Векселя, Покупець зобов'язаний надати будь-яке інше забезпечення на суму відвантаженого в кредит товару на протязі 30 (тридцяти) робочих днів з моменту зазначеного повідомлення про неможливість надання Векселя.
Відтак, на переконання суду, контрагентами у пункті 5 Додаткової угоди №3 малися на увазі саме пункти 2 та 4 додаткової угоди, а не неіснуючий п.п.2.4, як хибно зазначає відповідач.
Разом з цим, під час розгляду даного спору відповідачем заявлено клопотання про зменшення неустойки до 5% від заявленої суми, тобто 316 970,30 грн від 6 339 406,05 грн.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд поряд із застосуванням процесуальних норм та норм матеріального права приймає до уваги та послуговується правовими позиціями, що викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2024 по справі №911/3072/23 з даного приводу щодо аналогічних правовідносин.
Так, згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені).
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Об'єднана палата зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
У постанові від 20.06.2018 у справі №905/2135/17 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як вже зазначалось, сторонами в додатковій угоді № 3 визначено право продавця нарахувати покупцю штраф у розмірі 100 % від наданого у кредит товару за порушення зобов'язання з надання забезпечення. Тобто, у випадку порушення покупцем названого зобов'язання, позивач набуває право отримання вартості товару фактично у подвійному розмірі, що вказує на те, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. І як наслідок, неустойка, за таких умов, втрачає свій компенсаційний характер і стає мірою отримання кредитором додаткових вигод.
В межах даного спору з відповідача на користь позивача стягнуто вартість поставленого товару в сумі 6 339 406,05 грн за договором купівлі-продажу насіння. Тож стягнення у даному спорі суми штрафу в заявленому розмірі, що становить 100 % вартості поставленого товару, визнається судом не розумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення. Адже невиконання відповідачем зобов'язань із надання забезпечення не зумовлює настання у кредитора збитків та/або інших майнових втрат.
Надання векселя з авалем банку як вид забезпечення виконання зобов'язання є гарантією банку здійснити платіж за векселем у випадку невиконання платником своїх платіжних зобов'язань за ним. Тобто продавець за наявності такого забезпечення фактично позбавляється будь-яких ускладнень із отримання коштів за товар у випадку порушення покупцем зобов'язань з оплати та не передбачає будь-яких додаткових прав на отримання, зокрема, плат за користування товарним кредитом.
В свою чергу, суд вважає, що покладення на боржника заявленої у цій справі суми штрафу може стати надмірним тягарем для відповідача, який, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі (за даними балансу та звіту про фінансові результати підприємства за 2024 рік) здійснює виплати заробітної плату своїм працівникам, сплачує податки і збори до державного бюджету.
Судом також враховано, що в умовах введення в Україні воєнного стану заявлений позивачем штраф є занадто великим, не співмірним з обсягом правопорушення відповідача, здійсненого ним у зв'язку із неналежним виконанням свого договірного зобов'язання з надання забезпечення та надмірно обтяжливим у сучасних реаліях.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2024 по справі № 911/3072/23.
Отже, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище принципам, обмежити розмір заявленого до стягнення штрафу до 400 000 грн.
Щодо судових витрат на надання правничої допомоги, суд вказує наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.
Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кортева Агрісаєнс Україна" (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "АВЕРУМ ЛІГАЛ" (Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правничої допомоги №01-LS/24, за змістом якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати правничу допомогу.
В п. 4.2. Договору сторони домовились, що розмір гонорару, який підлягає сплаті Клієнтом, визначається за згодою Сторін та вказується в акті про надання правничої допомоги, з розрахунку 1 година роботи адвоката становить 5 000,00 (п'ять тисяч) гривень без ПДВ, і година роботи помічника адвоката становить 3 000,00 (три тисячі) гривень без ПДВ, якщо інший розмір винагороди не визначений в Додаткових угодах/Додатках до цього Договору.
Попередньо узгоджений Сторонами розмір гонорару може зазначатись у додатках до Договору. Остаточний розмір гонорару, який підлягає сплаті Клієнтом, вказується в актах про надання правничої допомоги, які формуються в міру необхідності та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв'язку за його місцезнаходженням. (п. 4.3. Договору).
В Додатку до договору №31 від 29.10.2024 сторони визначили, що Адвокатське об'єднання зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу з метою захисту прав та законних інтересів Клієнта, яка включає в себе наступне:
- аналіз документів, наданих Клієнтом, щодо господарських відносин з контрагентом ПП "Холдер Агро" (код ЄДРПОУ 37938319) за договором купівлі - продажу насіння;
- підготовка, підписання та направлення листів, претензій, вимог, позовних заяв, заперечень, пояснень, будь - яких інших процесуальних та представництво Клієнта у судовій справі про стягнення заборгованості, яка розглядатиметься Господарським судом Тернопільської області між ТОВ "Кортева Агрісаєнс Україна" та ПП "Холдер Агро" за договором купівлі - продажу;
- періодичне інформування Клієнта про хід та проміжні результати надання правничої допомоги.
В п. 2 Додатку вказано, що обсяг правничої допомоги, визначений в п.1, є орієнтовним. Фактично надана правнича допомога буде залежати від доцільності та можливості її надання, та буде узгоджуватися Сторонами усно або за допомогою направлення листів Адвокатським об'єднанням та прийняття запропонованого плану дій Клієнтом шляхом використання електронної пошти.
Загальна вартість правничої допомоги Адвокатського об'єднання за цим Додатком складає 40 000 грн без ПДВ. Вартість правничої допомоги вказана без урахування ПДВ та інших податків, які будуть додатково включені до рахунку в разі необхідності. (п. 3 Додатку).
Згідно акту наданих послуг №31 від 07.11.2024 правнича допомога за договором про надання правничої допомоги №01-LS/24 від 01.02.2024 складає 40 000 грн.
На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу заявник також долучив платіжну інструкцію №160032271 від 15.11.2024 на суму 40 000 грн.
Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Він має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас слід зазначити, що жодних клопотань з даного приводу від відповідача до суду не надходило.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
У постанові № 922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність ".
У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу позивач та Адвокатське об'єднання визначили в Додатку №31 та Акті наданих послуг.
За змістом частини 3 статті 126 ГПК України з метою визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи має подавати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, незалежно від форми адвокатського гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), передбаченої договором про надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити не співмірність таких витрат. При цьому факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн підтверджено наданими доказами, а сума таких витрат відповідає попередньому орієнтовному розрахунку, наведеному у позовній заяві.
Водночас, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Відтак. суд приймає до уваги, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, а матеріали цієї справи не містять великої кількості письмових доказів, що підлягали дослідженню. Окрім цього, варто зазначити, що спірні правовідносини регламентуються не надто значною кількістю законів і підзаконних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню до цієї суперечки. До того ж подібні спори неодноразово розглядалися господарськими судами та Верховним Судом, яким сформовані відповідні правові позиції.
Також суд вважає, що такі роботи як аналіз документів, наданих Клієнтом, щодо господарських відносин з контрагентом є складовою послуги з підготовки претензій, вимог та позовної заяви, а періодичне інформування Клієнта про хід та проміжні результати надання правничої допомоги складовою представництва його інтересів.
У контексті зазначеного слід враховувати додаткову постанову Верховного Суду від 20.05.2024 у справі № 910/14588/21.
Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та присудження до стягнення з ПП "Холдер Агро" на користь ТОВ "Кортева Агрісаєнс Україна" витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000 грн, що становить 50% від заявленої суми. Зазначений розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи і в той же час не є надмірним тягарем для відповідача.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання з розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Разом з тим, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила.
Решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 104 600,21 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного підприємства "Холдер Агро" (с. Васильків, Чортківський район, Тернопільська область, 48522, ідент. код 37938319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кортева Агрісаєнс Україна" (вул. Сагайдачного Петра, 1, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 31352075) основний борг в сумі 6 339 406 (шість мільйонів триста тридцять дев'ять тисяч чотириста шість) грн 05 коп., 400 000 (чотириста тисяч) грн штрафу, 104 600 (сто чотири тисячі шістсот) грн 21 коп. витрат зі сплати судового збору та 20 000 (двадцять тисяч) грн. витрат на правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 04.03.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко