24 січня 2025 року Справа № 915/595/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФСЕЛЛ», вул. Солом'янська, будинок 11, літера «А», м. Київ, 03110 (код ЄДРПОУ 22859846)
електронна пошта: reception@lifecell.com.ua
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю мале спільне підприємство «СУДЛІФТСЕРВІС», вул. Скульптора Ізмалкова, буд. 1-А. м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 13856027)
електронна пошта: sudolift@ukr.net
про витребування майна з незаконного володіння та стягнення штрафу
за участю сторін (представників):
представник позивача: Стасенко А. В. (поза межами зали суду)
представник відповідача: Шумілова Н. І. (в залі суду) (представник не була присутня на оголошенні вступної та резолютивної частин рішення)
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФСЕЛЛ» з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю мале спільне підприємство «СУДЛІФТСЕРВІС», в якій просить суд:
1. Витребувати з незаконного володіння відповідача ТОВ МСП «СУДЛІФТСЕРВІС» телекомунікаційне обладнання базової станції мобільного зв'язку № МY0071 шляхом надання позивачу доступу для здійснення демонтажних робіт та вивезення обладнання.
2. Стягнути з відповідача ТОВ МСП «СУДЛІФТСЕРВІС» на користь позивача штраф у розмірі 47 690, 13 грн.
Судові витрати покласти на відповідача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.06.2024 об 11:30.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2024 задоволено заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФСЕЛЛ» - адвоката Стасенко А.В. про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Підготовче засідання у справі Господарського суду Миколаївської області № 915/595/24, призначене на 27.06.2024 року об 11:30 не відбулось, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, зокрема, у період з 11:22 по 12:03 у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, вирішено здійснити розгляд справи у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та призначено підготовче засідання по справі на 13.08.2024.
Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 13.08.2024, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2024 призначено підготовче засідання по справі на 14.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 витребувано у позивача оригінали доказів, відкладено підготовче засідання по справі на 20.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2024 закрито підготовче провадження у справі № 915/595/24 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 24.01.2025.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 24.01.2025 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.
28.09.2006 між ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» (раніше іменоване ТОВ «АСТЕЛІТ»), як орендарем, та ТОВ МСП «Судліфтсервіс», як орендодавцем, було укладено Договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна № 9 від 28 вересня 2006р. зі змінами та доповненнями, відповідно до умов якого в орендне користування передано нежитлове приміщення типової серії "96К", розташованого у складі "В", боксу № 7, загальною площею 20 кв. м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1а.
Майно передано в орендне користування з метою використання для розміщення телекомунікаційного та іншого обладнання, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розміщення.
Строк дії договору до 21.09.2023.
Позивач є власником телекомунікаційного обладнання базової станції мобільного зв'язку № МY0071, вартість якого становить 610 350, 27 грн.
Позивач зазначає, що через неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, а саме створення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні позивачу належним йому майном шляхом безпідставного недопуску позивача до власного обладнання базової станції № МY0071 (перешкоди, через які об'єкт оренди не міг використовуватись), відповідач поставив під загрозу функціонування обладнання базової станції мобільного зв'язку та без належної правової підстави (незаконно) заволодів належним на праві власності позивачу майном.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна з незаконного володіння відповідача.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення штраф за порушення відповідачем умов договору (безпідставний не допуск представників орендаря до об'єкту оренди) відповідно до умов п. 10.5 договору.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 41 Конституції України. ст. 16, 317, 319, 321, 387, 526, 763 ЦК України, ст. 20, 291 ГК України, умовами договору та судовою практикою.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 7620/24 від 26.06.2024) зазначив наступне:
- позивач відповідно до умов п. 8.2 договору жодних письмових намірів щодо продовження строку договору не заявляв, більше того листом вих. № МУ0071 від 01.06.2023 повідомив відповідача про прийняте рішення про демонтаж обладнання та розірвання договору оренди з 30.06.23, тобто чітко окреслив свої наміри та повідомив про припинення подальшого співробітництва та просив надати доступ. Вказаний лист був отриманий особисто директором відповідача після підписання спільного Акту огляду від 01.06.2023;
- наміри позивача щодо припинення співробітництва з відповідачем були також зазначені і в претензії за вих. № МY0071-CLAIM від 27.06.2023, яка була направлена відповідачу і на його електронну пошту sudolift@ukr.net.
- відповідно до п. 4.1.7 договору відповідач зобов'язаний не перешкоджати позивачу користуватися орендованим майном та не здійснювати будь-яких дій, направлених на порушення нормального функціонування обладнання позивача. Проте, всупереч цим положенням відповідач, не повідомивши позивача, встановив свій навісний замок на вхідні двері до об'єкту оренди, позбавивши позивача можливості потрапляти до об'єкту оренди та фактично здійснює фізичне утримання майна позивача;
- посилаючись на п. 4.1.4 договору, позивач зазначає, що даний пункт договору вказує на можливість встановлення пропускного режиму, але при цьому відповідач не наводе жодного підтвердження існування такого режиму, тобто не має жодної додаткової угоди, чи підписаного між сторонами додатку до договору, яким би фіксувався такий режим, тобто визначався його порядок встановлення, описувався порядок пропуску, права обов'язки сторін чи інші суттєві положення встановленого режиму, з яким би позивач, як орендар, був би ознайомлений;
- всі листи, відповідно до умов договору направлялися позивачем на юридичну адресу відповідача, вказану в договорі, що підтверджується наданими позивачем доказами, але отримання цих листів відповідачем перебуває поза межами контролю позивача;
- враховуючи саме фізичне утримання відповідачем обладнання базової станції мобільного зв'язку позивача, яке виражається в тому, що відповідач не допускає позивача з 26.06.2023 до обладнання для здійснення його експлуатації, обслуговування, встановив свій навісний замок, змусило позивача звернутися до суду з віндикаційним позовом.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 7401/24 від 21.06.2024), у запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 7927/24 від 03.07.2024) просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі з огляду на наступне:
- договір оренди нерухомого майна № 9 від 28.09.2006 є діючим в силу приписів п. 2.3, п. 8.3 договору, оскільки позивач станом на даний час продовжує користуватись орендованим приміщенням, а відповідач не виражав останньому письмово своїх заперечень;
- відповідач не отримував від позивача ні листів від 21.06.2023, від 27.06.2023, від 30.06.2023, від 12.02.2024, від 05.03.2024, ні актів не допуску від 26.06.2023, від 07.07.2023 та від 29.03.2024 до ознайомлення з матеріалами справи та вони не є належним та допустимими доказами у справі. Відповідач зазначає, що неможливо встановити, що саме ці листи позивач надсилав відповідачу, адже жоден з них, крім листа від 05.03.2024, не має описів вкладення. Доказів надсилання відповідачу листів від 21.06.2023 та від 30.06.2023 позивачем взагалі не надано суду;
- з врахуванням того, що на території відповідача встановлений пропускний режим, позивач в порядку ст. 12 Договору зобов'язаний був повідомляти відповідача письмово шляхом подання відповідних переліків осіб, яким необхідно надати доступ. У даному випадку відповідач не отримував від позивача жодного письмового переліку осіб, яким необхідно надати доступ, копії яких додані до позовної заяви;
- відповідач ніколи не порушував свої зобов'язання за договором та не вчиняв безпідставно жодних дій з не допуску, про які зазначає позивач у позовній заяві. Ситуації, на які посилається позивач, якщо і мали місце, то виключно з вини позивача та недодержання останнім умов Договору оренди щодо подання відповідачу письмових списків осіб та транспортних засобів, яким необхідно забезпечити доступ до орендованого майна. Надання доступу особам, за відсутності у відповідача такого письмового переліку осіб у встановленому Договором порядку, мало би негативні наслідки для відповідача та він повинен був би нести відповідальність за безпідставний допуск осіб до орендованого приміщення без відповідних підстав;
- копії листів правоохоронних органів, що позивач додав до позову, є нічим іншим, ніж документами в порядку звернення громадян, тому не можуть бути належними та допустимими доказами по справі. Будь хто і будь що можна повідомити навмисно до правоохоронного органу, проте, без відповідного чіткого змісту такі документи не можуть підтверджувати або спростовувати певні події та обставини;
- щодо посилань позивача на те, що відповідач наче б то не проводив капітального ремонту даху орендованого приміщення, то 01.06.2023 сторонами дійсно було складено акт про наявність пошкоджень, але відповідач, сумлінно дотримуючись умов договору, оперативно усунув їх, що підтверджується доданими копіями договору та акту виконаних робіт. Претензія позивача про розірвання з 30.06.2023 договору оренди датована 27.06.2023, що є безпідставним, необґрунтованим та таким, що суперечить умовам п. 3.2.3 договору, оскільки орендар не надіслав попередження за 30 календарних днів до дня розірвання договору;
- лист позивача № МУ0071 від 01.06.2023 відповідач не отримував, про намагання позивача в односторонньому порядку розірвати договір з 30.06.2023, всупереч умовам договору оренди та звичаям ділового обороту, відповідач дізнався лише з претензії від 27.06.2023, з якою ознайомився в суді;
- всі акти наче б то не допуску представників орендаря до орендованого приміщення складені без участі та присутності представника орендодавця;
- позивач не виконує з липня 2023 року свої зобов'язання зі сплати орендної плати;
- позивач обрав неналежний спосіб захисту, адже витребуване майно ніколи не перебувало та не перебуває на даний час у власності, володінні, розпорядженні чи користуванні чи ще якимось чином у відповідача, доказів протилежного позивач суду не надає. Більше того, майно, про яке просить витребувати позивач у відповідача, імовірніше за все знаходиться у орендованому позивачем приміщенні та у його розпорядженні й володінні, відповідач ніяким чином його не утримує. А з огляду на те, що договір оренди є дійсним дотепер, належне позивачу майно на законних підставах перебуває в орендованому останнім приміщенні, а відповідач за умовами договору оренди взагалі не має доступу до нього. Позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу наявності у останнього права власності на витребуване майно;
- для того, щоб позивач мав право вимагати сплату штрафу в порядку п. 10.6 договору оренди, факт порушення має бути підтверджений представниками або співробітниками обох сторін. Позивач не виконав цю умову договору та не надав суду належного та допустимого доказу на підтвердження такого обома сторонами.
Заперечення обґрунтовано приписами ст. 525, 526, 610, 626, 627 ЦК України, умовами договору та судовою практикою.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
3.1. Обставини справи щодо господарської діяльності та майна позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕЛІТ") є підприємством критичної інфраструктури, постачальником електронних телекомунікаційних послуг (національним оператором зв'язку), що забезпечує надання електронних комунікаційних послуг (послуг рухомого (мобільного) зв'язку) відповідно до ліцензій № 9535 від 01.07.2018 (термін дії 15 років), № 9443 від 06.03.2018 (термін дії 15 років) на користування радіочастотним ресурсом України, виданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.
Відповідно до Акту від 19.09.2008 комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта у сфері телекомунікації «Мережа оператора ТОВ «Астеліт» для надання послуг мобільного зв'язку стандарту DCS-1800. Базова станція MY0071 за адресою м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1-А» комісією було прийнято рішення прийняти в експлуатацію представлену до прийняття закінченим будівництвом базову станцію «MY0071 за адресою м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1-А, яка входить до складу об'єкту «Мережа Оператора ТОВ «Астеліт» для надання послуг мобільного зв'язку стандарту DCS-1800.
Відповідно до балансової довідки ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» від 30.04.2024 первісна вартість обладнання базової станції мобільного зв'язку MY0071, що належить Товариству на праві власності та знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, буд. 1а, становить 610 350, 27 грн.
3.2. Договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна.
28.09.2006 між МСП «Судліфтсервіс» (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астеліт» (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна № 9 від 28.09.2006.
До договору сторонами укладались додаткові угоди, які є його невід'ємними частинами, якими сторони погоджували зміни до договору в частині порядку, строку та розміру сплати орендної плати, продовження строку дії договору, зміну назви орендаря, а саме: додаткова угода № 1 від 01.10.2006, додаткова угода № 2 від 27.09.2007, додаткова угода № 3 від 26.09.2010, додаткова угода № 4 від 25.09.2013, додаткова угода № 5 від 01.07.2015, додаткова угода № 6 від 01.12.2015, додаткова угода № 7 від 23.09.2016, додаткова угода № 8 від 23.09.2019, додаткова угода № 9 від 22.09.2022.
Договір з додатковими угодами підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди (орендоване майно), згідно з п. 1.2, цього Договору, з метою його використання для розміщення телекомунікаційного та іншого обладнання, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розташування.
Відповідно до п. 1.2 договору об'єкт оренди згідно даного договору складається з нежитлового приміщення типової серії "96К", розташоване в складі "В", бокс № 7 загальною площею 20 кв.м.
Відповідно до п. 1.3 договору об'єкт оренди знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1а.
Відповідно до п. 1.8 договору згідно даного договору до орендаря тимчасово переходить право володіння та право користування об'єктом. Орендар згідно даного договору не отримує право власності на об'єкт оренди та не має права на розпорядження ним.
Відповідно до п. 3.2.1 договору орендар має право на безперешкодний цілодобовий доступ до об'єкта оренди з урахуванням особливостей орендаря, а також самостійно організовувати самостійну автоматичну охорону об'єкта оренди та розташованого в ньому майна орендаря.
Відповідно до п. 3.2.4 договору орендар має переважне право на укладення договору на той самий строк після закінчення строку дії даного договору відповідно до ст. 777 ЦК України.
Відповідно до п. 3.2.6 договору орендар має право на належне виконання умов даного договору орендодавцем.
Відповідно до п. 4.1.1 договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду належне майно, відповідно даного договору, по акту приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до п. 4.1.2 договору орендодавець зобов'язаний забезпечувати належне та надійне обслуговування власних інженерних мереж (у тому числі мереж енергопостачання), підведених до об'єкта оренди, шляхом належного догляду за ними, крім випадків, які не залежать від волі орендодавця. Слідкувати за правильністю використання та станом власних інженерних і інших комунікацій, що обслуговують орендоване майно та здійснювати їх поточний і капітальний ремонт, а також обслуговування, якщо це є запланованим або необхідним. Якщо виникла необхідність ремонту, пов'язана з ушкодженнями, що виникли з вини орендаря, то такий ремонт є обов'язком орендаря. Орендодавець не відповідає за роботу та ремонт обладнання та комунікацій, встановлених та підключених орендарем самостійно.
Відповідно до п. 4.1.4 договору орендодавець зобов'язаний забезпечувати цілодобовий та безперешкодний доступ співробітників та представників орендаря (згідно з наданим Орендарем списком осіб) до орендованого майна та обладнання на ньому, з урахуванням правил та особливостей діючого на території орендодавця пропускного режиму (у разі наявності такого). У разі встановлення пропускного режиму для працівників орендаря, третіх осіб та їх транспортних засобів, орендодавець забезпечує працівників орендаря перепустками відповідно до встановленого ним зразка та в кількості, необхідній орендарю.
Відповідно до п. 4.1.7 договору орендодавець зобов'язаний не перешкоджати користуватись орендарю орендованим майном та не вчиняти жодних дій, спрямованих на порушення нормального функціонування обладнання орендаря.
Відповідно до п. 8.1 розділу 7 договору термін оренди та термін дії цього договору становлять 364 дні з моменту підписання Акту 1, згідно з цим договором.
Відповідно до п. 8.2 розділу 7 договору якщо орендар належним чином виконував усі умови цього Договору, у тому числі своєчасно та без затримок здійснював оплату орендної плати та у строк не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення терміну дії цього Договору, письмово заявив про намір переукласти договір оренди на новий строк, то орендодавець, з урахуванням пріоритетного права орендаря перед іншими особами на укладання договору оренди на новий строк, не пізніше дня наступного за днем підписання Акту 2, згідно з цим договором, укладає з орендарем такий договір.
Відповідно до п. 8.3 розділу 7 договору сторони домовилися, що у разі продовження користування орендарем орендованим майном, протягом одного календарного місяця, з моменту закінчення строку дії цього Договору, за відсутності письмових заперечень Орендодавця, Сторони вважають цей Договір поновленим на той же строк та на тих самих умовах, з дня наступного за днем закінчення строку дії цього Договору.
Відповідно до п. 8.3.1 договору сторони гарантують один одному, що їх адреси, як вказано нижче, є їх дійсними адресами та є дійсним місцем їх знаходження, а також є придатними для здійснення листування за ними. Реквізити сторін, на момент укладення даного договору, вказані в ст. 17, є повними та дійсними.
Відповідно до п. 10.5 договору у разі порушення п. 6.6 цього Договору, а також у разі необґрунтованого недопуску представників Орендаря до об'єкта оренди, Орендодавець несе повну відповідальність перед Орендарем за завдану шкоду (у тому числі втрачену вигоду) і сплачує йому штраф у розмірі трьох місячних розмірів орендної плати. Факт такого порушення має бути підтверджений представниками чи співробітниками обох сторін.
Відповідно до п. 13.1 розділу 12 договору усі повідомлення та листування, пов'язані з цим Договором, повинні оформлятися письмово російською мовою та надсилатися на адреси, зазначені нижче у ст. 16 цього Договору. Повідомлення вважаються переданими та дійсними, якщо вони передані:
13.1.1. шляхом особистого вручення - у момент розписки відповідного одержувача або його представника про отримання;
13.1.2. кур'єром - у момент підписання накладної одержувачем;
13.1.3. поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення - у момент вручення листа адресату.
Відповідно до п. 13.2 договору з дати укладення даного договору кожна сторона зобов'язується негайно повідомити іншу сторону про виникнення факту чи обставини, які стали їй відомими, які можуть призвести до необхідності зміни умов даного договору, порушення чи зміни обставин, заяв чи гарантій сторін, викладених в даному договорі. У випадку зміни реквізитів сторона, яка зазнала таких змін, зобов'язана повідомити іншу сторону, в установленому даною статтею договору порядку, шляхом направлення повідомлення не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з моменту вступу таких змін в силу.
В розділі 16 договору визначено, що поштовою адресою орендодавця МСП «СУДЛІФТСЕРВІС» є: Україна, 54028, м. Миколаїв, вул. Ізмалкова, 1а.
28.09.2006 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі за договором № 9 від 28.09.2006, відповідно до якого нежитлове приміщення площею 20 кв.м. з прилеглою територією, розташоване у складі В, за адресою м. Миколаїв, вул. Ск. Ізмалкова 1-А, задовольняє умовам договору та передано Орендарю.
Акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Додатковою угодою № 7 від 23.09.2016 сторони погодили внести зміни до договору, у зв'язку зі зміною назви орендаря з 02.02.2016 у преамбулі, реквізитах сторін і за текстом договору (в т.ч. додатках, додаткових угодах, актах приймання-передачі та інших) слова "Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕЛІТ" замінити словами Товариство з обмеженою відповідальністю "лайфселл". Слова ТОВ «АСТЕЛІТ» замінити словами ТОВ «лайфселл».
Сторони цією угодою підтвердили, що зміна назви орендаря жодним чином не впливає на права та обов'язки сторін по Договору. Відповідно усі права та обов'язки сторін, які виникли і були чинними для кожної сторони до дати зміни назви, залишаються чинними та діючими для сторін.
Додатковою угодою № 9 від 22.09.2022 сторони поновили термін дії договору оренди з 22.09.2022 строком до 23.09.2023 включно.
3.3. Обставини справи щодо виконання ремонтних робіт орендованого приміщення, не допуску до приміщення.
01.06.2023 позивач повідомив відповідача листом вих. № MY0071 від 01.06.2023 (з відміткою вх. № 1.1.06.2023) про те, що на підставі проведеного спільного огляду майна орендарем прийнято рішення про демонтаж обладнання та розірвання договору оренди з 30.06.2023, у зв'язку з чим повідомлено про припинення подальшого співробітництва та про надання доступу представникам товариства для проведення демонтажних робіт та здійснення всіх необхідних підготовчих для цього дій, після чого між сторонами буде підписано акт повернення до договору.
Відповідачем на підтвердження факту проведення ремонту покрівлі в орендованому позивачем приміщенні по вул. Ізмалкова 1в, м. Миколаїв подано суду: 1) укладений між ТОВ МСП «Судліфтсервіс» (замовник) та ФОП Харченко (підрядник) договір підряду № 15 від 05.06.2023, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботи з ремонту покрівлі по вул. Ізмалкова 1в, приміщення орендоване ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ», в складі «В», а замовник зобов'язується прийняти виконані належним чином роботи та оплатити їх в порядку та строк, визначені даним договором; 2) акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2023 на суму 9 000, 00 грн., який підписано та скріплено печатками представниками замовника та підрядника 15.06.2023.
21.06.2023 позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № MY0071 від 21.06.2023, в якому просив надати допуск до телекомунікаційного обладнання, розташованого на підпорядкованій відповідачу території, відповідно до договору оренди № 9 від 28.09.2006, співробітникам підрядної компанії Хілтелеком для виконання демонтажних робіт з 26.06.2023 по 30.06.2023 в денний час з 9:00 до 17:00 годин. В листі позивачем зазначено список осіб з зазначенням паспортних даних, які будуть проводити роботи, та транспортний засіб, який слід допустити до території.
26.06.2023 представниками ТОВ «лайфселл» Алфімовим В.В. та Кедровською І.О. складено Акт № 1 від 26.06.2023 про не допуск до орендованого майна та направлено звернення до Національної поліції. В акті зазначено, що представник орендодавця Красильників В.М. від підписання акту відмовився.
26.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАЙСЕЛЛ» листом № 66 від 26.06.2023 повідомило ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ», що в рамках виконання взятих зобов'язань за договором співробітники ТОВ «СКАЙСЕЛЛ» 26.06.2023 прибули за місцем розміщення телекомунікаційного обладнання ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» за адресою м. Миколаїв, вул. Скільптора Ізмалкова, 1а, для виконання запланованих робіт з обладнанням, але вони не були допущені до об'єкту оренди та до обладнання директором ТОВ МСП «Судліфтсервіс», у зв'язку з чим роботи не були виконані.
30.06.2023 співробітниками ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» складено службову записку від 30.06.2023 про те, що співробітники ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» та підрядної організації ТОВ «СКАЙСЕЛЛ» 26.06.2023 прибули за місцем розміщення телекомунікаційного обладнання ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» за адресою м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1а, для виконання запланованих робіт з обладнанням, але вони не були допущені до об'єкту оренди та до обладнання директором ТОВ МСП «Судліфтсервіс». Запропоновано, враховуючи відсутність доступу до об'єкту оренди, обладнання та з метою уникнення будь-яких аварійних ситуацій, вимкнути обладнання дистанційно.
06.07.2023 листом № 9324/52-2023 від 06.07.2023 Відділення поліції № 2 Миколаївського районного управлінням поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області повідомило, що за результатом розгляду заяви, зареєстрованої в ІТС ІПНП України (журнал єдиного обліку) за № 7715 від 26.06.2023, щодо вжиття заходів до гр. Красильникова В.М, представника ТОВ МСП «Судліфтсервіс», стосовно не допуску до виконання заздалегідь запланованих робіт по демонтажу обладнання, встановленого в орендованому приміщенні, було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду, оскільки в даній події присутні ознаки цивільно-правових відносин.
27.06.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № MY0071-CLAIM від 27.06.2023 про надання доступу до об'єкту оренди для здійснення демонтажних робіт та сплати штрафу у розмірі 47 690, 13 грн.
В претензії зазначено, що « 01.06.2023р. за участю представників Сторін орендодавця та орендаря було проведено спільний огляд орендованого майна, про що було підписано Акт огляду майна від 01.06.2023р., в якому було зафіксовано, що стан перекриття даху та стан приміщення потребує капітального ремонту, також зафіксовано наявність потрапляння слідів води в приміщення та сліди потрапляння води на обладнання».
У зв'язку з цим та у відповідності до приписів ст. 784 ЦК України позивач повідомив відповідача про те, що орендарем прийнято рішення про демонтаж обладнання та розірвання договору з 30.06.2023 року, про що було письмово проінформовано ТОВ «МСП Судліфлетсервіс» листом, в якому зазначено про надання доступу представникам Товариства для проведення демонтажних робіт та здійснення всіх необхідних для цього підготовчих дій.
Повідомивши про недопуск працівників позивача 26.06.2023, позивач повторно просив відповідача надати доступ представникам ТОВ «лайфселл» для здійснення демонтажних робіт на об'єкті оренди, підписати додаткову угоду про розірвання договору та акт повернення об'єкту оренди від 30.06.2023р. Крім того, у зв'язку з порушенням п. 10.5 договору позивач ТОВ «лайфселл» вимагав від ТОВ «МСП Судліфлетсервіс» сплатити штраф у розмірі 3 -х місячних орендних плат, а саме 47 690, 13 грн.
Додатками до претензії є: копія акту огляду майна від 01.06.23р.; копія листа MY 0071 від 01.06.23р., копія Листа MY 0071 від 21.06.23р., акт звіряння розрахунків станом на 30.06.2023р., копія акту про недопуск до орендованого майна №1 від 26.06.2023р., додаткова угода до договору про розірвання від 30.06.23р. та акт повернення від 30.06.23р.
Факт направлення претензії підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 6503305211188 з відміткою про "відмову адресата від одержання" відправлення та фіскальним чеком.
30.06.2023 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № MY0071 від 30.06.2023, в якому повторно просив останнього надати допуск до телекомунікаційного обладнання, розташованого на підпорядкованій відповідачу території, відповідно до договору оренди № 9 від 28.09.2006, співробітникам підрядної компанії ТОВ СКАЙСЕЛЛ для виконання демонтажних робіт з 04.07.2023 по 07.07.2023 в денний час з 9:00 до 16:00 годин. В листі позивачем зазначено список осіб з зазначенням паспортних даних, які будуть проводити роботи, та транспортний засіб, який слід допустити до території.
07.07.2023 представником ТОВ «лайфселл» Кедровською І.О. та інженером ВС ІТС ПрАТ «ВФ України» Пластуном В.В. складено Акт № 2 від 07.07.2023 про не допуск до орендованого майна та направлено звернення до Національної поліції. В акті зазначено, що представник орендодавця Красильників В.М. від підписання акту відмовився.
Відповідно до напису на Акті № 2 від 07.07.2023 звернення зафіксовано «№8262 2 відділом Інгул поліції».
12.01.2024 відповідач звернувся до позивача з листом № 1 від 12.01.2024, в якому просив перерахувати на рахунок відповідача суму заборгованості за користування майном за період з липня по грудень 2023.
Факт направлення листа підтверджується наявним у матеріалах справи описом, поштовою квитанцією за номером 5402807159770, трекінгом поштового відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта», відповідно якого лист було вручено за довіреністю 18.01.2024.
12.02.2024 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № MY0071/2024 від 12.02.2024, яким, у відповідь на лист відповідача, зокрема повідомив, що телекомунікаційне обладнання ТОВ «лайфселл» не працює в мережі оператора та не використовується позивачем за його прямим призначенням, оскільки ТОВ МСП «Судліфтсервіс» з 26.06.2023 р. безпідставно заволодів майном позивача, більше того ставить під загрозу подальшу працездатність обладнання позивача та чинить безпідставний не допуск представників Товариства до свого обладнання, яке належить ТОВ «лайфселл» на праві власності, чим здійснює перешкоди у володінні та розпорядженні ТОВ «лайфселл» належним йому майну. В листі позивач повторно просив відповідача надати доступ представникам ТОВ «лайфселл» згідно переліку, який додано до листа, для здійснення демонтажних робіт на об'єкті оренди та повернути ТОВ «лайфселл» незаконно утримуване телекомунікаційне обладнання, підписати додаткову угоду про розірвання договору та акт повернення об'єкту оренди від 30.06.2023.
Додатком № 1 до зазначеного вище листа є перелік представників ТОВ «лайфселл» та транспортних засобів, які будуть здійснювати демонтажні роботи та вивезення телекомунікаційного обладнання ТОВ «лайфселл» за адресою: м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, буд. 1а. В додатку № 1 до листа позивач просив забезпечити доступ до обладнання в період з 14.02.2024 по 31.03.2024.
Факт направлення листа підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 5402003290700 з відміткою про "вручення Красильникову В. М. за довіреністю" та фіскальним чеком. Відповідно до відстеження поштового відправлення 5402003290700 з офіційного сайту АТ «Укрпошта» відправлення не вручено під час доставки 15.02.2024 та 28.02.2024, повернуто за зворотною адресою "за закінченням встановленого терміну зберігання".
16.02.2024 Відділення поліції № 2 Миколаївського РУП ГУ Національної поліції в Миколаївській області листом № 3048/52-2024 від 16.02.2024 повідомило, що за результатом розгляду звернення № 2051 від 15.02.2024 щодо притягнення до відповідальності директора Красильникова В.М., який не допускає на територію МСП «Судліфтсервіс», було встановлено, що в даній події відсутній факт вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, на підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України «Про звернення громадян» та «Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийму громадян в органах та підрозділах Національної поліції України», затвердженого наказом МВС України від 15.11.2017 № 930, перевірку за повідомленням припинено.
05.03.2024 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № MY0071/2024 від 05.03.2024, яким в чергове звернувся до відповідача з вимогою надати доступ представникам ТОВ «лайфселл» згідно наданого переліку для здійснення демонтажних робіт на об'єкті оренди, повернути ТОВ «лайфселл» незаконно утримуване телекомунікаційне обладнання та підписати додаткову угоду про розірвання договору та акт повернення об'єкту оренди від 30.06.2023. В листі також зазначено, що відповідно до приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України у ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» відсутня будь-яка заборгованість перед ТОВ МСП «Судліфтсервіс».
Додатком до листа направлено: лист від 12.02.2024, претензія від 27.06.2023, додаткова угода про розірвання договору та акт повернення об'єкту оренди від 30.06.2023.
Факт направлення листа підтверджується наявними в матеріалах справи описом поштового відправлення за номером 6780312995503 з печаткою відділення поштового зв'язку, фіскальним чеком та відстеженням поштового відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта», відповідно якого «відправлення не було вручене під час доставки: інші причини» 12.03.2024 та повернено 22.03.2025 за зворотною адресою "за закінченням встановленого терміну зберігання".
29.03.2024 представниками ТОВ «лайфселл» Борткевичем Д.С. та Тереховим Т.Ю. у присутності стороннього представника інспектора АТ «Миколаївобленерго» Пасенко Ю.С. складено Акт про не допуск до орендованого майна (об'єкту оренди) від 29.03.2024, яким було зафіксовано факт не допуску до об'єкту оренди та не дозволено проведення демонтажних робіт телекомунікаційного обладнання ТОВ «лайфселл» та направлено звернення в Національну поліцію. В акті зазначено, що представник орендодавця директор ТОВ МСП «Судліфтсервіс» Красильников В,М. від підписання акту відмовився.
01.04.2024 Відділенням поліції № 2 Миколаївського РУП ГУ Національної поліції в Миколаївській області № 5762/52-2024 від 01.04.2024 в ході проведення перевірки за результатом розгляду заяви, що зареєстрована до ІТС ІПНП України за № 4064 від 29.03.2024, в якій викладено прохання щодо фіксації факту не допуску працівників ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» до належного її обладнання по вул. Скульптора Ізмалкова, 1-А, повідомлено, що даний факт зафіксовано та прийнято рішення про припинення перевірки, у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Судом встановлено, що розмір штрафу розраховано позивачем, виходячи з розміру трьох місячних розмірів орендної плати, які позивачем сплачено відповідачу, на підтвердження чого суду подано платіжні доручення за період квітень - червень 2023 у загальній сумі 47 690, 13 грн., а саме:
- платіжна інструкція № 1359461 від 12.06.2023 на суму 15 960, 21 грн.;
- платіжна інструкція № 1343684 від 11.05.2023 на суму 15 880, 81 грн.;
- платіжна інструкція № 1326234 від 11.04.2023 на суму 15 849, 11 грн.
Відповідачем на підтвердження факту встановлення на території відповідача пропускного режиму подано суду наказ МСП «Судліфтсервіс» № 15 від 11.08.1999, а також листи ТОВ «Астеліт» № MY0071/1 від 03.05.2007, 25/03/09- MY від 25.03.2009 та ТОВ «ЛАЙФСЕЛЛ» №OD від 01.01.2021, № MY0000 від 01.01.2022 щодо погодження переліку осіб для їх подальшого допуску до розміщеного на території відповідача телекомунікаційного обладнання для виконання регламентних робіт в 2007, 2009, 2021, 2022.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання договірних відносин.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.
Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 № 911/94/23).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Об'єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц; постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21 тощо).
4.2. Правове регулювання договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Відповідно до ч. 4 ст. 283 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
4.3. Правове регулювання штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 3 ст. 232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
4.4. Правове регулювання віндикаційного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст. 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).
Застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений (абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014).
Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.
Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння (п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014).
4.5. Правове регулювання способів захисту прав.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Верховного Суду від 22.02.2021 у праві № 910/18772/19).
Подібні висновки викладені в постановах КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; від 21.01.2020 № 910/17434/18.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; постанова КГС ВС від 21.05.2020 № 920/551/19).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Позивач ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" є постачальником електронних телекомунікаційних послуг (національним оператором зв'язку). Позивачу належить на праві власності телекомунікаційне обладнання базової станції мобільного зв'язку № МY0071, що підтверджується актом від 19.09.2008 комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта у сфері телекомунікації "Мережа оператора ТОВ "Астеліт" для надання послуг мобільного зв'язку стандарту DCS-1800. Базова станція MY0071 за адресою м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1-А" та балансовою довідкою ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" від 30.04.2024.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень учасників процесу, передумовою виникнення спору став факт невиконання відповідачем (орендодавцем) ремонту орендованого майна, у зв'язку з чим позивач (орендар) 01.06.2023 повідомив відповідача листом вих. № MY0071 від 01.06.2023 (з відміткою вх. № 1.1.06.2023) про те, що на підставі проведеного спільного огляду майна орендарем прийнято рішення про демонтаж обладнання та розірвання договору оренди з 30.06.2023, у зв'язку з чим повідомлено про припинення подальшого співробітництва та про надання доступу представникам товариства для проведення демонтажних робіт та здійснення всіх необхідних підготовчих для цього дій.
Відповідачем на підтвердження факту проведення ремонту покрівлі в орендованому позивачем приміщенні по вул. Ізмалкова 1в, м. Миколаїв подано суду укладений ТОВ МСП "Судліфтсервіс" з контрагентом договір підряду № 15 від 05.06.2023 та акт приймання виконаних будівельних робіт від 15.06.2023.
Позивач зазначає, що з липня 2023 базова станція мобільного зв'язку не в мережі, відповідач не допускав орендаря до орендованих приміщень, в якому знаходиться обладнання, що унеможливило користування та обслуговування належного на праві власності позивачу майна. Враховуючи припинення договірних орендних правовідносин між сторонами, вчинення перешкод позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні належним йому майном (обладнанням), позивач звернувся до суду із позовом про витребування рухомого майна, а також стягнення штрафу за порушення умов договору оренди.
Судом встановлено, що з метою розміщення телекомунікаційного та іншого обладнання 28.09.2006 між МСП "Судліфтсервіс" (орендодавець) та ТОВ "Астеліт" (нова назва - ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ") (орендар) укладено договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна № 9 від 28.09.2006. Відповідно до п. 1.2, п. 1.3 договору об'єкт оренди складається з нежитлового приміщення типової серії "96К", розташоване в складі "В", бокс № 7 загальною площею 20 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Скульптора Ізмалкова, 1а.
На виконання умов п. 4.1.1 договору об'єкт оренди передано орендарю, про що 28.09.2006 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі за договором № 9 від 28.09.2006.
Умовами п. 8.1 розділу 7 договору сторони погодили термін оренди та термін дії договору 364 дні з моменту підписання акту. Крім того, умовами п. 8.2, п. 8.3 розділу 7 договору сторони погодили порядок продовження або поновлення дії договору.
Так, судом встановлено, що щоразу по закінченню строку дії договору між сторонами в письмовій формі укладались та підписувались додаткові угоди до договору. Зокрема, додатковою угодою № 9 від 22.09.2022 сторони поновили термін дії договору оренди з 22.09.2022 строком до 23.09.2023 включно.
Позивач зазначає, що договір оренди припинив свою дію, у зв'язку з закінченням строку його дії. Відповідач вважає, що договір оренди є поновленим в силу умов п. 8.3 договору.
Керуючись ст. 631 ЦК України, ст. 291 ГК України, п. 8.1 розділу 7 договору, суд дійшов висновку про припинення дії договору, у зв'язку із закінченням строку його дії 23.09.2023. Оскільки матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивачем (орендарем) відповідача (орендодавця) у строк не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору про намір переукласти договір оренди на новий строк, а також не містять доказів укладення між сторонами додаткової угоди, то відсутні підстави для тверджень про продовження строку дії договору оренди на новий строк в порядку ст. 777 ЦК України та відповідно до умов п. 3.2.4, п. 8.2 розділу 7 договору. В суду відсутні підстави для тверджень про поновлення дії договору оренди в порядку ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 283 ГК України, п. 8.3 розділу 7 договору на той же строк та на тих же умовах, оскільки матеріалами справи підтверджено недопуск орендодавцем орендаря до орендованих приміщень, про що зазначатиметься судом нижче, тобто відсутні підстави для тверджень про вільне волевиявлення орендаря на продовження договірних правовідносин, відсутні докази продовження орендарем володіння та користування орендованим майном після закінчення строку договору найму (ст. 764 ЦК України), що є обов'язковою умовою для поновлення дії договору оренди.
Судом також встановлено, що до та починаючи з 01.01.2023 позивач (орендар) володів та користувався орендованим майном, що не заперечується жодною зі сторін. Проте, починаючи з 26.06.2023 відповідачем (орендодавцем) вчинялись перешкоди у користуванні орендованим майном (недопуск орендаря до приміщень), що підтверджується наявними в матеріалах справи листами позивача від 21.06.2023, від 27.06.2023, від 30.06.2023, від 12.02.2024, від 05.03.2024, актами недопуску від 26.06.2023, від 07.07.2023 та від 29.03.2024.
Щодо посилань відповідача на недопуск позивача до орендованих приміщень, у зв'язку з наявністю пропускного режиму на території відповідача, порушення позивачем умов п. 4.1.4 договору, яке полягає у не наданні списків осіб та транспортних засобів, допуск яких повинен забезпечити відповідач, то суд зазначає наступне. Умовами п. 4.1.4 договору передбачено, що орендодавець зобов'язаний забезпечувати цілодобовий та безперешкодний доступ співробітників та представників орендаря (згідно з наданим Орендарем списком осіб) до орендованого майна та обладнання на ньому, з урахуванням правил та особливостей діючого на території орендодавця пропускного режиму (у разі наявності такого). У разі встановлення пропускного режиму для працівників орендаря, третіх осіб та їх транспортних засобів, орендодавець забезпечує працівників орендаря перепустками відповідно до встановленого ним зразка та в кількості, необхідній орендарю.
Відповідач зазначив, що позивачем щорічно надавались списки осіб, яким повинен бути наданий доступ до орендованих приміщень. Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів складання на початку 2023 року такого списку. В той же час, матеріали справи не містять доказів оформлення перепусток для працівників позивача під час дії договору за весь час. Крім того, суперечливою є поведінка відповідача (орендодавця) як сторони за договором, оскільки з початку 2023 орендодавець не висловлював будь-яких зауважень до орендаря щодо ненадання списків працівників та транспортних засобів останнього, допуск яких необхідно забезпечити до орендованого майна, а лише починаючи з червня 2023 орендодавцем створюються перешкоди орендарю у користуванні орендованим майном з посиланням на відсутність таких списків. Крім того, в листах, які позивач направляв відповідачу, щоразу зазначався список осіб та транспортних засобів. Отже, суд дійшов висновку, що недопуск орендаря до приміщень, у зв'язку з ненаданням на початку 2023 року списків, є безпідставним. Будь-які інші підстави для недопуску орендаря до орендованих приміщень відповідачем не зазначено.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови п. 3.2.1, п. 3.2.6, п. 4.1.4, п. 4.1.7 договору та право орендаря на належне виконання умов даного договору орендодавцем, право на безперешкодний цілодобовий доступ до об'єкта оренди у формі недопуску працівників орендаря до об'єкта оренди, що в силу приписів ст. 530, 549, 551, 610, 611 ЦК України, ст. 230-232 ГК України та умов п. 10.5 договору є підставою для відповідальності у виді накладення штрафу у розмірі трьох місячних розмірів орендної плати, що становить 47 690, 13 грн. При цьому, судом враховано, що позивач неодноразово звертався до відповідача із листами, претензіями, в яких повідомляв про порушення умов договору, а також просив сплатити штраф. Враховуючи, що приписами ст. 611, 549, 551 ЦК України, ст. 230-232 ГК України нарахування та стягнення штрафу ставиться у залежність виключно від встановлення факту порушення боржником зобов'язання та не потребує його згоди, враховуючи, повідомлення позивачем відповідача про порушення умов договору оренди, звернення з вимогою про сплату штрафу, відсутність відповіді відповідача (встановлення або спростування за участю обох сторін факту правопорушення відповідно до п. 10.5 договору), суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу. При цьому, як вказано судом вище, закінчення строку дії договору не звільняє особу від відповідальності за порушення, яке було вчинено під час дії договору. Отже, в цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо посилань відповідача на не отримання кореспонденції від позивача, то суд зазначає, що в розділі 16 договору сторони погодили, що поштовою адресою орендодавця МСП "СУДЛІФТСЕРВІС" є: Україна, 54028, м. Миколаїв, вул. Ізмалкова, 1а, а умовами п. 8.3.1 договору сторони гарантували, що їх адреси є їх дійсними адресами та є дійсним місцем їх знаходження, а також є придатними для здійснення листування за ними. Враховуючи, що позивачем направлялись повідомлення в порядку та у спосіб, передбачений умовами п. 13.1, п. 13.2 розділу 12 договору, враховуючи відсутність доказів порушень оператором зв'язку обов'язків щодо доставки кореспонденції відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, враховуючи, що отримання кореспонденції відповідачем перебуває поза межами контролю позивача (відправника), суд дійшов висновку, що позивачем належним чином, відповідно до вимог законодавства та умов договору виконано обов'язок з направлення повідомлень, листів, претензій відповідачу, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про обставини порушення умов договору, а неотримання відповідачем кореспонденції протягом тривалого часу свідчить не про наявність об'єктивних причин, а є суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами у справі факту порушення умов договору в частині недопуску відповідачем позивача до орендованого майна.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовної вимоги про витребування майна, оскільки: 1) телекомунікаційне обладнання базової станції мобільного зв'язку № МY0071 є рухомим, індивідуально визначеним майном та належить позивачу на праві власності, тобто лише позивач має правомочності щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном (ст. 316, 317 ЦК України), а матеріали справи не містять доказів, що на вказане майно претендує відповідач або треті особи; 2) матеріали справи не містять доказів, що вказане майно було передано та/або відчужено позивачем відповідачу на підставі будь-яких правочинів, тобто між сторонами відсутні договірні чи позадоговірні правовідносини з приводу рухомого майна; 3) договір оренди нерухомого майна, укладений для розміщення вищевказаного мобільного обладнання, припинив свою дію, у зв'язку із закінченням строку його дії; договір оренди не містить умов, які б надавали право орендодавцю утримувати належне позивачу майно; крім того, в будь-якому випадку незалежно від дії договору оренди нерухомого майна орендар має право на вільне розпорядження належним йому на праві власності рухомим майном на власний розсуд; 4) матеріалами справи підтверджено факт недопуску відповідачем працівників позивача до приміщень, в якому знаходиться обладнання, тобто позивач позбавлений фактичного володіння належним йому майном, а за умов припинення дії договору оренди нежитлового приміщення ефективним способом захисту прав позивача є саме витребування з фактичного володіння відповідача шляхом демонтажу та вивезення вказаного обладнання. Отже, суд дійшов висновку про обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав (ст. 317, 387 ЦК України). В цій частині позов підлягає задоволенню.
Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 12 183, 25 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з незаконного володіння відповідача ТОВ МСП «СУДЛІФТСЕРВІС», вул. Скульптора Ізмалкова, буд. 1-А. м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 13856027) телекомунікаційне обладнання базової станції мобільного зв'язку № МY0071 шляхом надання позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФСЕЛЛ», вул. Солом'янська, будинок 11, літера «А», м. Київ, 03110 (код ЄДРПОУ 22859846) доступу для здійснення демонтажних робіт та вивезення обладнання.
3. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю мале спільне підприємство «СУДЛІФТСЕРВІС», вул. Скульптора Ізмалкова, буд. 1-А. м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 13856027) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФСЕЛЛ», вул. Солом'янська, будинок 11, літера «А», м. Київ, 03110 (код ЄДРПОУ 22859846):
- 47 690, 13 грн. (сорок сім тисяч шістсот дев'яносто грн. 13 коп.) - штрафу;
- 12 183, 25 грн. (дванадцять тисяч сто вісімдесят три грн. 25 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 28.02.2025
Суддя Е.М. Олейняш