04 березня 2025 р. Справа № 440/1385/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.12.24 по справі № 440/1385/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне грошове зобов'язання,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення, а саме просив:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань три проценти річних за період з 02.12.2020 по 30.01.2024 в розмірі 156070,00 грн та втрати від інфляції за той же період у розмірі 773840,42 грн, всього - 929910,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області. Зазначає, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/1571/20 від 31.08.2020 заборгованість відповідачем не виплачена. Позивач стверджував, що має право на стягнення з огляду на положення статті 625 ЦК України з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 929910,42 грн, з яких 156070,00 грн три відсотки річних, 773840,42 грн - втрати від інфляції, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02.12.2020 по 30.01.2024 на суму заборгованості, нарахованої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1571/20 від 31.08.2020, у загальній сумі 929910,42 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ГУПФ України в Полтавській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Зазначає про правові позиції щодо застосування положень статті 625 ЦК України, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570, від 08 лютого 2018 у справі №826/22867/15.
Відповідач звертає увагу, що заборгованість за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 в розмірі 1 622 949,13грн., нараховану на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду № 440/1571/20 від 31.08.2020, яке набрало законної сили 16.11.2020, виплачено ОСОБА_1 в жовтні 2024 року, шляхом перерахування на рахунок пенсіонера, відкритий в АТ “СЕНС БАНК», тобто відповідне рішення суду виконано в повному обсязі.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а отже рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 підлягає повному скасуванню.
Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що судове рішення від 31 серпня 2020 року виконане лише 18 жовтня 2024 року, тобто через більше ніж 4 (чотири) роки.
Вказує, що при розгляді справи за аналогічними обставинами, Велика Палата Верховного Суду у справі від 3 жовтня 2023 року №686/7081/21 вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу Ш книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 у справі №440/1571/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2020 №328. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 25.02.2020 №01-46/74/2020, виданої Апеляційним судом Полтавської області, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1571/20 від 31.08.2020 позивачу проведено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 19.02.2020 та нарахована заборгованість за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 в розмірі 1622949,13 грн.
З огляду на невиплату зазначеної заборгованості до пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02.12.2020 по 30.01.2024 на суму заборгованості, нарахованої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1571/20 від 31.08.2020, у загальній сумі 929 910,42 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі, яка розглядається предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань три проценти річних за період з 02.12.2020 по 30.01.2024 в розмірі 156070,00 грн та втрати від інфляції за той же період у розмірі 773840,42 грн, всього - 929910,42 грн, обчислених на суму заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, нарахованої як заборгованість за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 у справі №440/1571/20.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Такі висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
Колегія суддів звертає увагу, що між ОСОБА_1 та Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відсутні цивільні правовідносини, адже спірні правовідносини щодо виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.
Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 також зазначено, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 43).
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Аналогічні правові висновки щодо застосування вищевказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 15.04.2021р. в адміністративній справі №807/542/17.
Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зробила висновки щодо застосування норм права в інших правовідносинах, а саме щодо порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди), стороною в яких є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що у спірних правовідносинах відсутнє рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України; рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/1571/20 має зобов'язальний характер та не містить конкретно визначеної суми стягнення; у спірних правовідносинах відсутній відповідач - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відсутні висновки про застосування норм права, що стосуються виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чи пенсії та/або виплати заборгованості по них.
Натомість, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Індексація невиплаченого щомісячного довічного грошового утримання здійснюється в межах компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та спрямована на компенсацію особі інфляційних втрат.
Тож, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.
Таким чином, колегія суддів враховуючи, що виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульована спеціальним законодавством Законом України "Про судоустрій та статус суддів", рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/1571/20 не містить конкретно визначеної суми стягнення, а має лише зобов'язальний характер, дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими, отже у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі № 440/1385/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 440/1385/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне грошове зобов'язання - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич