Справа № 420/6085/25
04 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., вивчивши адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому - ОСОБА_1 , за період з 03.11.2016 по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому - ОСОБА_1 , за період з 03.11.2016 по 28.02.2018 року з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Порядку від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Порядку від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи відповідає заява вимогам, встановленим ст.ст.160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору у сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн).
Таким чином, в даному випадку застосовується ставка судового збору у розмірі 1211,20 грн за одну вимогу немайнового характеру.
Позивачем судовий збір не сплачено, заявлено підстави звільнення від сплати судового збору - наявність статусу учасника бойових дій, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.12.2023 по справі №600/1927/23-а.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, звільняються від сплати судового збору.
Проте зміст позову та позовних вимог позивача свідчить про те, що він не може бути звільнений від сплати судового збору по даній справі за п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За останніми правовими висновками Верховного Суду згідно п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ).
У ст.12 Закону №3551-ХІІ закріплені пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту, а у ч.2 ст.22 цього Закону встановлено, що ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Аналіз п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у сукупності з ч.2 ст.22 Закону №3551-ХІІ вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору в усіх спорах.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст.12,22 Закону №3551-ХІІ .
Законом України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону (ухвали Верховного Суду від 08.01.2024 року у справі №420/13586/22, від 19.02.2024 року у справі №620/8774/23, від 21.02.2024 року у справі №320/11098/22, від 20.03.2024 року у справі №380/9004/22, від 12.04.2024 року у справі №340/7215/23, від 24.04.2024 року у справі №320/7468/23, від 30.05.2024 року у справі №420/21284/23, від 10.06.2024 року у справі №320/42687/23, від 06.08.2024 року у справі №480/13844/21, постанова від 31.07.2024 року у справі №640/20463/20, від 26.02.2025 у справі №280/1520/23).
Враховуючи останні правові висновки Верховного Суду, а також предмет цього позову, суд вважає, що за заявлені позовні вимоги позивачу необхідно сплатити судовий збір.
Також згідно з ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
До позову позивач долучив заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої зазначив, що він не отримував повідомлення про розміри виплаченої йому індексації грошового забезпечення.
Просить врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, згідно якої до 19.07.2023 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду. Оскільки на час звільнення діяла попередня редакція КЗпП України право позивача на звернення до суду не може бути обмежене строком.
Також позивач посилається на тлумачення положення частини другої статті 233 в Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2012 від 15.10.2013, №9-рп/2013 від 15.10.2013, в яких зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Серед іншого в обґрунтування заяви позивач, посилаючись на практику ЄСПЛ, просить забезпечити йому доступ до правосуддя.
Розглянувши подану заяву про поновлення строку звернення, позов та долучені до нього докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно з правової позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 07.09.2023 року у справі №620/1201/23 - зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
До 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, відповідно перехідні положення щодо продовження строків на час дії карантину не міг стосуватися вказаної норми, яка не передбачала будь-яких строків. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тобто такий строк повинен обчислюватися з 19.07.2022 року.
Однак Верховний Суд дійшов висновку, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, у тому числі у випадку положень ст.233 КЗпП України, якими не встановлювався будь-який строк.
Постановою КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Також у постанові від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 Верховний Суд розглядав касаційну скаргу, у якій автор скарги зазначав, що на момент звільнення позивача зі служби, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Верховний Суд у справі №500/6880/23 зазначив, що на момент звернення позивача до суду а саме 25.10.2023 року з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 року, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
На підстав ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує останні правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права та вважає, що, оскільки позивача виключено зі списків особового складу відповідача з 15.11.2023 року, а строк дії карантину завершений з 01.07.2023 року - до спірних правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022 року, адже саме вона є чинною на момент звернення позивача до суду із цим позовом (27.02.2025 року).
При цьому, суд не приймає посилання позивача на рішення Конституційного Суду№ 8-рп/2012 від 15.10.2013, №9-рп/2013 від 15.10.2013, оскільки Конституційний Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Також у постанові від 09.11.2023 по справі №520/12478/22 Верховний Суд дійшов висновку, що дата отримання відповіді не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
На підставі викладеного суд вважає, що дата отримання листа від відповідача не може пов'язуватись із датою початку обчислення строку звернення з цим позовом до суду.
Згідно з ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом із зазначенням інших причин поважності його пропуску, а саме об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Згідно зі ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.
Суд вважає необхідним залишити адміністративний позов без руху та надати позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду, та роз'яснює, що недоліки повинні бути усунуті шляхом надання до суду: 1) доказів сплати судового збору; 2) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом із зазначенням інших причин поважності його пропуску.
Інститут залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання до відкриття провадження по справі. Вимоги до адміністративного позову викладені у 160, 161 КАС, згідно яких, крім іншого, саме у позовній заяві повинні бути зазначені ім'я позивача та відповідача, третіх осіб, зміст позовних і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У разі неотримання судом матеріалів на виконання ухвали суду та відсутності повідомлень іншими засобами зв'язку суд буде вирішувати питання про повернення позову у вказані строки.
Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 248 КАС України, суддя -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність в десятиденний строк з дня отримання ухвали усунути недоліки та роз'яснити, що в іншому випадку позов буде повернутий позивачу.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя Е.В. Катаєва