про повернення позовної заяви
04 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/1258/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся із адміністративним позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме: шляхом подання окремої заяви відповідно до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку на звернення до суду із даним позовом та доказами поважності причин його пропуску.
03.02.2025 представником позивача на виконання вимог ухвали суду надіслано заяву про поновлення строку вх. №6823/25. У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача просив поновити пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що позов надійшов до суду 08.01.2025, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з моменту повідомлення позивача про нараховані та виплачені спірні суми. Зокрема позивач на своє звернення отримав відповідь лише 07.01.2025. Крім того, представник позивача посилається на те, що в наказі про звільнення позивача з військової служби відсутня будь-яка інформація щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а таму позивач був позбавлений можливості дізнатися про порушення своїх прав щодо виплати неповної суми індексації грошового забезпечення у день звільнення. На думку представника позивача правопорушення щодо невиплати позивачу належних при звільненні сум є триваючим, а строк звернення до суду взагалі не розпочинався. Таким чином, представник позивача стверджує, що про порушення оспорюваного права позивач дізнався саме в момент отримання відповіді від відповідача 07.01.2025, і саме з цього моменту обчислюється процесуальний строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Дослідивши матеріали позовної заяви та доводи заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17.07.2015 в справі №21-8а15 при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України "Про міліцію", зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Проте суд зауважує, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та поширити останні на спірні правовідносини.
Так, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Так, предметом цього адміністративного спору є стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, з врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.06.2024; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.06.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 у №1078, обчисливши щомісячний розмір індексації 4067,30 грн, як різницю між сумою індексації, обчисленою в березні 2018 року із застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.
Отже до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Однак, з моменту внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України в частині обмеження строків звернення до суду та до часу звернення позивача до суду такі строки звернення були подовженими та не можуть бути обмеженими.
Згідно з п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою від 25.04.2023 №383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30.06.2023.
Постановою КМУ від 27.06.2023 №651 було відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Таким чином карантинні обмеження на території України діяли до 01.07.2023.
Отже, строк звернення до суду, визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України, у даному випадку продовжений до 01.10.2023.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач у частині позовних вимог за період з 01.01.2016 по 30.09.2023 звернувся у межах строків, передбачених ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно поновлення строку в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024, суд виходить з наступного.
З матеріалів позову встановлено, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 17.06.2024, отже останній день для звернення з цим позовом - 17.09.2024.
Однак, позивач розпочав вчиняти дії на поновлення свого порушеного права у грудні 2024 року (звернення до військової частини з адвокатським запитом), коли строк на звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024 вже сплинув.
Крім того, із цим позовом позивач звернувся до суду 08.01.2025, що вказує на пропуск строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
У статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції, що діє на момент звернення до суду з позовом, зазначено: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Слід зауважити, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісячно, позивач отримавши грошове забезпечення може знати його розмір та з яких видів воно складається, а відповідно і знати, чи правильно воно обчислюється; що при звільненні військовослужбовцям видається на руки грошовий атестат, в якому зазначаються суми нарахованого по день виключення зі списків особового складу (звільнення) грошового забезпечення, які підлягають виплаті.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.
Відповідно до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Аналізуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що представником позивача не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання ним адміністративного позову у вересні 2024 року, оскільки у вказаний період позивач вже був обізнаний про порушення його права в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024.
Обставини наведені представником позивача у заяві не є об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Отже, суд вважає неповажними причини пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024 у строк, встановлений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо вказані у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024, а на обґрунтування заяви про усунення недоліків позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, суд дійшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду від 03.02.2025 вх. №6823/25.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01.10.2023 по 17.06.2024 - повернути особі яка її подала.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Гурін