Справа №521/2067/23
Провадження №2/521/142/25
11 лютого 2025 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Тополевої Ю.В.,
за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третіх осіб: ОСОБА_5 , Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Голодюк Оксани Михайлівни про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсним, -
До Малиновського районного суду міста Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила визнати недійсною довіреність, складену ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчену 02 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Голодюк Оксаною Михайлівною, зареєстровану в реєстрі за № 1769. Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля FORD SIERA, 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , укладений 18 жовтня 2019 року. Застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 18 жовтня 2019 року, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 автомобіль FORD SIERA, 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_2 .
Позов обґрунтованими наступними обставинами. ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 01.08.2001 року був власником автомобіля марки FORD SIERA, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_1 .
28.05.2016 року ОСОБА_5 видав на ім'я позивача довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антроповим О.Ю. за реєстровим № 1472, згідно якої ОСОБА_5 уповноважив позивача керувати та розпоряджатися вищевказаним автомобілем (зняти з обліку, продати, обміняти, здати в оренду тощо). Довіреність видана з правом передоручення.
У вересні 2019 року позивач вирішила продати вказаний автомобіль. Проте враховуючи похилий вік, їй було важко самостійно знайти покупця, тому позивач звернулась за допомогою до ОСОБА_6 , з яким у позивача були довірливі відносини.
На початку жовтня 2019 року ОСОБА_6 повідомив позивача про те, що знайшов покупця на автомобіль. 02 жовтня 2019 року позивач разом з ОСОБА_6 приїхала до приватного нотаріуса Голодюк О.М. для оформлення договору купівлі-продажу автомобіля. Покупця у офісі нотаріуса позивач не бачила. ОСОБА_6 запевнив позивача, що для продажу автомобіля присутність покупця не потрібна, нотаріус все зробить самостійно, а їй необхідно лише поставити свій підпис. Підстав не довіряти ОСОБА_6 та нотаріусу у позивача не було, тому вона погодилась.
В цей день у нотаріуса, вважаючи, що укладає договір купівлі-продажу, позивач склала нотаріально посвідчену довіреність в рамках передоручення, згідно якої уповноважила відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти інтереси власника автомобіля - ОСОБА_5 в будь-яких підприємствах, установах, організаціях з питань пов'язаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу автомобіля марки FORD SIERA, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_4 .
Позивач зазначає, що зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона знайома не була та взагалі їх ніколи не бачила. ОСОБА_6 запевнив позивача, що гроші за автомобіль передадуть одразу після того, як він надасть покупцям документ, який позивач склала у нотаріуса. Після того, як позивач передала ОСОБА_6 довіреність на автомобіль, він зник та декілька днів вона його не бачила, на дзвінки він також не відповідав. Гроші від покупців позивач так і не отримала. Згодом ОСОБА_6 категорично відмовився надати позивачу грошові кошти за автомобіль, посилаючись на те, що за документом, який вона склала у нотаріуса, оплата за автомобіль не передбачена. На вимоги щодо повернення автомобіля ОСОБА_6 також відповідав відмовою. Знайти самостійно покупців - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою їх місця реєстрації позивач не змогла.
23.09.2021р. позивач звернулась до приватного нотаріуса Голодюк О.М. із заявою про скасування довіреності, посвідченої на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Постановою від 23.09.2021р. вих. № 451/02-31 позивачу відмовлено у скасуванні довіреності на підставі п.1, п. 2 ст. 240 ЦК України, оскільки повноваження позивача за довіреністю припинились внаслідок передання їх замісникам на підставі передоручення. У листопаді 2021 року позивач звернулась до Головного управління Національної поліції в Херсонській області із заявою про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності. Відповіді від правоохоронних органів на заяву позивач не отримувала.
27 липня 2022 року позивач дізналась, що спірний автомобіль був проданий ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2019 року, укладеного у ТСЦ № 6541 РСЦ МВС в Херсонській області. Грошові кошти від вказаного продажу ні позивач, ні ОСОБА_5 не отримували.
В обґрунтування позову позивач зазначає про недійсність довіреності від 02 жовтня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так як вона складена позивачем внаслідок помилки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із відповідним позовом.
У відкрите судове засідання позивач та її представник не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та її представника із відсутністю заперечень проти заочного розгляду справи.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про дату, місце та час судового засідання повідомлялися належним чином, відповідно до ст. 128 ЦПК України, відзив на позов до суду не надали, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду не подали.
Треті особи ОСОБА_5 та приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Голодюк О.М. про дату, місце та час судового засідання повідомлялися належним чином, відповідно до ст. 128 ЦПК України, пояснення до суду не надали, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду не подали.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
У зв'язку з тим, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, та відповідачами не подано відзив у встановлений судом термін, в порядку ст. 280 ЦПК України, за відсутності заперечень позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що відповідає вимогам ст. 223 ЦПК України.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли у зв'язку із оспорюванням правочину, а тому регулюються Главою 16 ЦК України.
Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи наступні обставини.
ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 01 серпня 2001 року був власником автомобіля марки FORD SIERA, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_1 (а. с. 7).
28 травня 2016 року ОСОБА_5 видав на ім'я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антроповим О.Ю. за реєстровим № 1472, згідно якої ОСОБА_5 надав ОСОБА_1 право представляти інтереси власника, в тому числі, по питаннях користування, експлуатації та продажу автомобіля. Довіреність видана з правом передоручення (а. с. 65).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує про те, що у вересні 2019 року вирішила продати спірний автомобіль, проте, враховуючи похилий вік, звернулась до свого знайомого ОСОБА_6 з проханням знайти покупця та оформити угоду.
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 склала довіреність в порядку передоручення, посвідчену приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Голодюк О.М., зареєстровану в реєстрі за № 1769 (а. с. 8).
Із наданої копії довіреності від 02 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти інтереси власника автомобіля - ОСОБА_5 в будь-яких підприємствах, установах, організаціях з питань пов'язаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу автомобіля марки FORD SIERA, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_4 .
Із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області № 31/15-145оз від 29 липня 2022 року вбачається, що в період з 03 жовтня 2019 року по 22 липня 2022 року згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 18 жовтня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеним у ТСЦ № 6541 РСЦ МВС в Херсонській області спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_4 (а. с. 15).
23 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Голодюк О.М. із заявою про скасування довіреності, посвідченої на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 13).
Постановою від 23 вересня 2021 року вих. № 451/02-31 приватним нотаріусом Голодюк О.М. відмовлено у скасуванні довіреності на підставі п. п. 1, 2 ст. 240 ЦК України, оскільки повноваження ОСОБА_1 за довіреністю припинились внаслідок передання їх замісникам на підставі передоручення (а. с. 9).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що не мала наміру передавати свої повноваження, передбачені довіреністю від 28 травня 2016 року іншим особам, а мала намір укласти договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, в зв'язку з чим і ставить питання про визнання довіреності недійсною, як такої, яка була вчинена під впливом помилки, в порядку статті 229 ЦК України.
За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
У п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.
Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов'язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з частиною п'ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяється не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 цього Кодексу).
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
До вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 682/179/17-ц.
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Указане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд зауважує про те, що позивач вчинила відповідні дії щодо скасування довіреності у встановленому законом порядку, про що надала до суду докази про звернення до нотаріуса із заявою про скасування довіреності, виданої нею 02 жовтня 2019 року. Крім того, ОСОБА_1 звернулась і до правоохоронних органів (а. с. 11). Таким чином, у суду є всі підстави вважати порушеними права ОСОБА_1 щодо довіреності, виданої нею в порядку передоручення 02 жовтня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення у справі, визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку і про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діяли нібито від імені ОСОБА_1 , яка є представником ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 , яку уповноважив ОСОБА_5 на розпорядження автомобілем, не уповноважувала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на здійснення цих дій шляхом передоручення, тобто, у позивача, як представника було відсутнє волевиявлення на укладення цього договору.
Хоча позивач і є лише представником ОСОБА_5 , тобто не є безпосереднім власником відчуженого автомобіля, але враховуючи те, що представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає "Alter ego" (друге "я", мій представник), позивач має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки оспорюваний нею правочин суперечив її волевиявленню, як представника власника майна - ОСОБА_5 , так як здійснення повноважень за довіреністю цілком залежить від волі представника, а тому ефективність обраного позивачем, яка не мала волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, способу захисту своїх прав, в тому числі, і щодо правових наслідків недійсності правочину, не викликає обґрунтованих сумнівів.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. (а. с. 24), який необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача в зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216, 229, 237, 240 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третіх осіб: ОСОБА_5 , Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Голодюк Оксани Михайлівни про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.
Визнати недійсною довіреність, складену ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчену 02 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Голодюк Оксаною Михайлівною, зареєстровану в реєстрі за № 1769.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля FORD SIERA, 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , укладений 18 жовтня 2019 року.
Застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 18 жовтня 2019 року, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 автомобіль FORD SIERA, 1991 року випуску, кузов № НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. в рівних частках, по 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 86 коп. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 21 лютого 2025 року.
Суддя: Ю.В. Тополева