Справа № 309/716/25
Провадження № 3/309/250/25
28 лютого 2025 року м. Хуст
Суддя Хустського районного суду Закарпатської області Орос Я.В. розглянувши матеріали, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , раніше до адміністративної відповідальності не притягався,
за ч.2 ст. 185-10 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення, -
До Хустського районного суду Закарпатської області надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , за ч.2 ст.185-10 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 241972 від 04 лютого 2025 року, вбачається, що 04 лютого 2025року о 07 год. 00 хв. прикордонним нарядом «Секрет» спільно з офіцерами прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д.н.п. Яблунівка) в межах контрольованого прикордонного району на ок.н.п. Яблунівка (територія Вишківської територіальної громади Хустського району Закарпатської області) на напрямку 251прикордонного знаку, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з громадянином України ОСОБА_2 здійснив злісну непокору законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, а саме: неодноразово повторювані законні вимоги військовослужбовця Державної прикордонної служби України сержанта ОСОБА_3 пред'явити документи, що посвідчують особу , відкрито відмовився у складі групи осіб .
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 23 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 2003 р. та п.10 «Положення про прикордонний режим» тобто вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.185-10 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 ,вину у вчиненні правопорушення не визнав. Суду ствердив, що обставини викладені в протоколі про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності. Зазначив, що 04.02.2025 року вирішив відвідати свою дочку, яка проживає разом з ОСОБА_2 в смт. Вишково. Коли прийшов за місцем проживання дочки, біля будинку він зустрів ОСОБА_2 , у якого він почав питати , де його донька. В цей час до них підійшли працівники прикордонної служби, якіїх затримали. Після затримання ОСОБА_1 повідомили, що він та ОСОБА_2 , причетні до незаконного перетину кордону чоловіками, надавали їм допомогу та супроводжували їх в лісі. Дані обставини ОСОБА_1 заперечує, зазначив суду, що жодного відношення до незаконного перетину кордону він не має, оскільки є особою з обмеженими можливостями, а саме інвалід 2 групи з відсутніми пальцями на ногах. Злісної непокори працівникам прикордонної служби не вчиняв, надав всі необхідні документи для перевірки, які були біля нього та пояснив причину перебування у ОСОБА_2 . Просив суд справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185-10 КУпАП провадженням закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши адміністративні матеріали, приходжу до наступних висновків.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено уст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 02 листопада 2004 року, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.
При цьому суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду.
Відповідно до вимог ст. ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Відповідальність за ч.2 ст.185-10 КУпАП передбачає, що правопорушенням є злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог.
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абзац другий пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року N 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги.».
Для підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 185-10 КУпАП, суду надано наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №241972 від 04.02.2025р.,протокол про адміністративне затримання від 04.02.2025 року, протокол особистого огляду, огляду речей і документів від 04.02.2025 р., Довідку про результати затримання 3-х громадян України на ділянці впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 04.02.2025 року.
Щодо досліджених в судовому засіданні доказів суд зазначає наступне.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №241972 від 04.02.2025р.не вказано в чому полягала злісна непокора ОСОБА_1 цим законним вимогам. Щодо відмови пред'явити документи працівникам прикордонної служби, суд критично оцінює дану обставину, адже жодних доказів для підтвердження даної обставини матеріали справи не містять. Також, матеріали справи не містять пояснень військовослужбовця Державної прикордонної служби України сержанта ОСОБА_3 щодо обставин, які мали місце того дня.
До протоколу про адміністративне правопорушення долучено Довідку про результати затримання 3-х громадян України на ділянці впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 04.02.2025 року, з якої вбачається наступне. В ході опитування, громадянин України ОСОБА_4 пояснив що, наприкінці січня 2025 року натрапив на рекламу в мобільному додатку «Інстаграм», де пропонують послуги незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Перейшовши за посиланням він натрапив на телеграм канал, де телеграм бот запропонував йому залишити свій номер мобільного телефону для подальшого зв'язку з ним. Наступного дня, після того як він залишив свій контакт, йому в мобільний додаток «Ватсап» зателефонувала невідома особа, яка повідомила, що для незаконного переправлення потрібно прибути в місто Хуст, поселитися в готелі та очікувати подальші вказівки. Також додали, що дана послуга буде коштувати 14500 доларів США, які потрібно скинути на крипто-гаманець. На що ОСОБА_4 погодився та 30 січня 2025 року ОСОБА_4 вибув з місця проживання до міста Хуст рейсовим автобусом та поселився в готель «Прем?єра», де прожив близько двох днів.
01 лютого 2025 року о 19:23 ОСОБА_5 зателефонував невідомий номер та повідомив, що йому потрібно взяти речі та виходити на вулицю. Виконавши вказівку він вийшов на двір та водій транспортного засобу махнув рукою, після чого ОСОБА_4 сів на заднє сидіння автомобіля за вказівкою водія, де побачив, що на передньому пасажирському сидінні була ще одна особа ОСОБА_2 . Проїхавши близько 30 хвилин водій зупинився та наказав ОСОБА_5 вийти на вулиці. Разом з ним вийшов ОСОБА_6 , який повідомив, що потрібно вимкнути мобільний телефон та рухатися за ним. Дійшовши до певної точки ОСОБА_7 витягнув з кущів надувний човен та почав його надувати. Надалі, останній наказав ОСОБА_5 сісти в човен. Після того як він виконав вказівку, то ОСОБА_7 за допомогою весла переправив їх на інший берег річки.
Перебуваючи на іншому березі річки вони спустили повітря з гумового човна, після чого ОСОБА_6 взяв його в руки та вони вирушили до польової дороги, де на них очікував транспортний засіб в який вони сіли. Надалі водій їх відвіз до певної точки, від якої ОСОБА_4 та ОСОБА_6 близько 10 хвилин рухалися до приватного помешкання в якому ОСОБА_4 прожив декілька днів.
04.02.2025 року близько 04:30 ранку до помешкання прийшов ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 та наказав ОСОБА_5 швидко збирати речі та вирушати за ним. Рухаючись близько двох годин по лісистій місцевості, вищевказані особи були виявлені та затримані прикордонниками.
Отже, з викладених обставин вбачається, що дана довідка не підтверджує жодних дій які б могли розцінюватись як невиконання законної вимоги працівника прикордонної служби.
Також, суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи у зв'язку з ампутацією пальців на обидвох ногах , що фізично обмежує його у вільному пересуванні тим паче у лісі , як це зазначено в довідці. Для підтвердження своїх слів ОСОБА_1 надав суду Виписку з медичної карти стаціонарного хворого №11430689 від 05.09.2023 року, Довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААД №304321 від 24.12.2024 року та посвідчення інваліда серії НОМЕР_1 .
Отже, наданих до суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору вимозі прикордонника.
Враховуючи зазначене, протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно дост.62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Так, в силу п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої "доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ "розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
З огляду на викладене, дослідивши та перевіривши в ході розгляду матеріали справи, суд прийшов до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було.
При цьому, сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій.
Таким чином, дослідивши усі наявні у справі докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185-10 КУпАП та відповідно наявності в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ст. 247 КУпАП.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставини відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-35, 251, 252, 247, 280, 284-285 КУпАП,-
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення на підставі ч.1 п.1 ст.247 КУпАП.
Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.