Справа: № 2-а-103/10 Головуючий у 1-й інстанції: Козіна С.М.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
"23" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Сауляка Ю.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області про скасування постанови, за апеляційною скаргою Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 09 лютого 2010 року,
У січні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, в якому просила скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області від 04.12.2009 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 09 лютого 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи відбувається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню з ухваленням у справі нового рішення з таких підстав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорювана постанова прийнята відповідачем незаконно.
Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.
Судовою колегією встановлено, що 04.12.2009 року позивачем подано до відповідача виконавчий лист № 2-а-108/07, за яким з боржника - Ржищівського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_2 стягнуто суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки згідно проведеного перерахунку.
Проте, суми заборгованості по такій допомозі за вказані роки у виконавчому листі не визначені.
У зв'язку з цим постановою відповідача ВП № 16470741 від 04.12.2009 року відмовлено в прийнятті до провадження вищенаведеного виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з його примусового виконання на підставі п. 7 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження».
Обговорюючи законність такого рішення відповідача судова колегія зважає на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно приписів ст. 18 цього Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, в тому числі, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Приписами п. 4 ч. 1 ст. 19 Закону встановлено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені, зокрема, резолютивна частина рішення.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 вищенаведеного Закону виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом їх безспірного списання, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609.
За правилами п. 21 цього Порядку орган Державного казначейства не здійснює безспірне списання коштів та протягом трьох робочих днів повертає стягувачу без виконання платіжну вимогу та супровідні документи, якщо платіжна вимога оформлена з порушенням вимог Національного банку до заповнення реквізитів розрахункових документів.
Окрім того, нормами п. 32 Порядку визначено, що орган Державного казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, оформлену в порядку, встановленому Мін'юстом, із зазначенням найменування боржника та суми коштів, яка підлягає арешту та списанню.
Системний аналіз приведених норм дає змогу зробити висновок, що в разі стягнення з боржника коштів, у виконавчому документі обов'язково має бути зазначена їх сума, оскільки органи державної виконавчої служби не наділені компетенцією самостійно визначати таку суму.
В свою чергу, не зазначення суми коштів, що мають бути стягнені з боржника, фактично виключають об'єктивну можливість виконання рішення про стягнення.
Згідно вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 26 цього Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону.
З врахуванням викладеного, рішення відповідача про відмову у відкритті виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим документом прийнято останнім обґрунтовано.
Разом з тим, таке рішення не позбавляє стягувача права на звернення до суду, який видав виконавчий документ, з заявою про приведення його у відповідність із вимогами статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області -задовольнити.
Постанову Ржищівського міського суду Київської області від 09 лютого 2010 року -скасувати.
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяГлущенко Я.Б.
суддяВівдиченко Т.Р.
суддяСауляк Ю.В.