"22" листопада 2010 р. Справа № 40/171-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Камишева Л.М., суддя Черленяк М.І.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участю представників :
прокурора - Стовба О.В.
позивача - Антонюк В.М.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3435 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2010 р. у справі № 40/171-10
за позовом Харківського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС", м. Харків
про стягнення 429 266,67 грн., -
встановила:
У червні 2010 року Харківський міжрайонний транспортний прокурор в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Харківській області (далі позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «СКС»(далі відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 131 768,39 грн. основного боргу та 297 498,28 грн. пені за договором оренди № 1830-Н від 22 вересня 2005 року та розірвати договір оренди №1830-Н від 22 вересня 2005 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС". Прокурор, в обґрунтування позову посилався на неналежне виконання відповідачем обов'язку по сплаті орендної плати. Крім того, просив стягнути з відповідача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 року у справі № 40/171-10 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 131 768,39 грн., державне мито у сумі 1 317,68 та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. В задоволені решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Позивач із зазначеним рішенням в частині відмови у стягненні пені у розмірі 297498,28 грн. не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 року у даній справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позов про стягнення пені у розмірі 297 498,28 задовольнити.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, не в повній мірі були досліджені документальні докази та дана їм невірна правова оцінка. Зокрема, стверджує, що місцевий господарський суд безпідставно звільнив відповідача від відповідальності у вигляді пені. Таким чином, суд першої інстанції, на думку позивача, надавши невірну оцінку цим обставинам, дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні через перебування його представника у відрядженні в м. Києві з 18.11.2010р. по 25.11.2010 р., яке колегією судів відхилено як необґрунтоване.
Відповідачем не надано доказів в обґрунтування заявленого клопотання, а відповідно до пункту 3.6. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»службове відрядження представника відповідача не позбавляє його права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК України.
Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами у справі.
В судовому засіданні представник позивача та прокурор підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, і встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, Харківською міжрайонною транспортною прокуратурою проведено перевірку дотримання вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна України", якою встановлено, що відповідно до договору оренди № 1830-Н від 22 вересня 2005 року та додатковим угодам № 1, № 2 та № З до договору № 1830-Н від 22 вересня 2005 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) надав Товариству з обмеженою відповідальністю "СКС" (орендар) в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: нежитлові приміщення, які розташовані на 1-му поверсі 4-х поверхового учбового корпусу будівлі пам'ятника архітектури, загальною площею 482,6 м. кв., розміщене за адресою: м. Харків, пр.Леніна, 20, що знаходиться на балансі Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна, з метою розміщення підприємства громадського харчування.
Обов'язки передбачені вказаним договором, орендодавець виконав повністю, однак орендар систематично допускав порушення пункту 3.3 та пункту 5.2 договору, згідно з якими він зобов'язаний щомісячно, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. Незважаючи на це, орендар своєчасно не здійснював оплату за оренду приміщення, в результаті чого станом на 08 червня 2010 року по договору оренди за період з листопада 2009 по травень 2010 року виникла заборгованість в сумі 131 768,39 грн.
Позивач здійснив нарахування пені за період з 20.11.2009 року - травень 2010 року в сумі 297 498,28 грн. При цьому, як вбачається із змісту позовної заяви та розрахунку, який наданий позивачем до матеріалів справи нарахування пені здійснено на суму боргу, яка складається із 240 759,05 грн. заборгованості з орендної плати, що існувала до 20.11.2009 року та заборгованості з орендної плати, яка виникла після 20.11.2009 року і станом на травень 2010 року склала 131 768,39 грн. Позивачем при здійсненні розрахунку застосована ставка 0,5 % від суми заборгованості відповідно до п. 3.5 договору оренди.
Суд першої інстанції відмовив повністю в задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 297 498,28 грн. посилаючись на те, що позивачем наданий необґрунтований розрахунок, який здійснено без врахування положень ст. 232 Господарського кодексу України та без врахування вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду позову в цій частині, оскільки наданий, на думку суду першої інстанції, необґрунтований розрахунок пені не може бути підставою для відмовити у позові. В цьому разі, суд повинен дати оцінку наданому розрахунку пені та вирішити спір в цій частині по суті, перевіривши правильність розрахунку та його відповідність умовам договору та вимогам діючого законодавства. Висновок суду першої інстанції, що ставка пені, яка застосована позивачем значно перевищує подвійну облікову ставку НБУ не може бути також підставою для відмови у позові в цій частині, а є підставою для стягнення пені у розмірі, що відповідає умовам договору та законодавству.
Зважаючи на приписи статті 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що позов прокурора в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково у сумі 33 403,15 грн. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
Відповідно до п. 5.2. договору оренди у разі несвоєчасного перерахування орендної плати до Державного бюджету або перерахування її не в повному обсязі сплачується пеня у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.
Зважаючи на те, що ставка пені 0,5 % перевищує подвійну облікову ставку НБУ, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем неправильно застосована ставка пені 0,5 %, в зв'язку з чим, при здійсненні розрахунку пені судом застосовується подвійна облікова ставка НБУ.
При цьому посилання представника позивача, що відповідно до преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», цей закон не розповсюджується на відносини, що склалися між сторонами щодо стягнення пені, колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки зроблені в зв'язку з невірним тлумачем представником позивача положень Закону. В преамбулі Закону чітко визначено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Оскільки відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору оренди, то цей Закон в повній мірі застосовується до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При укладені договору, в п. 3.8. сторони встановили, що строк позовної давності щодо пені за невиконання умов договору (несвоєчасну плата або несплату орендної плати), відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України становить 1 (один) рік.
Таким чином, положення ст. 232 ГК України та п. 3.8. договору оренди дають підстави колегії суддів стверджувати, що період нарахування пені становить 1 рік.
При таких обставинах, позивачем правомірно здійснено нарахування пені на суму боргу, яка складається із 240 759,05 грн. заборгованості з орендної плати, що існувала до 20.11.2009 року та заборгованості з орендної плати, яка виникла після 20.11.2009 року і станом на травень 2010 року склала 131 768,39 грн., оскільки таке нарахування не перевищує одного року, як це передбачено п. 3.8. договору оренди.
На підставі аналізу наявних матеріалів справи у сукупності з вимогами зазначених норм чинного законодавства, договору оренди, колегією суддів встановлено, що підлягає стягненню пеня у розмірі 33 403,15 грн. Розмір пені, що перевищує цю суму не підтверджений, зроблений позивачем при помилковому розумінні умов договору оренди та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та в цій частині позов є необґрунтованим.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані та неправильно оцінені обставини справи в частині стягнення пені та ухвалене ним рішення в цій частині не може вважатися обґрунтованим, у зв'язку з чим колегія суддів знаходить підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та рішення в частині відмови в стягненні пені в сумі 33 403,15 грн. підлягає скасуванню.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
постановила:
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
Рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 року у справі № 40/171-10 в частині відмови у стягненні пені скасувати.
В частині стягнення пені прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СКС»(63057, м.Харків, пр-т Леніна, 20, розрахунковий рахунок 26005278576001 у Дзержинському ТОБО ХФКБ «Приватбанк», МФО 351533, код 30882569) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (УДК у Дзержинському районі м. Харкова, код УДК 24134567, розрахунковий рахунок 31111093700003, МФО 851011, ГУДКУ у Харківській області) 33 403,15 грн. пені.
В частині стягнення пені у сумі 264 095,13 грн. відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СКС»(63057, м. Харків, пр-т Леніна, 20, розрахунковий рахунок 26005278576001 у Дзержинському ТОБО ХФКБ «Приватбанк», МФО 351533, код 30882569) на користь державного бюджету України (одержувач -УДК в м. Харкові, номер рахунку 31110095700002, код 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача -ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011) державне мито у сумі 334,03 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати накази.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
суддя Камишева Л.М.
суддя Черленяк М.І.
Повний текст постанови по справі підписаний 24 листопада 2010 року.