23.11.2010 року Справа № 17/226-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лотоцької Л.О. -доповідача;
суддів: Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання Соловйовій О.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №3028 від 02.06.10;
від відповідача: Данильченко О.О. представник, довіреність №7036 від 29.12.09;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3, м. Сміла, Черкаської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 року у справі № 17/226-10
за позовом: Приватного підприємця ОСОБА_3, м. Сміла
до: Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, в особі Черкаського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Черкаси
про припинення кредитного договору
У травні 2010 року приватний підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, в особі Черкаського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Черкаси про визнання припиненим кредитного договору №11 ша/2007 від 09.11.2007 року в зв'язку з його виконанням.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.06.10 року дану справу передано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області 13.07.2010 року у справі № 17/226-10 (суддя Суховаров А.В.) в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, приватний підприємець ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 року у справі № 17/226-10 скасувати, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що ним, в рахунок погашення боргу за кредитним договором, було перераховано відповідачу 53 211 грн., що на 2 588 грн. 06 коп. більше ніж було потрібно, тому місцевим господарським судом помилково не взято до уваги вимоги матеріального права, що в свою чергу стало причиною прийняття незаконного рішення по справі. Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував фактичні обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що заборгованість по кредитному договору не погашена, підстави для розірвання, зміни або припинення кредитного договору відсутні. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд було призначено у судовому засіданні на 14.10.2010 року.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.2010 року розгляд справи відкладався до 09.11.2010 року.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 року розгляд справи відкладався до 23.11.2010 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, з наступних підстав:
09.11.2007 року між Приватбанком та приватним підприємцем ОСОБА_3 -позичальник був укладений кредитний договір № 11ша/2007, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 100 000 грн. на термін і на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з договором.
Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди встановлений відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 07 листопада 2008 року (п.1.3 договору).
Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено договором застави рухомого майна №ДЗ1-11ша/2007 від 09.11.2007 року.
Також, 09.11.2007 року виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено договорами поруки № ДП3-11ша/2007 та № ДП2-11ша/2007.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08.04.2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 50 092 грн. 02коп., судові витрати по сплаті судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 530 грн. 92 коп.
Позивач, посилаючись на те, що в рахунок погашення боргу за кредитним договором позичальником було сплачено 53 211 грн., просив, на підставі ст.ст. 509,510, 526,599 Цивільного кодексу України, визнати припиненим кредитний договір № 11ша/2007 від 09.11.207 року в зв'язку з його виконанням.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.
Так, відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які звертаються до господарського суду.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Положеннями ст.20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
У своїй позовній заяві позивач просить суд здійснити захист свого порушеного права шляхом визнання кредитного договору №11ша/2007 від 09.11.2007 року припиненим в зв'язку з його виконанням.
Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт, який мав місце у минулому, а саме -припинення прав та обов'язків, що виникли в силу договору.
Отже, як вірно визнано судом першої інстанції, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.
Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.
Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Із змісту статті 12 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах , за виключенням справ, визначених у пп.2-6 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.
Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання договору таким, що припинив свою дію, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаним з його зміною, розірванням, виконанням.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу в позові.
З огляду на вищенаведене, відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3, м. Сміла, Черкаської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 року у справі № 17/226-10 залишити без змін.
Головуючий суддя Л. О. Лотоцька
Суддя Р.М. Бахмат
Суддя О.С.Євстигнеєв
Постанова виготовлена в повному обсязі 29.11.2010 року.