91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
25.11.10 Справа № 16/77.
За позовом Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", м. Луганськ
до Кіровського міського комунального підприємства "Комбінат комунальних послуг", м. Кіровськ Луганської області
про стягнення 11922 грн. 41коп.
Суддя Шеліхіна Р.М.
секретар судового засідання Маценко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача -Нинюк І.В., дов. від 25.03.10 №18/01-16-10;
від відповідача -Толчков О.М., дов. від 18.08.10 №273,
Суть спору: заявлена вимога про стягнення боргу за спожиту теплову енергію в сумі 6654,83грн., за несвоєчасне виконання грошового обов'язку по оплаті теплоенергії - інфляційні нарахування в сумі 4361,38грн., 3% річних в сумі 906грн.20 коп. на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.02.05. №32.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 24.11.2010 №393 заперечив проти позову, посилаючись на сплив строку позовної давності щодо заявленого позову.
Заявою, зданою у судовому засіданні 25.11.10, відповідач просить застосувати позовну давність по даному спору.
Між сторонами у справі укладено договір на постачання теплової енергії від 01.02.05. №32, за умовами якого „Постачальник” (позивач у справі) зобов'язується постачати „Споживачеві” (відповідач у справі) теплову енергію в потрібних йому обсягах згідно з умовами та режимами теплоспоживання та теплоналежності мереж, а останній зобов'язався оплачувати послугу на підставі пред'явленого рахунку протягом 7 добового терміну з дня одержання рахунку (п.п. 6.1-6.4 вказаного договору).
За своєю правовою природою вказаний договір є договором про надання послуг і відповідає інституту правових норм глави 63 Цивільного кодексу України (ст.ст.901-903).
В позовній заяві позивач стверджує, що на виконання умов вказаного договору ним були надані послуги у повній мірі та поставлено теплову енергію відповідачеві у його приміщення за опалювальний період протягом лютого 2005р. по березень 2007р, але відповідач в порушення умов договору не оплатив позивачеві спожиту послугу у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду і просить стягнути з відповідача борг в сумі 6654,83грн.
Актом звірення взаємних розрахунків від 18.03.10, підписаним головними бухгалтерами підприємств (сторін по справі) без доповнень та зауважень, встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за теплову енергію в сумі 6654,83грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язків по оплаті спожитої теплової енергії, позивачем заявлено до стягнення інфляційні нарахування в сумі 4361,38грн., 3% річних в сумі 906грн.20 коп. в порядку вимог ст.625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані ними докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1ст.530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись у встановлений договором строк. Договором на постачання теплової енергії від 01.02.05. №32, укладеним між сторонами у справі, встановлено, що відповідач зобов'язався оплатити послугу по постачанню теплоенергії на умовах пунктів 6.1-6.4 договору -протягом 7 днів з дня отримання та на підставі рахунків-фактур.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позов за період за опалювальний період протягом лютого 2005р. по березень 2007р.
Відповідно до правил ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору. Згідно з вимогами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказами.
Матеріалами справи не підтверджено факт того, що позивачем надавались послуги за вказаний період. Докази правовідносин сторін за вказаним договором в матеріалах справи відсутні. Акт звірення взаємних розрахунків від 18.03.10, підписаний головними бухгалтерами підприємств (сторін по справі) не може бути належним доказом визнання відповідача боргу в заявленій сумі, оскільки акт не містить посилання на підставу виникнення боргу, не вказує періоду виникнення заборгованості і не підписаний керівниками підприємств.
Згідно правил ст.261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Доказів того, що позивач не знав про своє порушене право, в матеріалах справи не має. Відсутні також докази поважності причин пропуску строку позовної давності. Таким чином, позивач не скористався своїм правом на стягнення боргу з відповідача у відповідності до умов договору після настання строку обов'язку по оплаті послуг протягом трьох років.
Правилом ст.266 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Відповідно до правил ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст.257,266 ЦК України, керуючись ст.ст.22,33,34,43,49,82,84,85 ГПК України, суд
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення підписане 29.11.10.
Суддя Р. Шеліхіна