01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"16" листопада 2010 р. Справа № 10/216-10
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Казміренко Л.В.
розглянувши справу № 10/216-10
за позовом закритого акціонерного товариства «Компанія Інтерлогос»,
м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю Тікич-Т», с. Потоки, Таращанський район
про стягнення 160686,96 грн.
Представники:
від позивача: Кіреєва Л.Г. - довіреність № 215 від 07.07.2009 р.;
від відповідача: не з'явився.
Закрите акціонерне товариство «Компанія Інтерлогос»(далі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Тікич-Т»(далі-відповідач) про стягнення з останнього 160686,96 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки нафтопродуктів № 143 б від 09.04.2010 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 92314,91 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховано 43077,46 грн. пені та 25294,59 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 04.10.2010 р. порушено провадження у справі № 10/216-10 та призначено її до розгляду.
В судових засіданнях 26.10.2010 р. та 16.11.2010 р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судові засідання 26.10.2010 р. та 16.11.2010 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча останній належним чином повідомлений про місце і час судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення відповідачу рекомендованих поштових відправлень ухвал суду від 04.10.2010 р. та від 26.10.2010 р.; вимоги ухвал суду від 04.10.2010 р. та від 26.10.2010 р. відповідач не виконав, відзив на позов до суду не надіслав.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
09.04.2008 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 143 б, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та вчасно оплатити вартість нафтопродуктів (далі-товар).
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві товар загальною вартістю 105314,91 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № БЦ-0000669 від 09.04.2008, № БЦ-0000697 від 14.04.2008 р., № БЦ-0000778 від 25.04.2008 р., № БЦ-0001487 від 03.08.2009 р., № БЦ-0001293 від 31.07.2009 р.
Для отримання товару відповідачем видані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯОЗ № 251718 від 09.04.2008 р., серії ЯОЗ № 251720 від 25.04.2008 р., серії ЯОЗ № 251739 від 22.07.2009 р., серії ЯОЗ № 251700 від 03.08.2009 р. на ім'я Балацької Лариси Володимирівни.
Умовами п. 3.2 договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку.
Проте, в порушення умов договору, відповідач лише частково розрахувався за поставлений позивачем товар у сумі 13000,00 грн., залишок вартості товару у сумі 92314,91 грн. залишений відповідачем не сплачений.
Між позивачем та відповідачем підписаний акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що станом на 21.10.2010 р. сальдо на користь позивача становить 92314,91 грн.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з умов договору, зокрема, п. 3.2, покупець зобов'язаний оплатити товар протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Доведення даних обставин, в цьому випадку, покладається законом на позивача.
Однак, позивачем не надано суду доказів виставлення відповідачу рахунків для оплати товару в передбачений договором строк та з яких мала бути визначена дата прострочки щодо оплати товару, тобто фактично сторонами не визначено чітких строків здійснення платежів за отриманий товар, а отже позивач, в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, мав звернутись до відповідача з вимогою про сплату заборгованості на суму 92314,91 грн., що є предметом спору у даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
Згідно резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України”, рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Отже, виходячи з вищевказаних обставин, позивач має право звернутись до суду шляхом вчинення прямого позову.
Як вбачається з наданих суду доказів, сума заборгованості відповідача за отриманий товар на день розгляду справи становить 92314,91 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, позивач, за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором № 143 б від 09.04.2008 р. просить стягнути пеню в сумі 43077,46 грн., яка нарахована за період 09.04.2008 р. по 20.09.2010 р.
Умовами п. 6.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день порушення строків, передбачених п.п. 3.2, 3.3 договору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Також, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 25294,59 грн., нараховані за період 09.04.2008 р. по 20.09.2010 р.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, розглянувши вимоги позивача в частині стягнення пені та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні зазначених вимог, оскільки при розрахунку пені та інфляційних втрат позивачем зазначений період: 09.04.2008 р. - 20.09.2010 р., проте, як право вимоги щодо нарахування пені та інфляційних втрат настало лише з дати звернення до суду з позовною заявою.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тікич-Т» (09515, Київська область, Таращанський район, с. Потоки, вул. Леніна, 15; код ЄДРПОУ 34233195) на користь закритого акціонерного товариства «Компанія Інтерлогос»(01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6; код ЄДРПОУ 23712217) 92314,91 грн. заборгованості, а також судові витрати: 923,15 грн. витрат зі сплати державного мита та 135,59 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.І. Привалов
Повне рішення складено - 23.11.2010 р.