01033, м.Київ-33, вул. Комінтерну, 16 тел.230-31-77
Іменем України
"11" листопада 2010 р. Справа № 18/120-10
Розглянувши матеріали справи за позовом Відкритого акціонерного товариства з «Асфальтобетонний завод», м. Київ
до Приватного малого підприємства «Науково -промислова фірма «Корба», м. Буча
про стягнення 39606,13 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук П.Я.
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства з «Асфальтобетонний завод»(далі - позивач) до Приватного малого підприємства «Науково -промислова фірма «Корба»(далі - відповідач) про стягнення 39606,13 грн.
Провадження у справі порушено відповідно до ухвали суду від 03.08.2010 року та призначено справу до розгляду на 19.08.2010 року.
Представник позивача у судовому засіданні 19.08.2010 року на виконання вимог ухвали суду надав розрахунок позову. Представник відповідача у судовому засіданні 19.08.2010 року подав суду відзив в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи відкладено на 05.10.2010 року.
Дослідивши у судовому засіданні 05.10.2010 року документи та докази подані учасниками судового розгляду та заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою витребування додаткових доказів необхідних для повного та всебічного вирішення спору. Розгляд справи відкладався на 28.10.2010 року.
У судовому засіданні 28.10.2010 року сторони витребуваних судом документів не надали.
З метою повторного витребування необхідних документів суд у судовому засіданні 28.10.2010 року дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався до 11.11.2010 року.
З врахуванням наданих позивачем пояснень та заперечень відповідача судом витребувано у позивача докази перебування спірного майна у нього на відповідальному зберіганні. У відповідача було витребувано докази з'явлення до позивача уповноваженого представника відповідача за отриманням майна після вимоги (виписаних довіреностей на товарно-матеріальні цінності); пояснення, яким чином позивач має повернути майно; докази з'явлення уповноваженого представника відповідача за отриманням майна зі зберігання.
В судовому засіданні 11.11.2010 року позивач надав суду довідку за підписом керівника та головного бухгалтера про те, що спірне майно перебуває у нього на зберіганні.
Відповідач в судове засідання 11.11.2010 року не з'явився, надав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання уповноважених представників, які у відповідний час мають бути присутніми в інших судових засіданнях. При цьому, витребуваних судом доказів чи пояснень щодо їх наявності суду не надав.
Зокрема, відповідач посилається на неможливість особистої присутності в судовому засіданні уповноваженого представника (що судом не вимагалось), однак стосовно вимог суду про надання витребуваних доказів до канцелярії суду чи поштою до судового засідання, відповідач обґрунтованих причин не навів.
Враховуючи ненадання відповідачем без поважних причин витребуваних судом доказів, суд відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та враховуючи надані сторонами докази, суд встановив.
Правовідносини сторін у справі врегульовані укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод»(Позивач) та Приватним малим підприємством Науково-промислова фірма «Корба»(Відповідач) Договором відповідального зберігання № 2/2002 (Договір).
На підставі Договору, відповідно до накладних № 1ВЗ та № 2ВЗ від 04.03.2003 року та Актів прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання № 1 та № 2 від 04.03.2003 року відповідачем було передано позивачу на зберігання майно: резервуар РЕ 35-00.00.000 (6 штук), показник рівня поплавковий РН 50-00.00.000 (6 штук), приладдя вивантаження УВ - 00.00.000 (6 штук), ємкості У-25 м. куб. (3 штуки), обладнання ємкості У-25 м. куб. (3 штуки), ємкість У-50 м. куб. (3 штуки), обладнання резервуара У-50 м. куб. (3 штуки), опора ОП-1 під резервуари РЕ 35-00.00.000 (6 штук), комплект заготовок опори (6 штук), лінійки (6 штук), площадки обслуговування та драбини до резервуарів РЕ 35-00.00.000 (1 комплект), показник рівня поплавковий (6 штук).
Як зазначає позивач, передане майно перебуває у нього на зберіганні станом на день подачі позову, що також підтвердив довідкою за підписом керівника та головного бухгалтера.
Згідно ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Відповідно до п. 4.1. Договору відповідач щомісячно сплачує позивачу винагороду за зберігання майна в сумі 400 грн. за місяць (з ПДВ).
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що майно тривалий час з 04.03.2003 року перебуває на відповідальному зберіганні на підставі Договору, однак відповідач своєчасно та в повному обсязі вимоги по сплаті платежів за зберігання майна не виконав, частково сплативши 9600 грн. відповідно до банківської виписки від 29.08.2008 року, тобто перших 24 місяці зберігання майна - з березня 2003 року по лютий 2005 року включно (9600/400 = 24 місяці). За зберігання майна в період з березня 2005 року по червень 2010 року відповідачем не сплачено 35200 грн.
Пункт 4.2. Договору встановлює, що оплата здійснюється шляхом перерахування відповідачем коштів на розрахунковий рахунок позивача до 10 числа місяця, таким чином період прострочення триває з 11.03.2005 року по 10.06.2010 року.
Згідно зі ст.526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні-виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач проти позову заперечував в частині стягнення заборгованості за період з вересня 2009 року по червень 2010 року в сумі 3600 грн., оскільки позивачем протиправно не були задоволені вимоги відповідача про повернення майна зі зберігання від 10.09.2009 року та від 08.12.2009 року, що підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 25.03.2010 року у справі № 38/80 про витребування спірного майна (яке набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 року). Також, відповідач вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за період з березня 2005 року по липень 2005 року, що є підставою для відмови в позові у відповідній частині на суму 2000 грн.
Щодо посилань відповідача на необхідність повернення майна зі зберігання 22.09.2009 року судом встановлено, що оскільки умовами Договору порядок повернення майна зі зберігання не врегульовано, зокрема, не визначено хто має забезпечити вивіз майна з території позивача, судом було витребувано у відповідача докази вжиття всіх залежних від нього заходів та вчинення дій по витребуванню майна зі зберігання, а саме: докази направлення до позивача свого представника з відповідними повноваженнями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Однак, відповідач в порушення вимог суду не надав доказів уповноваження свого представника на отримання у позивача майна у відповідний період, не надав доказів підготовки і направлення до позивача відповідного транспорту для вивезення майна чи доказів звернення за узгодженням порядку і умов вивезення майна.
Як вбачається з обставин спору, в період після 22.09.2009 року між сторонами виникли непорозуміння щодо порядку видачі майна зі зберігання, що і призвело до перебування майна у позивача.
В той же час, суд враховує, що ані нормами Договору, ані нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку зберігача в разі вимоги про повернення майна зі зберігання за власний рахунок вчиняти дії по доставці такого майна поклажодавцю. При цьому, лише вимога про повернення майна для відповідального зберігача не є підставою для видачі майна особі без відповідних повноважень на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, суд дійшов висновку, що неможливість виконання позивачем свого обов'язку щодо повернення майна пов'язана з діями відповідача, тобто має місце прострочення кредитора в зобов'язаннях про повернення майна зі зберігання і виникненню заборгованості у спірний період сприяли дії відповідача.
Посилання відповідача на витребування майна зі зберігання в судовому порядку (Рішення господарського суду м. Києва у справі № 38/80 від 25.03.2010 року так і постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 року по справі № 38/80) не є підставою для звільнення відповідача від оплати фактичного перебування майна на відповідальному зберіганні позивача, оскільки відповідний спір виник у зв'язку з неузгодженістю порядку видачі майна зі зберігання і позов задоволено у зв'язку зі захистом прав власника майна в порядку, встановлено для виконання судових рішень. При цьому, жодних обставин щодо безпідставності перебування майна у позивача чи неправомірності його дій щодо протиправного утримання майна судами не встановлювалось.
Крім того, ч. 3 ст. 390 Цивільного кодексу України передбачено, що добросовісний або недобросовісний володілець має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна.
Таким чином, оскільки відповідач не надав доказів направлення до позивача особи, уповноваженої на отримання товарно-матеріальних цінностей в період після вимоги про повернення майна з відповідального зберігання, і відповідно, у позивача були відсутні підстави видавати майно не уповноваженій особі, витрати на утримання майна підлягають відшкодуванню відповідачем з 22.09.2009 року за заявлений в позові період до червня 2010 року.
Щодо вимоги відповідача про застосування строку позовної давності за період зберігання майна з березня 2005 року по липень 2005 року, судом встановлено, що сплата відповідачем заборгованості 29.08.2008 року з огляду на ст. 264 Цивільного кодексу України є підставою для переривання строку позовної давності до вимог, які існували під час дії відповідного строку, тобто після 29.08.2005 року, щодо вимог, які існували до 29.08.2005 року строк позовної давності не переривався відповідною сплатою, оскільки закінчився.
Таким чином, враховуючи, що оплата послуг зі зберігання мала здійснюватись до 10 числа кожного місяця, відповідачем оплачено 24 місяці, тобто по березень 2005 року включно. Наступний платіж за квітень мав бути проведений до 10.04.2005 року, за травень -10.05.2005 року, за червень -до 10.06.2005 року, за липень до 10.07.2005 року та за серпень до 10.08.2005 року. Враховуючи, що заборгованість за послуги по зберіганню майна в період з квітня по серпень 2005 року настала до 28.08.2005 року, строк позовної давності для такої заборгованості не переривається частковою сплатою відповідачем заборгованості 29.08.2008 року, оскільки закінчився. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за 5 місяців зберігання в період з квітня по серпень 2005 року в сумі 2000 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку зі сплином строку позовної давності, підстави для переривання якого відсутні.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок позову, судом встановлено, що заборгованість в сумі 25600 грн. заявлена за 64 місяці за період з березня 2005 року (тобто з 11.03.2005 року) по червень 2010 року (тобто з 11.06.2010 року).
Враховуючи, що послуги зі зберігання надавались відповідачу з березня 2003 року і ним сплачено 9600 грн., тобто за 24 місяці зберігання, відповідно по березень 2005 року включно, позивачем безпідставно включено до розрахунку позову заборгованість за березень 2005 року. Також не підлягає задоволенню заборгованість за 5 місяців (в період з квітня по серпень 2005 року) в сумі 2000 грн. у зв'язку зі сплином строку позовної давності. Заборгованість за надані позивачем послуги по відповідальному зберіганню майна в період з вересня 2005 року (для заборгованості, строк сплати якої до 10.09.2005 року) по вересень 2009 року (строк сплати до 10.09.2009 року), тобто за 49 місяців в сумі 19600 грн. підлягає стягненню, що відповідачем не заперечується та не спростовується. Щодо решти заборгованості за 9 місяців в сумі 3600 грн., нарахованої після вимоги про повернення майна 22.09.2009 року, починаючи з жовтня 2009 року (строк сплати до 10.10.2009 року) по червень 2010 року (строк сплати до 10.06.2010 року) як заявлено позивачем, така вимога підлягає задоволенню враховуючи встановлені судом обставини.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 23200 грн. заборгованості за період з 10.09.2005 року по 10.06.2010 року (з вересня 2005 року по червень 2010 року).
У відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України правомірно нараховано відповідачу інфляційні та річні за період з вересня 2005 року по червень 2010 року (за який підлягає стягненню заборгованість), що за розрахунком суду складає 9670,80 грн. та 1710,57 грн. відповідно. Решта заявлених до стягнення інфляційних та річних не підлягає задоволенню, оскільки вони нараховані на заборгованість, яка не підлягає стягненню (до 10.09.2005 року).
Суд не приймає посилання відповідача на п. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо скороченого строку позовної давності для нарахування інфляційних та річних, оскільки відповідна норма стосується нарахування неустойки, якою з огляду на ст. 549 Цивільного кодексу України є штраф та пеня. Передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні та річні нараховуються за весь час прострочення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 23200 грн. основного боргу, 9670,80 грн. інфляційних та 1710,57 грн. річних. В решті позов задоволенню не підлягає.
Витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного малого підприємства Науково-Промислова фірма «Корба»(08293, Київська обл., м. Буча, вул. Тарасівська, 32, код 13725644) на користь Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод»(01013, м. Київ, Хутір-Острів, вул. Камишинська, 4, код 04012425) 23200 грн. основного боргу, 9670,80 грн. інфляційних, 1710,57 грн. річних, 345,81 грн. зі сплати держмита та 206,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
В задоволенні решти позову відмовити.
Суддя Кошик А. Ю.