03 березня 2025 р. Справа № 480/8503/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 (ухвалене суддею Сидорук А.І.) в справі № 480/8503/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 184250005315 від 21.07.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю пільгового стажу і недосягненням пенсійного віку; зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи позивача на заводі КП ''Шосткинський казенний завод ''Зірка'': з 07.07.1993 по 20.10.1999 на посаді протиральник-промивальник виробництва № 5, відповідно до довідки № 724 від 10.12.2020, з 07.10.2014 по 24.06.2019 на посаді зливальник-розливальник вибухонебезпечної продукції, відповідно до довідки № 126 від 26.06.2019; зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (Список № 1), з дня подання заяви 13.07.2023, відповідно до п. ''а'' ч. 1 ст. 13 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', провести нарахуання та здійснити виплату призначеної пенсії.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.07.2023 № 184250005315; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи 07.07.1993 до 20.10.1999 та з 07.10.2014 до 24.06.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 13.07.2023 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачкою подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачкою рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується записом у паспорті.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивачки за № 4-7, 33-35, позивачка: у період з 07.07.1993 до 20.10.1999 працювала протиральником-промивальником виробництва № 5 Шосткинського заводу ''Імпульс''; у період з 07.10.2014 до 24.06.2019 працювала зливальником-розливальником вибухонебезпечної продукції 4 розряду з виробництва піроксиліну та колоксиліну цеху № 1 КП ''Шосткинський казенний завод ''Зірка'' .
13.07.2023 позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішення від 21.07.2023 № 184250005315 відповідачем відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1., оскільки страховий стаж позивача - 27 років 5 місяців 26 дні; пільговий за Списком № 1 - 4 роки 9 місяців 25 днів. До пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано періоди роботи згідно з довідками від 10.12.2020 № 724 та від 25.06.2019 № 126.
Позивачка не погодилася з вищезазначеною відмовою відповідача та звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті рішення щодо визначення права позивачки на пенсію за Списком № 1 застосуванню підлягають норми Закону про пенсійне забезпечення в редакції від 09.12.2012, а не норми Закону про пенсійне страхування, які застосовано відповідачем при прийтятті рішення про відмову, оскільки при прийнятті рішення відповідач застосував норму, яка звужує право позивача на пенсійне забезпечення, cпірне рішення від 21.07.2023 не відповідає критеріям правомірності, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону про страхування).
Згідно із ст. 56 Закону ''Про пенсійне забезпечення'', до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також період одержання допомоги по безробіттю.
Статтею 62 Закону про пенсійне забезпечення передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно з п.1 цього Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тому необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи довідками виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно із п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 01.08.1992 № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Тому саме на адміністрацію підприємства, а не позивача, покладено обов'язок провести атестацію робочого місця.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудовії книжцки позивачки : у період з 07.07.1993 до 20.10.1999 позивач працювала протиральником-промивальником виробництва № 5 Шосткинського заводу ''Імпульс''; у період з 07.10.2014 до 24.06.2019 працювала зливальником-розливальником вибухонебезпечної продукції КП ''Шосткинський казенний завод ''Зірка'', а також спірні періоди роботи зазначені у довідках 10.12.2020 № 724 та від 25.06.2019 № 126.
Згідно із п. 1 розділу ІХ Списку № 1, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 (чинного у період з 07.07.1993 по 10.03.1994) роботи робітників та інженерно-технічних працівників, зайнятих повний робочий день у виробництві вибухових речовин відносяться до Списку № 1.
Відповідно до п. 10907000-1754ж розділу ІХ списку № 1, затвердженого постановою Кабінету Міеністрів України від 11.03.1994 № 162 (чинного у період з 11.03.1994 до 20.10.1999), роботи робітників, керівників і спеціалістів, зайнятих повний робочий день у технологічному процесі і на ремонті у виробництвах вибухових речовин, а також при відпрацюванні нових технологій цих виробництв відносяться до Списку № 1.
Працівники, зайняті у технологічному процесі, а також ремонтом під час приготування піроксиліну, розчинів гіпохлориту, бучення, промивання, відбілювання і сушіння, а також робітники, майстри та старші майстри, зайняті у технологічному процесі виробництва колоксиліну, крім робітників, зайнятих відбілюванням, сушінням, промиванням лінта, нейтралізацією вод і приготуванням водопом'якшувальних розчинів віднесені до Списку № 1 (підрозділ 4 розділу ІХ списку № 1, затвердженого постановою КМУ від 16.01.2003 № 36 та підрозділ 4 розділу ІХ списку № 1, затвердженого постановою КМУ від 24.06.2016 № 461).
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць роботодавцем не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається саме на роботодавця, а не працівника. Контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі Держпраці, а не працівник.
Отже, на підставі записів у трудовій книжці періоди її роботи з 07.07.1993 до 20.10.1999 та з 07.10.2014 до 24.06.2019 повинні бути зараховані до пільгового стажу позивача за Списком № 1, оскільки позивач виконував роботи на виробництві вибухових речовин, які передбачені відповідними постановами.
Відповідно до ст. 12 Закону про пенсійне забезпечення, право виходу на пенсію за віком для чоловіків - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, і для жінок - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно із п. "а" ст. 13 цього Закону в редакції від 09.12.2012, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 2132-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом про внесення змін № 2132-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" ст. 13 Закону про пенсійне забезпечення вік набуття жінками права на пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 45 років до 50 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, визнані неконституційними положення ст. 13, ч. 2 ст. 14 та пункти "б" - "г" ст. 54 Закону про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом № 2132-VIII (п. 1 рішення).
Згідно із п. 3 резолютивної частини цього рішення, застосуванню підлягають вказані норми в редакції до внесення змін Законом № 2132-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон про пенсійне забезпечення в редакції від 09.12.2012, з урахуванням рішення Конституційного Суду, а саме норма п. "а" ст. 13 якого встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 для жінок після досягнення 45 років (за наявності загального - 15 р., та пільгового стажу роботи - 7 р. 6 м.) та право на пенсію зі зменшенням 55-річного пенсійного віку на 1 рік 4 місяці за кожен рік роботи за Списком № 1, у разі якщо стаж роботи за списком складає менше половини від передбаченого законом.
В той же час, діючі на час виникнення спірних правовідносин норми ст. 25 та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону про пенсійне страхування, встановлювали право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального - 20 р., та пільгового стажу роботи - 7 р. 6 м.) та право на пенсію зі зменшенням 60-річного пенсійного віку на 1 рік 4 місяці за кожен рік роботи за Списком № 1, у разі якщо стаж роботи за списком складає менше половини від передбаченого законом.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами статей 12, 13 Закону про пенсійне забезпечення та Закону про пенсійне страхування (ст. 25 та п. 1 ч. 2 ст. 114), а саме в частині пенсійного віку та віку набуття права на пенсію жінкам на пільгових умовах за Списком № 1. Перший із цих законів визначав пенсійний вік - 55 років та вік з якого особа матиме право на пенсію - за Списком № 1 - 45 років, тоді як другий - у 60 та 50 років відповідно.
Суд звертає увагу, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати найбільш сприятливий підхід для особи.
Отже, при прийнятті рішення щодо визначення права позивача на пенсію за Списком № 1 застосуванню підлягають норми Закону про пенсійне забезпечення в редакції від 09.12.2012, а не норми Закону про пенсійне страхування.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка має право на пенсію за Списком № 1 з 13.07.2023 у 45 років, враховуючи наявність у позивача страхового стажу більше 20-ти років та пільгового за Списком № 1 - більше 7,5 років, у зв'язку з чим, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги про задоволення вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати періоди з 07.07.1993 до 20.10.1999 та з 07.10.2014 до 24.06.2019 до пільгового стажу за Списком № 1. підлягають задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 в справі № 480/8503/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич