вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 753/8827/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3527/2025Головуючий у суді першої інстанції - Осіпенко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
03березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
судді-доповідач Оніщук М.І.,
суддів Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Молчановим Дмитром Валентиновичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційної складової від суми заборгованості,
У травні 2023 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просила: стягнути з відповідача на користь позивача 35454 грн. 33 коп., з яких: 29882 грн.36 коп. - інфляційне збільшення суми заборгованості, 5571 грн. 97 коп. - 3 % річних від суми заборгованості.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2013 у справі №753/9030/13-ц був задоволений позов Національної академії внутрішніх справ та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 61888,64 грн. Рішення відповідачем на оскаржувалось та набрало законної сили.
Разом з тим, позивач вказував, що станом на день звернення з цим позовом до суду відповідачем рішення Дарницького суду м. Києва не виконане, вищевказана сума не сплачена.
За вказаних обставин, зазначав, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, останній, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, загальна сума яких за період з 23.05.2020 по 23.05.2023 становить 35 454,33 грн. з яких: 29 882,36 грн. - інфляційне збільшення суми заборгованості та 5571,97 грн. 3% річних від суми заборгованості від суми заборгованості.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ грошові кошти за порушення грошового зобов'язання, а саме: три відсотки річних за період з 23.05.2020 по 23.02.2022 у розмірі 3260 грн. 59 коп. та інфляційні втрати за період з 23.05.2020 по 23.02.2022 у сумі 11591 грн. 12 коп., а також судовий збір у розмірі 644 грн. 09 коп., а всього у розмірі 15495 грн. 80 коп. (а.с. 89, 90).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 чітко та неоднозначно встановлено, що боржники звільнені від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, тобто від сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми або іншого розміру процентів, встановленого договором.
Крім того, зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2018 у справі № 325/1387/15-ц та безпідставно задовольнив позов, поданий до суду з пропуском позовної давності.
При цьому, зауважує, що у зв'язку з фактичною відсутністю судового розгляду він був позбавлений можливості заявити про сплив строків позовної давності для звернення до суду з цим позовом (а.с. 97-100).
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2013 у справі №753/9030/13-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість навчання в сумі 61275,88 грн. та судові витрати в розмірі 612,76 грн., а загалом 61888,64 грн. Вказане рішення набуло законної сили 21.08.2013 року (а.с. 7-9).
У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Будь-яких належних достатніх та допустимих доказів того, що вищенаведене рішення суду було виконано відповідачем повністю або частково, матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що оскільки невиконання відповідачем грошового зобов'язання, яке виникли на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2023, є триваючим правопорушенням, він має право на отримання від відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 23.05.2020 по 23.05.2023.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, оскільки ст. 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушення, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками які передували подачі такого позову.
Таким чином, встановивши, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.08.2013 у справі №753/9030/13-ц, яке на даний час не виконано, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат на грошові кошти за неналежне виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022, де чітко та неоднозначно встановлено, що боржники звільнені від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, адже як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що позивач просив стягнути три відсотки річних від простроченої суми боргу та інфляційні втрати за період з 23.05.2020 по 23.05.2023 у розмірі 35 454,33 грн. відповідно до розрахунку наведеного у позовній заяві.
Разом з тим, суд врахував, що з 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З урахуванням вищенаведених положень законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу приписів п. 18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та суми боргу із урахуванням індексу інфляції підлягають задоволенню лише за період до 24.02.2022 року, тобто до часу впровадження у країні воєнного стану.
Таким чином, правильним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3260,59 грн., що складають 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, та 11 591,12 грн., що складають інфляційне збільшення боргу, а всього 14 851,71 грн., виходячи з наступних розрахунків, перевірених судом апеляційної інстанції: сума 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23.05.2020 по 23.02.2022 у розмірі 3 260,59 грн. за формулою: (сума боргу * 3 % річних * кількість днів прострочення / 365 ) і становить: 61 888, 64 грн. * 3 % * 641 днів/ 100 *365; Сума інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання року за період з травня 2020 року (початок обчислення інфляційних втрат, оскільки за неповний місяць квітня 2020 року інфляція не нараховується) по лютий 2022 року у розмірі 11 591,12 грн. за формулою: (сума боргу * на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення) - сума боргу і становить: 61 888, 64 грн. * (1,002 * 0,994 *0,998* 1,005*1,01 * 1,013 * 1,009 * 1,013 * 1,01 * 1,017 * 1,007 * 1,013 * 1,002 * 1,001 * 0,998 * 1,012 * 1,009 * 1,008 * 1,006 * 1,013 * 1,016) - 61888,64 грн.).
Посилання апелянта на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2018 у справі № 325/1387/15-ц та безпідставно задовольнив позов, поданий до суду з пропуском позовної давності, колегія суддів відхиляє, адже без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Тобто, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався своїм правом подати до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Твердження апелянта про неможливість подати таку заяву у зв'язку з фактичною відсутністю судового розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, адже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, будучи обізнаним про розгляд даної справи судом, про що свідчить подання ним відзиву на позовну заяву, не просив суд першої інстанції застосувати наслідки спливу строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.
У свою чергу, як неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах, лише у випадку, якщо відповідач не знав про судовий процес або не був належним чином повідомлений про дати розгляду справи судом першої інстанції, і, таким чином, був позбавлений можливості реалізувати свої права, передбачені ч. 3 ст. 267 ЦК України, відповідач не позбавлений можливості подати заяву про застосування строку давності в суді апеляційної інстанції.
За вказаних обставин, доводи апелянта щодо незаконності рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також, слід зазначити, що з урахуванням положень п. 3 ч. 6 ст. 19 та п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Молчановим Дмитром Валентиновичем, - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційної складової від суми заборгованості - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова