вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 761/37532/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4199/2025Головуючий у суді першої інстанції - Фролова І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
27 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В..
секретар Кравченко А.С.,
за участю:
представника позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У жовтні 2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 05.05.2017 Подільським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між сторонами.
За час перебування сторін у шлюбі, 19.08.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (через представника за довіреністю ОСОБА_6 ) було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Разом з тим, оскільки між сторонами не досягнуто домовленостей щодо поділу майна подружжя у позасудовому порядку та не існує інших юридичних фактів щодо позасудового розподілу майна сторін, позивачка, з урахуванням наведеного, просила суд визнати спільним майном подружжя та здійснити поділ такого майна.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2024 позов задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,9 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 8 052 (вісім тисяч п'ятдесят дві) гривень 00 копійок (а.с. 188-193).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що наявність письмової згоди одного із подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не при його придбанні.
Також, суд не врахував, що відповідач належними та допустимими доказами довів, що придбав спірну квартиру за кошти, отримані від продажу іншої квартири, належної йому на праві особистої приватної власності, яка була придбана до шлюбу, та кошти, які були отримані у дарунок від свого батька (а.с. 199-208).
Відповідач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.
Представник позивачки у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2017 Подільським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 229, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №372/5207/23 від 10.06.2024 шлюб між сторонами було розірвано.
За час перебування сторін у шлюбі, а саме 19.08.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (через представника за довіреністю ОСОБА_6 ) було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю 2 475 000 грн. 00 коп., який зареєстрований в реєстрі за №3121 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М., набувши право власності на означену квартиру що підтверджується Витягом №177994822 від 19.08.2019 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим о 16 годині 36 хвилин.
Разом з тим, у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Також, ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).
Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).
Водночас, як роз'яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Крім того, у відповідності до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, відповідач, серед іншого, посилався на те, що квартира АДРЕСА_2 не може бути об'єктом визнання спільною сумісною власністю подружжя, так як набута ним за його особисті грошові кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_3 за 1 544 834 грн. 50 коп., що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 10.10.2018, що зареєстрований в реєстрі за №812, а також від батька у розмірі 1000000 грн. 00 коп. відповідно до договору дарування від 18.08.2019.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що кошти у розмірі 1000000 грн. 00 коп., витрачені на спірну квартиру, є його особистою приватною власністю, оскільки отримані ним від батька ОСОБА_8 відповідно до договору дарування від 18.08.2019, колегія суддів відхиляє, адже наявний у матеріалах справи договір дарування, усупереч вимог ст. 719 ЦК України, нотаріально не посвідчений, а отже не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження вищенаведених обставин.
Щодо посилань відповідача на те, що кошти у розмірі 1 500 000 грн. 00 коп., витрачені на спірну квартиру, є його особистою приватною власністю, оскільки отримані від продажу належного йому на праві власності нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2018, слід зазначити, що, з огляду на значний проміжок часу між укладенням цього договору та покупкою спірної квартири (майже один рік), суд апеляційної інстанції, за відсутності інших доказів, позбавлений можливості достовірно встановити, що саме ці кошти були витрачені апелянтом при придбанні спірної квартири.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, позивачкою під час укладання договору-продажу квартири від 19.08.2019 надавалась нотаріально посвідчена заява про те, що остання надає згоду на купівлю квартири своїм чоловіком (відповідачем) саме у спільну власність подружжя спірної квартири.
Вказана обставина підтверджується довідкою від 29.08.2023 № 108/01-16, виданою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М.
Зокрема, у заяві від 19.08.2019 зазначено, що даний правочин укладається в інтересах сім'ї і позивачка погоджується, що визначені у договорі зобов'язання створюють обов'язки і для неї (т. 1, а.с. 178).
Таким чином, враховуючи встановлену законодавством презумпцію набуття подружжям майна у спільну сумісну власність, а також те, що відповідачем за час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів придбання вказаного вище нерухомого майна за рахунок особистих коштів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 належить до спільно нажитого майна подружжя.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 03 березня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова