справа №757/46692/23 Головуючий у І інстанції - Григоренко І.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/5287/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
25 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АТ «КБ «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 30 серпня 2021 року вона отримала від відповідача повідомлення від 31 травня 2021 року «Про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговувані шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку».
22 лютого 2023 року вона звернулася у відділення АТ КБ «Приватбанк» із заявою про закриття рахунку і перерахування залишків коштів на рахунок відкритий на її ім'я в іншій банківській установі.
Під час прийняття вказаної заяви, уповноваженою особою Банку була надана обіцянка відправити на її адресу виписки по рахунках останньої.
14 серпня 2023 року вона засобами пошитого зв'язку звернулася до АТ КБ «Приватбанк» із заявою, в якій просила надати письмову відповідь на її звернення та надіслати на її адресу виписки по рахункам, які були відкриті на її ім'я в АТ КБ «Приватбанк» і емітованими по них карткам з 31 травня 2020 року по час закриття рахунків.
Вказувала, що 25 вересня 2023 року отримала від АТ КБ «Приватбанк» два листи від 30 серпня 2023 року та від 12 вересня 2023 року з повідомленнями, які на думку відповідача є відповіддю на її письмову заяву від 14 серпня 2023 року.
Посилається на те, що вказані листи відповідача за своїм змістом грубо порушують вимоги Закону України «Про звернення громадян» через їх неповноту та необґрунтованість, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з метою захисту своїх порушених прав та законом охоронюваних інтересів.
Просила суд, зобов'язати АТ «КБ «Приватбанк» надати їй належну та повну письмову відповідь на її заяву від 14 серпня 2023 року, відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», та стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на її користь понесенні судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073,60 грн. та правничої допомоги у розмірі 5120 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, а також правильно застосував норми матеріального права, однак дійшов очевидно хибного висновку про те, що відповідачем було надано відповідь на її звернення, яка не порушує її права.
В результаті аналізу документів, які АТ КБ «Приватбанк» надіслало їй засобами поштового зв'язку в якості відповідей на її заяву від 14 серпня 2023 року, суд першої інстанції мав би зробити висновок про те, що такі відповіді є неналежними та не відповідають вимогам чинного законодавства через їхню необґрунтованість та неповноту.
Вказує, що фактично, на жодне поставлене нею в заяві питання відповідачем не було надано належної, обґрунтованої та вичерпної відповіді.
Просила суд, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь понесені нею судові витрати, що складаються зі сплаченого нею гонорару адвокату в сумі 6400 грн. та сплаченого судового збору в сумі 1610,40 грн., а всього 8010,40 грн.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка приймала участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» у листі від 31 травня 2021 року №20.1.0.0.0/7-20210531/3636 повідомило ОСОБА_1 про те, що Банк прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговувані шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення неналежної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк.
22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до відділення АТ КБ «Приватбанк» із заявою про закриття рахунків та перерахування залишків коштів на рахунок, відкритий на її ім'я в іншій банківській установі.
14 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до АТ КБ «Приватбанк» із письмовою заявою у якій просила: надати письмову відповідь на її звернення та надіслати на її адресу виписки по рахункам, відкритих на її ім'я в АТ КБ «Приватбанк» і емітованими по них карткам з 31 травня 2020 року по час закриття рахунків; надати окрему виписку про надходження на рахунок ОСОБА_1 згідно платіжних доручень №17810 та №17809 від 28 жовтня 2021 року в сумі 1300 грн. та 13530,55 грн.
АТ КБ «Приватбанк» у відповіді від 30 серпня 2023 року №20.1.0.0.0/7-230818/19298 повідомило позивача про те, що остання може отримати безкоштовну виписку через канал 3700 або на сайті https://next.privat24.ua обравши - допомога online.
Також, АТ КБ «Приватбанк» у відповіді від 12 вересня 2023 року №20.1.0.0.0/7-230818/19298 просило ОСОБА_1 зачекати з відповіддю на запит, та вказує, що спеціалісти Головного офісу АТ КБ «Приватбанк» шукають необхідну інформацію в архівах і програмних комплексах Банку та проводять перевірку даних.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок Банку надати відповідь позивачеві, яка є заявником у розумінні положень Закону України «Про звернення громадян», АТ КБ «Приватбанк» виконало та про результат розгляду звернення повідомило позивача, тобто вимоги Закону України «Про звернення громадян» відповідачем не порушено.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи і узгоджуються із нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
При цьому, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень, а саме вказано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Отже, органи, до яких направлені звернення, зобов'язані об'єктивно і своєчасно їх розглядати, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти осіб про наслідки розгляду заяв.
Також Законом України «По звернення громадян» встановлено обов'язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду з доведенням змісту відповіді до заявника.
У спірних правовідносинах обов'язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 826/11164/16 (провадження № К/9901/46334/18).
Як вбачається з матеріалів справи, в межах встановленого законом строку, АТ КБ «Приватбанк» було надано відповідь на звернення позивача, а саме: у відповідь на своє звернення від 14 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримала від АТ КБ «Приватбанк» два листи від 30 серпня 2023 року та від 12 вересня 2023 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок Банку надати відповідь ОСОБА_1 , яка є заявником у розумінні положень Закону України «Про звернення громадян», АТ КБ «Приватбанк» виконало та про результат розгляду звернення повідомило ОСОБА_1 , тобто вимоги Закону України «Про звернення громадян» відповідачем не порушено.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду, повторюють доводи позовної заяви.
При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у їх задоволенні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
При цьому, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 03 березня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба