справа № 761/27509/23
головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В.
провадження № 22-ц/824/1271/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
19 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Паруль Юлії Олегівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паруль Ю.О., звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:
встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період з 01 січня 2008 року по 06 серпня 2010 року;
у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на:
квартиру АДРЕСА_1 ;
автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель «ML 350», номер шасі НОМЕР_1 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності та здійснити державну реєстрацію на:
автомобіль марки «SUZUKI», модель «GRAND VITARA», номер шасі НОМЕР_3 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
земельну ділянку з кадастровим номером 1421580800:01:000:0670, площею 0,0701 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
2/3 частини квартири АДРЕСА_3 .
Позов обґрунтовано тим, що сторони спільно проживали як подружжя з початку 2008 року і до часу реєстрації шлюбу вели спільне господарство, пов'язані спільним побутом, сумісно витрачали прибутки, а 06 серпня 2010 року вони уклали шлюб. Зазначає, що позивачем та відповідачем до офіційної реєстрації шлюбу та у шлюбі за спільні грошові кошти було придбане вищевказане майно, яке і підлягає поділу.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя:
визнано за ОСОБА_1 право власності: на частини квартири АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності: на частини квартири АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності: на автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «ML 359», номер шасі НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «Suzuki», модель «Grand Vitara », номер шасі НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 . Відмовлено у задоволенні іншої частини позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 320 грн 82 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано допустимих доказів належності позивачу вказаної земельної ділянки станом на час звернення до суду із вказаним позовом, а 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині поділу указаного майна.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Паруль Ю.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем у справі не заперечуються та визнані обставини, викладені в позовній заяві.
Зазначає, що відповідачем подано заяву про визнання позову двічі, однак суд першої інстанції порушив норми процесуального права та залишив ці заяви поза увагою.
Від ОСОБА_2 надійшло клопотання, у якому вона просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Представник ОСОБА_1 - адвокат Паруль Ю.О. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 транспортний засіб марки «SUZUKI», модель «GRAND VITARA», номер шасі НОМЕР_3 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_1 27 серпня 2009 року (а.с. 15-16).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) зареєстрували шлюбу 06 серпня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 (а.с. 32).
06 лютого 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (а.с. 28-29).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 15 лютого 2018 року, продавець ОСОБА_5 передав у власність, а покупець ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 23).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 02 березня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель «ML 350», номер шасі НОМЕР_1 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 11-12).
Сторонами не заперечувалось, що вищевказане майно було набуто та зареєстровано на ім'я відповідача під час його перебування позивача ОСОБА_1 у фактичних шлюбних стосунках із відповідачем ОСОБА_2 , оскільки сторони визнають факт їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період часу із 01 січня 2008 року по 06 серпня 2010 року .
Відповідно до положень статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Частина 1 статті 82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутні сумніви щодо достовірності визнання обставин щодо спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період часу із 01 січня 2008 року по 06 серпня 2010 року .
З огляду на те, що відповідач визнала, що у період із 01 січня 2008 року по 06 серпня 2010 року сторони не перебували в інших шлюбах, проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції правильно з врахуванням частини 1 статті 82, статті 206 ЦПК України прийняв визнання позову відповідачем в цій частині, оскільки таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Також, суд першої інстанції у цій справі правильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц щодо того, що встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ майна є підставою позову, а не самостійним способом захисту прав подружжя в такому спорі, який підлягає формулюванню як самостійна вимога.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Встановлюючи обсяг спільно нажитого майна сторін, апеляційний суд враховує, що спірним майном, набутим під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та зареєстрованому шлюбі, є:
квартира АДРЕСА_1 ;
автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель «ML 350», номер шасі НОМЕР_1 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
автомобіль марки «SUZUKI», модель «GRAND VITARA», номер шасі НОМЕР_3 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
земельна ділянка з кадастровим номером 1421580800:01:000:0670, площею 0,0701 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
2/3 частини квартири АДРЕСА_3 .
Перевіряючи наявність права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку з кадастровим номером 1421580800:01:000:0670, площею 0,0701 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та можливість його поділу, апеляційний суд враховує таке.
У матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), за умовами якого позивач купив земельну ділянку за кадастровим номером №1421580800:01:000:0670, площею 0,0701 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).
Відповідно до пункту 7 цього договору право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на неї (Державного акта на право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Покупець повинен протягом 3-х робочих днів з дня укладення цього договору подати документи необхідні для державної реєстрації права власності до Волноваського районного відділу земельних ресурсів.
Частиною 1 статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Частиною 4 статті 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Однак позивачем не надано доказів одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку (Державного акта на право власності на земельну ділянку) та державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ним, тобто доказів того, що у нього виникло право на це нерухоме майно.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вирішувати питання щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером №1421580800:01:000:0670 як майна набутого під час шлюбу сторін.
Апеляційний суд враховує, що наявність права на спірну земельну ділянку сторонами не оспорюється, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції двічі подавалася заява про визнання позову, а також подана заява, у якій вона просить задовольнити апеляційну скаргу позивача, однак самого лише визнання позову відповідачем є недостатнім для підтвердження набуття права власності позивачем на нерухоме майно.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Тобто обов'язковою умовою для ухвалення рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем є наявність для того законних підстав.
Перевіряючи наявність права спільної сумісної власності подружжя 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 , та можливість його поділу, апеляційний суд враховує, що така належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 06 лютого 2014 року.
Пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування.
Таким чином, указана частина об'єкту нерухомості набута ОСОБА_2 за час шлюбу, але на підставі договору дарування, є її особистою приватною власністю, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність включення 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 до обсягу спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.
Визнання ОСОБА_2 позовних вимог не може змінити порядок включення нерухомого майна до спільного майна подружжя та включити до обсягу спільного майна - майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої власності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що до спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , придбаного під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та у подальшому під час спільного зареєстрованого шлюбу, відноситься:
квартира АДРЕСА_1 , вартістю 4 150 000 грн;
автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 730 000 грн;
автомобіль марки «SUZUKI», реєстраційний номер НОМЕР_4 , вартістю 300 800 грн.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частини квартири АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «Suzuki», державний реєстраційний номер НОМЕР_6 :
Апеляційний суд враховує, що, беручи до уваги вартість спірного майна, такий поділ не є рівноцінним, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову переглядається в апеляційному порядку лише за апеляційною скаргою позивача, який за результатами розгляду своєї скарги з огляду на принцип заборони повороту до гіршого не має потрапити у гірше становище порівняно з тим, яке він досяг у попередній інстанції.
Від ОСОБА_2 надійшло клопотання, у якому вона просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та поділити майно, яке суд першої інстанції не включив до спільного майна подружжя, а саме земельну ділянку та 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 . Однак, ОСОБА_2 не порушувалося питання щодо грошової компенсації як співвласнику, частка якого зменшилась.
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення, то судовий збір сплачений позивачем за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Паруль Юлії Олегівни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03 березня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська