03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/10981/2024
16 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 754/1575/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Коваленко І.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
встановив:
02 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , за участі третьої особи: Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу батьків неповнолітня ОСОБА_6 залишилась проживати разом із матір'ю. Батько не приділяв доньці належної уваги, не забезпечував її всім необхідним, зловживав спиртними напоями.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 померла.
Аморальний спосіб життя батька та умови, в яких знаходилась неповнолітня ОСОБА_4 , проживаючи з ним, змусили останню піти з дому.
Позивач зазначала, що, зустрівши ОСОБА_4 після того, як вона пішла від батька, та дізнавшись обставини її життя, прийняла рішення забрати проживати її до себе, у зв'язку з чим звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації за дозволом на встановлення тимчасової опіки над ОСОБА_4 та дозволом на тимчасове проживання останньої разом із нею.
Наказом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 серпня 2022 року № 22 їй був наданий дозвіл про тимчасову опіку над ОСОБА_4 та дозволено проживання останній разом із нею (позивачем) за місцем її проживання.
За час проживання дитини з нею відповідач жодного разу не цікавився її життям та навчанням, не приймав участі у вихованні доньки, не дарував подарунки та не відвідував її на свята, не піклувався про фізичний і духовний розвиток, не займався підготовкою до самостійного життя, не забезпечував необхідним харчуванням, медичним доглядом, не займався лікуванням дитини, не дбав про її доступ до культурних та інших духовних цінностей, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створював умов для отримання нею освіти. Все це замість нього робила та робить вона ( ОСОБА_1 ), замінивши, по суті, неповнолітній ОСОБА_4 матір.
Вважала, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки. Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вказує, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що тривалий час ОСОБА_3 проявляв повну байдужість до потреб своєї доньки, нехтував обов'язком утримувати дитину та створювати умови для її гармонійного розвитку. Тобто, абсолютно ігнорував покладені на нього Сімейним кодексом України батьківські обов'язки, що є беззаперечною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Стверджує, що відповідач вживає алкогольні напої, його зовнішній вигляд та неохайність є негативним фактором сприйняття дитиною батька. Суд також не звернув увагу на те, що ОСОБА_7 не працює, не має будь-якого доходу, а, відтак, не має можливості виконувати, створювати та забезпечувати доньці рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Суд першої інстанції також не взяв до уваги висновок Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Константинов О. Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач надав докази про офіційне працевлаштування, про здійснення ним грошових переказів на рахунок картки, яка була відкрита на ім'я його доньки, що не заперечувала й сама позивач.
Відповідач намагається налагодити взаємостосунки зі своєю дитиною; перебуває у відповідній шкільній групі, де спілкуються між собою батьки та вчителі щодо стану навчання дітей, цікавиться шкільним життям доньки.
Вважає, що позивач не довела свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків, а також, що його поведінка відносно дитини є такою, що шкодить її правам та інтересам.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Щербина Я. М. звертає увагу на те, що з перелічених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводів належного виконання ним своїх батьківських обов'язків матеріали справи відповідних доказів не містять.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Щербина Я. М. підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначали, зокрема, що після смерті ОСОБА_5 вона на прохання дитини ОСОБА_4 забрала її до себе, а в подальшому звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про тимчасове влаштування дитини в її сім'ю та встановлення над нею опіки, оскільки батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Константинов О. Г. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишити без змін. Звертали увагу, зокрема на те, що відповідач працював у Польщі й у серпні 2021 року, на прохання колишньої дружини ОСОБА_5 , якій потрібна була стороння допомога через хворобу, він повернувся та став допомагати. Повернувшись з Польщі, він став проживати разом із ОСОБА_5 у незареєстрованому шлюбі, вів спільне господарство з нею, піклувався про їх спільну дитину. Останніх півроку свого життя колишня дружина тяжко хворіла та періодично перебувала у лікарні, до її смерті він здійснював за нею догляд, а після смерті - займався похованням. Позивач, яка була знайомою його колишньої дружини, на час поховання останньої погодилась тимчасово забрати до себе дитину, проте в подальшому відмовилась її повертати. Всі звернення відповідача до державних органів та установ з метою сприяння у поверненні дитини не призвели до належних результатів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилалась на те, що відповідач, який є батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків з її виховання, не піклується про стан здоров'я доньки, її фізичний, духовний і моральний розвиток, не створює належних умов для розвитку природних здібностей дитини, не готує її до самостійного життя та праці, як це передбачено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», тому просила позбавити його батьківських прав відносно доньки.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив із недоведеності позивачем наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньки, умисного невиконання ним своїх батьківських обов'язків без поважних причин, винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 13 листопада 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 ), перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2012 року.
Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 09 липня 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
У подальшому з 02 серпня 2017 року до 16 червня 2021 року ОСОБА_8 (після зміни прізвища - ОСОБА_10 ) перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , яка є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_4 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 09 липня 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
13 липня 2022 року відповідач ОСОБА_3 здійснив поховання померлої ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва від 13.07.2022 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с.67)
Відповідно до рапорту, складеного 28 серпня 2022 року працівником Дніпровського УП ГУНП в м. Києві, 28 серпня 2022 року о 14:25 надійшло повідомлення зі служби 102 від громадянина ОСОБА_3 , зміст якого свідчить про те, що після смерті його колишньої дружини його неповнолітня донька у зв'язку з трагічними подіями у сім'ї тимчасово проживала у знайомої матері з ініціативи цієї знайомої. Проте дитину повертати відмовляється та, окрім цього, забрала всі правовстановлюючі документи на житло.
28 серпня 2022 року начальником сектору ЮП ВП Дніпровського управління поліції ГУ НП У м. Києві, за результатами перевірки звернення ОСОБА_3 з приводу того, що його малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті колишньої дружини забрала її знайома та не повертає, складено довідку, за змістом якої: «Під час виконання даного матеріалу було встановлено, що гр. ОСОБА_1 , 1968 р. н. після смерті її знайомої гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 забрала до себе її малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та після цього звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА на оформлення тимчасової опіки над малолітньою. Також було направлено запит до ССДС Деснянської РДА, які надали відповідні документи, згідно яких на гр. ОСОБА_1 дійсно оформлена тимчасова опіка та пояснення малолітньої ОСОБА_4 , в якому вказано, що вона не бажає повертатись та проживати разом із батьком. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов у гр. ОСОБА_1 малолітній ОСОБА_4 створені належні умови для її проживання та навчання.
В бесіді ОСОБА_3 повідомив, що він не згоден із рішенням ССДС Деснянської РДА та по даному факту, буде звертатись до суду для вирішення даного питання, а також визначення місця проживання доньки разом із ним».
29 серпня 2022 року та 30 серпня 2022 року начальником сектору ЮП ВП Дніпровського управління поліції ГУ НПУ м. Києві, за результатами перевірки звернень ОСОБА_3 від 29 та 30 серпня 2022 року, з приводу утримання сторонньою особою його малолітньої доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено аналогічні довідки.
На виконання Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», постанови Кабінету Міністрів України від 24 серпня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування пов'язаної із захистом прав дитини» (зі змінами та доповненнями постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року №832) та на підставі заяви ОСОБА_1 про тимчасове влаштування в сім'ю малолітньої ОСОБА_4 , 30 серпня 2022 року начальник Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації О. Васільєва винесла наказ № 22 «Про тимчасове влаштування дитини», відповідно до якого наказано головному спеціалісту відділу профілактичної роботи та соціального захисту дітей ОСОБА_13 тимчасово влаштувати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення питання постійної форми влаштування.
Згідно з характеристикою, наданою середньою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 158 м. Києва (без дати та вихідного реєстраційного номеру) ОСОБА_4 навчається з 01 вересня 2017 року. Зовнішній вигляд дитини охайний. Без поважної причини ОСОБА_14 заняття в школі не пропускає. Дівчинка чемна, добра, спокійна, чутлива, врівноважена. Домашнім вихованням дитини займалася покійна мама. Тато не брав участі у вихованні доньки, так як з матір'ю розлучився, коли дитині було 3 роки. Зараз дитина тимчасово влаштована у сім'ю ОСОБА_1 . ОСОБА_1 піклується про дитину, учениця вчасно ходить до школи, охайна, не пропускає заняття, виконує домашні завдання та добре відгукується про жінку.
На звернення ОСОБА_3 з приводу привласнення документів 06 вересня 2022 року Деснянське управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві Національної поліції України надало відповідь-роз'яснення, про те, що з огляду на відсутність ознак кримінального або адміністративного правопорушення, рекомендувало звернутись до суду.
Відповідно висновку від 15 травня 2023 року № 102/02/38-2105 Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків… Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також звернення ОСОБА_2 ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав».
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до висновків у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин .
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, що поведінка відповідача відносно своєї доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист її інтересів шляхом саме позбавлення батька по відношенню до доньки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Водночас суд вірно встановив, що відповідач виявляє бажання піклуватися про свою доньку, а матеріали справи не містять доказів його винної поведінки та умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відносно доньки.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_15 , а також неповнолітня ОСОБА_4 , зокрема підтвердили, що саме відповідач допомагав ОСОБА_5 на її прохання під час хвороби, не залишав її без догляду та піклувався про неї та їх спільну доньку.
Сторонами не заперечується той факт, що дитина тимчасово влаштована в сім'ю позивача ОСОБА_1 , де проживає з липня 2022 року, психологічний зв'язок з батьком втрачений, у зв'язку з чим ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу у вихованні, спілкуванні з дитиною.
Також суд першої інстанції встановив, що Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації не надала належних та допустимих доказів, які слугували підставою для прийняття наказу про тимчасове влаштування малолітньої дитини в сім'ю ОСОБА_1 , зокрема: акту, складеного за результатами обстеження умов перебування дитини Службою у справах дітей разом із працівниками уповноваженого підрозділу органу Національної поліції та охорони здоров'я, із зазначенням дати, місця проведення обстеження, відомостей про дитину, її батьків, інших осіб, з якими вона проживає, умов утримання дитини та стану її здоров'я, за яких обставин та з яких причин дитина залишилась без батьківського піклування, а також заходи, що були вжиті для захисту прав дитини.
Неодноразові звернення відповідача в поліцію із заявами про те, що його доньку забрала ОСОБА_1 та не повертає, передували прийняттю рішення про тимчасове влаштування дитини в сім'ю ОСОБА_1 , що свідчить про передчасність прийнятого Службою у справах дітей та сім'ї рішення.
Таким чином, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків суд не встановив і позивач не довела.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких виняткових обставин у цій справі суди не встановили.
Колегія суддів ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на доньку, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає її інтересам.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач проявляв повну байдужість до потреб своєї доньки, нехтував обов'язком утримувати дитину та створювати умови для її гармонійного розвитку, колегія суддів відхиляє, оскільки за встановлених судом першої інстанції обставин саме на прохання матері дитини - ОСОБА_5 за рік до її смерті відповідач переїхав до неї проживати, допомагав їй та піклувався про неї і їх спільну неповнолітню доньку, що, у свою чергу, остання не заперечувала. Тобто, мати дитини жодних заперечень з цього приводу не висловлювала, навпаки особисто попросила саме відповідача про допомогу.
Аргументи апеляційної скарги про наявність висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 , від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що висновок Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно доньки ОСОБА_4 , не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки. Зокрема, неодноразове звернення до поліції з приводу повернення дитини, участь відповідача у судових засіданнях в суді першої інстанції, категоричне заперечення проти позбавлення його батьківських прав, залучення адвоката для належного представництва його інтересів в суді, подання відзиву на позов, а також звернення з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з донькою, свідчать про його інтерес до дитини, бажання брати участь у її вихованні.
Встановлені у судовому засіданні обставини свідчать про те, що батько намагається повернути свою дитину, обмежити вплив сторонніх осіб на неї та налагодити з донькою нормальний родинний психологічний контакт, тобто відновити сім'ю.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що батько недостатньою мірою спілкується з дитиною, забезпечує її матеріально, приймає участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 березня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.