03 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/1024/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Корюківської міської ради Чернігівської області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Корюківської міської ради Чернігівської області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення тридцять першої сесії восьмого скликання Корюківської міської ради Чернігівської області №44-31/VIII від 25.10.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно сертифікату серія ЧН №0162850 на право на земельну частку (пай), що зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 20.08.1996 за №20, у зв'язку з відсутністю проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та протоколу про розподіл ділянок між власниками земельних часток (паїв);
зобов'язати Корюківську міську раду Чернігівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2024 про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно сертифікату серія ЧН№0162850 на право на земельну частку (пай), що зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 20.08.1996 за №20, та прийняти рішення щодо виділення земельної частки (паю) у натурі(на місцевості).
Позов мотивовано тим, що у 1996 році позивач отримав сертифікат на право на земельну ділянку (пай) і у 2024 році звернувся до відповідача із заявою про виділення в натурі (на місцевості) належної йому земельної частки (паю), проте відповідач відмовив у наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв'язку з відсутністю проекту землеустрою щодо організації території земельних часток та протоколу про розподіл ділянок між власниками земельних часток, що не відповідає визначеним законом підставам. Зазначає, що відмова відповідача у виділенні земельної частки у натурі та наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі порушує його право на оформлення права власності на земельну ділянку у встановлені законодавством строки.
Вирішуючи питання про наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, суддя зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях виснував, що фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття "юрисдикції" безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Таким чином, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.
Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за своїм змістом публічно-правовому спору є приватноправовий спір, однією з ознак якого є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника такого спору. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, (майнового або немайнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Такий висновок сформовано зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №817/986/17.
Спір про захист права на майно є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цих правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.
Така позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі № 826/15287/17.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як вбачається із вимоги позивача, останній просить зобов'язати відповідача розглянути заяву про надання у власність земельної ділянки та прийняття рішення щодо виділення земельної частки в натурі.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі №809/739/17, від 20.09.2018 у справі №126/1373/17.
При цьому, суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 у справі №296/3870/19.
Таким чином, якщо у результаті прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень особа набуває або втрачає речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу.
Отже, спір у цій справі стосується захисту права власності на земельну ділянку, не є публічно-правовим, а полягає у захисті приватного (речового) права позивача на земельну ділянку, тобто стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що правовідносини є приватноправовими та не мають публічно-правового характеру, а тому цей позов має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, оскільки стосується майнового права позивача.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За наведених обставин суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 5, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкриті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Корюківської міської ради Чернігівської області про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Роз'яснити позивачу, даний спір має розглядатися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства, з дотриманням правил територіальної підсудності.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею у порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО