Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
"24" листопада 2010 р. № 2а- 14152/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Самойлової В.В.
за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,
ТОВ "Будівельні технології" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0000561800/0 від 14.10.2010 р. про визначення йому суми податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у розмірі 566 193,00 грн. та визнати протиправними дії відповідача під час проведення документальної невиїзної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість товариства за період з 01.12.2008 р. по 31.08.2009 р., складання акту перевірки від 01.010.2010 р. та при прийнятті оскаржуваного рішення.
Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги наступним чином.
Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів було здійснено ряд порушень вимог податкового законодавства, оскільки мала місто повторна перевірка даних, які були перевірені попередньою перевіркою та викладена інформація, яка міститься в акті перевірки не відповідає дійсності, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Чаплинський О.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю Кірсанов Д.Н. проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами останнього рішення є законним, в зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", за що у відповідності до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.
Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології" з питань взаємовідносин з ТОВ "Вісман", ТОВ "ЛГ-Кредо Плюс", ТОВ "Вестком Н" за період 01.12.2008 р. по 31.08.2009 р., за результатами якої 01.10.2010 р. було складено акт перевірки № 9858/1800/32217915, в якому були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, в результаті чого на думку відповідача товариством було занижено податок на додану вартість на загальну суму 751 032,00 грн., за місяцями:
- грудень 2008 р. на загальну суму 319192,0 грн.;
- червень 2009 р. на загальну суму 58270,0грн.;
- серпень 2009 р. на загальну суму 373570, грн.
За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000561800/0 від 14.10.2010 р., згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у розмірі 566 193,00 грн.
Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.
Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства.
Так, позиція відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 751 032,00 грн., викладена в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно товариством допущено вищезазначене порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України ТОВ "Вісман", ТОВ "ЛГ-Кредо Плюс", ТОВ "Вестком Н" на момент складання податкових накладних під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Будівельні технології" були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платників ПДВ.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Приписи вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку № 166 узгоджуються з положеннями підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 751 032,00 грн., яка була включена ТОВ "Будівельні технології" до складу податкового кредиту у період з 01.12.2008 р. по 31.08.2009 р., підтверджена податковими накладними.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що ТОВ "Будівельні технології" правомірно включило до податкового кредиту суму у розмірі 751032,00 гривень, яка підтверджена податковими накладними, складеними ТОВ "Вісман", ТОВ "ЛГ-Кредо Плюс", ТОВ "Вестком Н", у зв'язку з придбанням ТОВ "Будівельні технології" товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися.
При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим ТОВ "Будівельні технології".
Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що правочини укладені та такі, що виконувались, від імені вищезазначених контрагентів не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а тобто, є нікчемними, з чим суд не погоджується на підставі викладеного вище.
Так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення - рішення вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між ТОВ "Будівельні технології" з ТОВ "Вісман", ТОВ "ЛГ-Кредо Плюс", ТОВ "Вестком Н", недійсними.
Окрім того, суд звертає увагу на наявність судового рішення, а саме: постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2009 року в адміністративній справі № 2а-38553/09/2070, яка набрала законної сили, що у відповідності до положення ч. 1 ст. 72 КАСУ, є підставою для звільнення від доказування у цій справі, оскільки аналогічні обставини, були встановлені судовим рішенням в іншій справі, у якій брали участь ті самі особи, щодо яких були встановлені ці обставини.
Виходячи з приписів ст. 19 Конституції України, то правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним.
При таких обставинах, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обгрунтованим та на думку суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.
Щодо решти позовних вимог, то суд зазначає наступне.
Зазначена перевірка податковим органом проводилася відповідно до вимог ст. 11 п.1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", де передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.
Невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі (п. 2.1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 27.05.2008 р. N 355).
Згідно із п. 2.4 зазначених Методичних рекомендацій невиїзна документальна перевірка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), документів, наданих платником податків або отриманих від контролюючих, правоохоронних та інших органів державної влади, а також інших відомостей, отриманих у встановленому законодавством порядку.
Крім того, виходячи з норм статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи ДПС мають право вимагати від підприємця пояснення та їх документальне підтвердження у разі, якщо, зокрема, їм потрібно перевірити відомості, отримані від особи (контрагента), з якою підприємець мав правові відносини, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.
Керуючись ст. ст. 9, 11, 159, 160 КАСУ, ст.19 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про державну податкову службу в Україні", суд -
Позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0000561800/0 від 14.10.2010 р. про визначення товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології" суми податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у розмірі 566 193,00 грн.
В іншій частині позовних вимог в задоволені відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ- з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 26.11.10 р.
Суддя Самойлова В.В.