03 березня 2025 року Справа № 280/11565/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії з 01.01.2024;
зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024 року, виплатити заборгованість з пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також позивач є внутрішньо переміщеною особою. Починаючи з 01 січня 2024 року, відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу. На адвокатський запит відповідач листом від 02.12.2024 №0800- 0219-8/110040 підтвердив, що виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.01.2024 за результатам обміну інформацією про застрахованих осіб з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, оскільки не підтверджена дійсність довідки ВПО. Окреме рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалось. Листом від 10.12.2024 №21214-21289/К-02/8-0800/24 відповідач фактично відмовив у поновленні нарахування та виплати пенсії позивача з тих самих підстав, що були зазначені у листі від 02.12.2024, а також посилався на необхідність подання зави про поновлення нарахування та виплати пенсії особисто заявником, а не представником заявника. Позивач вважаючи дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії з 01.01.2024 та відмови у поновленні нарахування та виплати пенсії протиправними, звернувся з даною позовною заявою до суду.
Ухвалою суду від 17.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
24.12.2024 до суду від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №59206), в якому зазначено, що відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщени особам» під час звернення внутрішньо переміщених осіб територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють з даними, що оброблюються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (далі - ЄІБДВПО) у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Рішення про призначення, продовження, відновлення виплати пенсій приймається органом Пенсійного фонду України за наявності необхідних документів невідкладно після отримання інформації з ЄІБДВПО. За матеріалами електронної пенсійної справи позивача встановлено, що з 01.02.2024 виплату пенсії припинено на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, в зв'язку з тим, що довідка внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 недійсна. Вказано, оскільки позивач із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами, які б дозволили з'ясувати (спростувати) обставини, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, до органу Пенсійного фонду України особисто не звертався, то фактично позивачем не вчинено необхідних дій для реалізації права на отримання належних йому сум пенсійних виплат, передбачених Порядком, тому нарахування пенсії не здійснювалось. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з урахуванням того, що в період з 17.02.2025 по 28.02.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці (довідка Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2025 №02-35/2524), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в перший робочий день судді 03.03.2025.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач є одержувачем пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, має статус внутрішньо переміщеної особи, відповідно до довідки від 20.11.2014 №2319000206.
На адвокатський запит від 25.11.2024 відповідач листом від 02.12.2024 №0800- 0219-8/110040 повідомив, що виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.01.2024 за результатам обміну інформацією про застрахованих осіб з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, оскільки не підтверджена дійсність довідки, що визначає відповідний статус. Окреме рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалось.
02.12.2024 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії.
Відповідач за результатом розгляду заяви про поновлення нарухвання та виплати пенсії, листом від 10.12.2024 №21214-21289/К-02/8-0800/24 повідомив, що За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні, як внутрішньо переміщена особа (далі - ВПО). Разом з тим роз'яснюємо, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова 637), призначення, відновлення та продовження виплати пенсій ВПО, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік ВПО і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами ПФУ на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (далі - ЄІБД ВПО). Відповідно до пункту 1 Постанови 637 призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 р. № 509. Виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 1 лютого 2024 року за результатами верифікації, проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів ПФУ, фондів загального державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136. За інформацією ЄІБД ВПО довідка про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 є недійсною. Для вирішення питання поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись із відповідною заявою до органу Пенсійного фонду України, що призначив пенсію або за новим місцем фактичного перебування (на підконтрольній Україні території) з паспортом, документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, поновленою (діючою) довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з оригіналом заяви про відкриття поточного рахунку в уповноваженому банку.
Вважаючи дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії з 01.01.2024 та відмови у поновленні нарахування та виплати пенсії протиправними, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією Українита законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції Українивизначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, атакожустаростітавінших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунокстраховихвнесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно достатті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України (надалі КМУ) № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону № 1058-ІVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі не проходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФУ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена УПФУ на підставі обміну інформацією з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб щодо підтвердження дійсності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб «довідка не діюча». Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимогстатті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної або відсутність за фактичним місцем проживання.
До того ж, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5статті 242 КАС України).
Більш того, Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією Україниі чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі доЗакону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цьогоЗакону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 рокуза результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.
За приписамистатті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободпоняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи відсутність в матеріалах справи прийнятого відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2024 року, як то передбачено статтею 49 ЗУ № 1058, та неповідомлення відповідачем визначених цією статтею або інших передбачених законом причин припинення її виплати, недоведення відповідачем існування обставин, які б могли свідчити про існування підстав, за яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу, суд дійшов висновку про протиправність припинення виплати відповідачем пенсії позивачу.
Також в матеріалах справи наявний лист відповідача від 02.12.2024 №0800-0219-8/110040, яким було повідомлено про те, що позивачу із 01.01.2024 виплату пенсії призупинено за результати обміну інформацією з ЄІБВПО через не підтвердження дійсності довідки, що визначає відповідний статус.
Суд зазначає, що підстави припинення виплати пенсії є аналогічними за змістом тим, що були зазначені відповідачем у листі від 10.12.2024 №21214-21289/К-02/8-0800/24, які судом були визнані такими, що відбулися не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Згідно з нормами частини 2статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного переконливого доказу правомірності дій щодо відмови у поновленні страхових виплат та не заявлено доводів на обґрунтування цього, які б не були спростовані підчас розгляду справи.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись зазначеним, з метою належного та повного захисту прав позивача, суд вважає за належне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позовні вимоги шляхом: визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з дати припинення її виплати.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати припинення її виплати.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.03.2025.
Суддя А.В. Сіпака