16 листопада 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-2233/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Слободянюк Н.І.,
за участю секретаря - Курганська Л.О.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Трунова Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі її структурного підрозділу Територіального управління Головавтотрансінспекції у Полтавській області про скасування постанов, -
20 травня 2010 року ОСОБА_3 (надалі по тексту - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Полтавській області (надалі по тексту -відповідач) про визнання нечинними постанов про застосування фінансових санкцій від 22.06.2009 № 066161, від 22.06.2009 № 066162, від 13.07.2009 № 066197, від 13.07.2009 № 066199, від 13.07.2009 № 066198, від 13.07.2009 № 066196, від 10.08.2009 № 066311, від 17.08.2009 № 066355, від 10.08.2009 № 066312, від 10.08.2009 № 066313, від 10.08.2009 № 066314, від 10.08.2009 № 066315, від 17.08.2009 № 066358, від 17.08.2009 № 066359, від 17.08.2009 № 066360, від 17.08.2009 № 066361, від 17.08.2009 № 066356, від 17.08.2009 № 066357, від 26.10.2009 № 066487, від 26.10.2009 № 066486, від 14.12.2009 № 066565 та від 08.02.2010 № 066666.
У ході судового розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги та просив вказані постанови про застосування фінансових санкцій скасувати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чинне законодавство не зобов'язує автомобільного перевізника забезпечити страхування пасажирів у формі обов'язкового страхування відповідно до Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 № 1184.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на обставини, встановлені перевірками позивача, та порушення позивачем статей 20, 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У судовому процесі представники сторін підтримали доводи і вимоги сторони, інтереси якої вони відповідно представляють.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, судом встановлено таке.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються, а відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".
Згідно зі статтею 2 цього Закону законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, Законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.
Центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.
Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, видані в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.
У складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонують: урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту; урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті.
Урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює, зокрема, державний контроль: за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; державний нагляд за забезпеченням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, безпеки автомобільних перевезень, та за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів /стаття 6 зазначеного Закону/.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004, № 1190, урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, що діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується, є Головна державна інспекція на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекція).
У своїй діяльності Головавтотрансінспекція керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Мінтрансзв'язку.
Для виконання покладених на Головавтотрансінспекцію завдань згідно пункту 8 зазначеного Положення утворюються територіальні органи Головавтотрансінспекції в межах граничної чисельності її працівників.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
10.06.2009, 11.06.2009, 12.06.2009, 15.06.2009, 17.06.2009, 19.06.2009, 22.06.2009, 25.06.2009, 26.06.2010, 23.06.2010, 24.06.2010, 24.07.2009, 15.09.2009, 06.11.2009, 28.12.2009 на підставі відповідних завдань на перевірку від 09.06.2009 № 014911, від 09.06.2009 № 080518, від 10.06.2009 № 029125, від 10.06.2009 № 029125, від 09.06.2009 № 014911, від 09.06.2009 № 080518, від 09.06.2009 № 080518, від 10.06.2009 № 029125, від 15.06.2009 № 029131, від 17.06.2009 № 014915, від 15.06.2009 № 014915, від 19.06.2009 № 080532, від 22.06.2009 № 029163, від 22.06.2009 № 029163, від 22.06.2009 № 029163, від 22.06.2009 № 029163, від 22.06.2009 № 029163, від 20.07.2009 № 014937, від 14.09.2009 № 029303, від 11.09.2009 № 080643, від 05.11.2009 № 014994, від 25.12.2009 № 029543, та щотижневих графіків роботи державними інспекторами Територіальних управлінь Головавтотрансінспекцій у Полтавській області та Київській області проведено рейдові перевірки дотримання автомобільним перевізником вимог чинного законодавства при керуванні транспортними засобами марок Volkswagen LT 35 ПЕ (державний номерний знак НОМЕР_1), Volkswagen LT 35 (державний номерний знак НОМЕР_2), Mercedes - Benz (державний номерний знак НОМЕР_8), Volkswagen (державний номерний знак НОМЕР_3), Volkswagen (державний номерний знак НОМЕР_4), Volkswagen (державний номерний знак НОМЕР_5), Mercedes - Benz (державний номерний знак НОМЕР_6), Mercedes - Benz 312 Д (державний номерний знак НОМЕР_6), Mercedes - Benz (державний номерний знак НОМЕР_7), власником яких є ОСОБА_3 (фізична особа-підприємець).
У ході проведення перевірок, за результатами яких складено акти від 10.06.2009, від 11.06.2009, від 12.06.2009, від 15.06.2009, від 17.06.2009, від 19.06.2009, від 22.06.2009, від 25.06.2009, від 26.06.2010, від 23.06.2010, від 24.06.2010, від 24.07.2009, від 15.09.2009, від 06.11.2009 та від 28.12.2009, виявлено порушення позивачем статей 20, 34, 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" внаслідок неоформлення страхового поліса на кожного пасажира; невиконання припису органу державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства у частині забезпечення вимог до транспортних засобів; неоформлення дорожнього листа; неоформлення ліцензійної картки.
Постановами від 22.06.2009 № 066161, від 22.06.2009 № 066162, від 13.07.2009 № 066197, від 13.07.2009 № 066199, від 13.07.2009 № 066198, від 13.07.2009 № 066196, від 10.08.2009 № 066311, від 17.08.2009 № 066355, від 10.08.2009 № 066312, від 10.08.2009 № 066313, від 10.08.2009 № 066314, від 10.08.2009 № 066315, від 17.08.2009 № 066358, від 17.08.2009 № 066359, від 17.08.2009 № 066360, від 17.08.2009 № 066361, від 17.08.2009 № 066356, від 17.08.2009 № 066357, від 26.10.2009 № 066487, від 26.10.2009 № 066486, від 14.12.2009 № 066565 та від 08.02.2010 № 066666 до ФОП ОСОБА_3 на підставі статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»застосовані фінансові санкції у вигляді штрафів.
Не погодившись зі вказаними постановами, позивач оскаржив їх до Полтавського окружного адміністративного суду.
Надаючи оцінку спірним постановам, суд виходить з такого.
Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»визначає, що автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно зі статтею 34 цього Закону автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання першої медичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів .
Статтею 39 цього ж Закону встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:
- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України /стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт»/.
На виконання цієї норми закону Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 листопада 2006 року №1567 затвердив Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті.
Пунктом 15 цього Порядку визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України “Про автомобільний транспорт”;
наявність у документах водія відмітки про проходження ним медичного огляду та проведення перевірки технічного стану транспортного засобу перед виїздом на маршрут;
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів;
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.
У свою чергу підпунктом 14 пункту 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 з подальшими змінами та доповненнями, на перевізника покладено обов'язок здійснювати обов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті.
Пунктом 48 цих Правил визначено, що у разі коли маршрут регулярних спеціальних перевезень виходить за межі населеного пункту, пасажирський перевізник, що виступає агентом страховика, видає кожному пасажиру страховий поліс на окремому бланку.
Аналогічна за змістом норма міститься і пункті 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року №959.
Водночас за змістом статті 15 Закону України «Про страхування»страхові агенти -це фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, при цьому вони діють на підставі договору доручення із страховиком.
Як з'ясовано судом, між позивачем та страховою компанією договір доручення /агентська угода/ не укладався, що унеможливило позивачу виступати в якості агента страхової компанії та видавати кожному пасажиру страховий поліс від її імені.
У підтвердження фактів страхування водіїв та пасажирів під час перевезень позивачем залучено до матеріалів справи копії договорів про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, укладених між ФОП ОСОБА_3 та Українською страховою компанією «Княжа».
Оглянувши вказані договори, суд відмічає, що застрахованими особами згідно цих договорів є відповідний водій автобуса та кількість пасажирів у відповідності до кількості пасажиромісць у автобусі. При цьому жодного пасажиру не конкретизовано ні у самому договорі, ані у додатку до нього «Список застрахованих осіб».
Разом з тим, пунктом 5 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті встановлено, що відносини між перевізниками та страховиками щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними договорами доручення та договорами страхування, а статтею 16 Закону України «Про страхування»- що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору та що договір страхування повинен містити, зокрема, прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження.
Застрахованими вважаються:
пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки;
водії тільки на час обслуговування поїздки /пункт 2 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті /.
Отже, зі змісту наведених норм слідує, що страхування має виключно персоніфікований характер та застраховану особу можна ідентифікувати по прізвищу, імені, по батькові, адресі та даті народження.
Позивач жодної наведеної норми не дотримався та у встановлений законодавством спосіб не забезпечив страхування водіїв автобусів та їх пасажирів, наслідком чого стала відсутність на момент перевірки позивача відповідних підтверджуючих факт страхування документів.
Відповідальність за вказане порушення встановлена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" і полягає у накладенні на автомобільного перевізника штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У ході проведення перевірки транспортного засобу Volkswagen LT 35 ПЕ (державний номерний знак НОМЕР_1) 10.06.2009 виявлено порушення позивачем статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт»внаслідок невідповідності вказаного транспортного засобу встановленим вимогам до нього через пошкодження лобового скла.
Аналогічне порушення щодо позивача було виявлено попередньою перевіркою від 17.02.2009, у зв'язку з чим винесено припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт, яким ФОП ОСОБА_3 запропоновано вжити заходів щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт, що виразилось у тріщині на лобовому склі транспортного засобу, та зобов'язано не допускати у подальшому подібне порушення при використанні інших транспортних засобів.
Відповідно до пункту 31 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт. Припис підлягає обов'язковому виконанню в зазначений у ньому строк. Про виконання припису уповноважена особа суб'єкта господарювання повинна письмово повідомити керівникові органу державного контролю.
З матеріалів справи не слідує, що позивач виконав вимогу припису, у зв'язку з чим суд доходить висновку про правомірність застосування до позивача штрафу на підставі абзацу 12 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” .
Так, цією нормою передбачено, що за невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства до автомобільних перевізників застосовується штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Пунктом 147 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту встановлено, що водій автобуса зобов'язаний пройти перед виїздом на маршрут медичний огляд, забезпечити перевірку технічного стану і комплектності транспортного засобу.
Згідно пункту 5.3 Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2000 № 124/345, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.07.2000 за № 435/4656, результат проведеного щозмінного передрейсового медичного огляду фіксується у відповідному журналі, після чого в шляховому листі ставиться штамп з висновком про придатність до керування транспортом.
Згідно акта перевірки від 11.06.2009, підписаного водієм автобуса без зауважень, у дорожньому листі, який був оглянутий під час перевірки, відсутня відмітка про проходження водієм передрейсового медичного огляду.
Це означає, що у цілях забезпечення безпеки автомобільних перевезень згідно Закону України “Про автомобільний транспорт”відсутність у дорожньому листі необхідних відміток нівелює оформлення самого дорожнього листа.
Відповідальність за вказане порушення встановлена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" і полягає у накладенні на автомобільного перевізника штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У ході проведення перевірок позивача 24.06.2009 та 26.06.2009 державними інспекторами виявлені факти надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення дорожнього листа та ліцензійної картки, наявність яких на момент проведення перевірок, є обов'язковою у силу статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Зазначені порушення водіями позивача під час перевірок не спростовані, хоча від підпису актів перевірки водії відмовилися.
Не спростовані ці порушення і позивачем - ні під час розгляду справ відповідачем, ані під час розгляду справи судом.
Факт надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення ліцензійної картки встановлений також перевіркою позивача від 06.11.2009.
В акті, складеному за результатами цієї перевірки, водієм автобуса зазначено, що він рухався за власний кошт, а відтак ліцензійна картка не потрібна.
Суд вважає, що такий запис у акті перевірки, не є належним доказом у підтвердження доводу про здійснення водієм перевезення для власних потреб, для здійснення якого ліцензійна картка не вимагається.
Окрім того, у разі здійснення перевезення за власний кошт, таке перевезення згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»є нерегулярним пасажирським перевезенням, а для нього стаття 39 зазначеного Закону вимагає наявність ліцензійної картки.
А відтак, є підстави для висновку, що позивача за вищевказані порушення правомірно притягнуто до відповідальності, встановленої статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" .
Частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення /частина 1/; в адміністративних стравах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову /частина 2/.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятих ним постанов.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, у задоволенні яких належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 22 листопада 2010 року.
Суддя Н.І. Слободянюк