Справа № 297/2031/23
21.02.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Немеша Івана Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2023 року, у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2023 рокувизнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки без вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь держави 536 гривень 80 копійок судового збору.
Відповідно до постанови, - 21.06.2023 року о 13:25 год., громадянин ОСОБА_1 керуючи автомобілем «ВАЗ 210994», реєстраційний номер « НОМЕР_1 » в м. Берегово по вул. Мукачівській, повторно керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження освідчення відмовився.
Не погоджуючись з даною постановою, адвокат Немеш І.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова незаконна та необґрунтована, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не в повній мірі з'ясував усі обставини справи, чим допустив порушення законності при ухваленні такого рішення. Звертає увагу, що справу було розглянуто у відсутності правопорушника, чим грубо порушено його конституційне право на захист. Стверджує, що 21.06.2023 о 13.25 год. транспортним засобом ОСОБА_1 не керував, в стані алкогольного сп'янінняза кермом не перебував, та про складання протоколу про вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення йому не було відомо. Вважає, що такий протокол за ч. 2 ст. 130 КУпАП було сфальсифіковано відносно ОСОБА_1 , так як таке адміністративне правопорушення не вчиняв, протокол не підписував, до суду його не викликали, та про таке судове рішення дізнався від свого захисника лише 22.04.2024.
Щодо пропущеного строку зазначає, що про оскаржувану постанову дізнався після ознайомлення 22.04.2024 його захисником з поданням начальника Берегівського районного відділу №1 філії ДУ «Центр пробації» в Закарпатській області про вирішення питання скасування випробування та направлення засудженого ОСОБА_1 для відбування призначеного судом покарання, яку одразу оскаржив. Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду.
Будучи неодноразово належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 , його захисники-адвокати Немеш І.В. та Шманько О.А.на розгляд справи не з'явилися. Проте адвокат Сливич В.І.направив клопотання про відкладення розгляду даної справи на інший термін, мотивуючи зайнятістю в іншому судовому засіданні в Міжгірському районному суді Закарпатської області.
Апеляційним судом зазначене клопотання захисника Сливича В.І.до уваги не приймається, оскільки розгляд справи вже відкладався, а також враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисника-адвоката Немеша І.В., у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП за відсутності учасників судового провадження.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції у частині визнання винуватості, кваліфікації дій та накладеного стягнення апеляційний суд відхиляє беручи до уваги такі обставини.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці вимоги закону, всупереч доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №126419 від 21.06.2023 слідує, що21.06.2023 о 13 год. 10 хв. в м. Берегово, вул. Мукачівська, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 210994» явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, зазначений протокол складений з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, і у даному протоколі зафіксовано факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, що проявилося у відмові останнього при встановленні у нього працівниками поліції ознак алкогольного сп'яніння, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
На відеозаписі, що міститься на DVD - диску відображена подія, яка мала місце 21.06.2023, яка фіксувалася на бодікамери поліцейських у хронологічній послідовності. І з якого слідує, що ОСОБА_1 керував автомобілем та був помічений працівниками патрульної поліції, після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Досліджений апеляційним судом відеозапис інформативний, позбавлений упередженості та суб'єктивного ставлення, є послідовним, містить у хронологічній послідовності необхідні відомості про обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності, а тому є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, а тому твердження сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що транспортним засобом ОСОБА_1 не керував, в стані алкогольного сп'янінняза кермом не перебував, та про складання протоколу про вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення йому не було відомо, апеляційний суд відхиляє як такі, що не підтверджені будь-якими доказами й спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує і те, що норми діючого КУпАП та Інструкції не вимагають щоб факт керування був зафіксований на відеозаписі поліцейських, законом передбачено лише доведення такого факту доказами.
В даному випадку поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 був водієм, та мав дотримуватись вимог ПДР України. Разом з цим, як слідує з відеозапису, при розмові з поліцейськими ОСОБА_1 не заперечував факт керування ним транспортним засобом, тому таку позицію останнього апеляційний суд вважає способом захисту та спробою уникнути від адміністративної відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п. 2.5 ПДР України, що покладають на водія обов'язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що виявлені ознаки сп'яніння є суб'єктивною думкою поліцейського, яку він складає на підставі аналізу дій водія під час спілкування із ним, а наявність або відсутність стану сп'яніння у водія перевіряється за допомогою проходження відповідного огляду. В даному випадку, водій ОСОБА_1 відмовився проходити такий огляд, за що передбачена адміністративна відповідальність.
На переконання апеляційного суду є безпідставним також і посилання захисника на те, що протокол за ч. 2 ст. 130 КУпАП було сфальсифіковано відносно ОСОБА_1 , так як таке адміністративне правопорушення не вчиняв, протокол не підписував, до суду його не викликали, та про таке судове рішення дізнався від свого захисника лише 22.04.2024, оскільки протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підписаний ним особисто, від надання пояснення він відмовився на підставі ст. 63 Конституції України. Крім того, стороною захисту не надано доказів встановлення незаконності дій працівників поліції і їх протиправної поведінки, яка нібито мала місце 21.06.2023 року.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що справу було розглянуто у відсутності правопорушника, чим грубо порушено його конституційне право на захист, апеляційний суд вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції викладених у судовому рішенні та не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, а також не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на захист. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що факт розгляду справи без участі правопорушника не являється підставою для скасування чи зміни судового рішення у справах про адміністративні правопорушення, розгляд справи без участі ОСОБА_1 враховано апеляційним судом, як одну з підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча судове засідання в суді першої інстанції проводилося за відсутності ОСОБА_1 , він скористався своїм правом апеляційного оскарження шляхом подачі апеляційної скарги, у зв'язку з чим мав можливість надати пояснення, та докази, які не зміг надати в суді першої інстанції та не позбавлений можливості захищатись та доводити свою невинуватість, проте в судове засідання апеляційного суду не прибув.
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Разом з тим, стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Таким чином рішення суду першої інстанції про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його захисника прийнято відповідно до вимог ст. 268 КУпАП.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги захисника зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Всупереч доводам сторони захисту, апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.
Отже, будь яких доказів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, апеляційному суду не надано.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування, та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У своєму рішенні від 29.06.2007 по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі», а тому водій ОСОБА_1 зобов'язаний був на вимогу працівників поліції не тільки пройти огляд на стан сп'яніння, але й виключно у передбачений законом порядок і спосіб.
ОСОБА_1 , не зважаючи на загально прийняті норми поведінки та співжиття в суспільстві, вчинив грубе порушення правил дорожнього руху. Він, як водій повинен був розуміти існуючі додаткові обмеження щодо перебування в стані наркотичного сп'яніння особами, які здійснюють керування транспортними засобами, однак знехтував та проігнорував такими обмеженнями.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Відповідно до положень ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Апеляційний суд вважає, що суддею місцевого суду при постановленні рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП у повній мірі враховані загальні принципи та правила накладення стягнення, передбачені ст. 23 та ст.ст. 33-35 КУпАП, а також враховано підвищений рівень суспільної небезпеки скоєного винною особою адміністративного правопорушення.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга адвоката Немеша І.В. в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити адвокату Немешу Івана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу адвоката Немеша Івана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага