Провадження № 2/679/126/2025
Справа № 679/1715/24
03 березня 2025 року
місто Нетішин Хмельницької області
Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Какун Анна Станіславівна, звернулося до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
31.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76645265, за яким він має заборгованість у загальному розмірі 22587,50 грн, що складається з наступного: 1) 6500 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 2) 16087,50 грн - заборгованість за відсотками, - і право вимоги за яким було відступлене позивачу на підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за договором позики № 76645265 від 31.10.2023 у розмірі 22587,50 грн.
З огляду на викладені обставини ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаними договорами у розмірі 22587,50 грн та понесені позивачем судові витрати.
04.11.2024 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 37).
24.12.2024 представником відповідача - адвокатом Козійчуком Олександром Івановичем було подано відзив на позов, в якому він заперечував проти позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт укладання з відповідачем кредитних договорів, отримання за ними коштів та користування останніми. Так, позивач надав лише роздруківку договору, який за твердження позивача укладався у формі електронного документа, що не можна вважати письмовим доказом. Сама по собі копія договору кредиту не підтверджує обставини, на які позивач посилається у позові. У тексті договору вказується, що кредитні кошти перераховуються у безготівковій формі, проте договір не містить жодних відомостей про номер рахунку позичальника чи інші банківські реквізити, за допомогою яких можливо здійснити переказ коштів, зокрема і назви банку, в якому відкрито рахунок, повний номер платіжного засобу, строк його дії тощо. У той же час перерахування грошових коштів у безготівковій формі без відомостей про повний номер картки чи кореспондуючий їй рахунок є неможливим. Разом із цим відповідача жодного разу у своєму житті не володів карткою з останніми чотирма цифрами номеру картки, що вказані у договорі.
Жодних доказів ідентифікації ОСОБА_1 як отримувача оригіналу договору позивачем не надано, договір та інші документи, що за версією позивача підтверджують існування кредитних відносин, не містять засобу зв?язку, на який споживачу було відправлено копію електронного примірника договору.
Позивач не долучив до позову жодних доказів про ознайомлення з умовами позики (а фактично кредитування) відповідача, що також вказує на неправдивість відомостей позивача про існування договірних відносин із відповідачем.
Жоден із наданих позивачем документів не подано в електронній формі, що не дозволяє провести перевірку часу їх створення. Більше того, жодна із роздруківок електронних документів не містить точної дати та часу отримання одноразового ідентифікатора та способу і часу його направлення відповідачу. У позові навіть не зазначається, в який спосіб було створено одноразовий ідентифікатор, яким чином він був направлений відповідачу та в який спосіб, а також в який спосіб можливо перевірити момент підписання електронного договору.
Стверджуючи про підписання договору кредитування за допомогою одноразового ідентифікатора позивач зобов?язаний надати такі докази, що у сукупності достовірно свідчитимуть про здійснення підписання в електронній формі саме відповідачем. Лише наявність в розпорядженні суду файлу електронного договору кредитування, оригіналів анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту може надати можливість суду перевірити дату створення таких електронних документів, а відтак підтвердити чи спростувати, що такі документи підписувалися саме 24.12.2022 із боку обох сторін. Однак позивач не вказує у позові місцезнаходження оригіналів доказів, що надані у роздрукованих копіях.
Також представник відповідача вказав, що орієнтовний розрахунок судових витрат відповідача становить 8000 грн (а.с. 45-48).
24.01.2025 представником позивача ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив, відповідно до якої остання вважає викладені у відзиві доводи представника відповідача безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем надані належні та достатні докази укладення кредитних договорів відповідачем із первісними кредиторами. Такі договори було укладено сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства.
Для укладання кредитних договорів відповідачем було вчинено ряд дій, без здійснення яких договори не було б укладено, що, у свою чергу, підтверджує укладання вказаних договорів в електронній формі.
Відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/отримання кредитних коштів. Однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.
Жодних заперечень із приводу того, що відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту, під час укладення та підписання цих договорів відповідачем висловлено не було. ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами договорів позики. Обставини укладення вказаних договорів відповідач не спростував належними та допустимими доказами. У той же час позивачем надано всі необхідні докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за відповідними договорами (а.с. 51-61).
08.01.2025 судом було поновлено позивачу строк для подання доказів та витребувано в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» за клопотання представника позивача наступні докази: 1) інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 карткового рахунку, відкритого в АТ «Перший Український Міжнародний Банк»; 2) інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку за номером картки НОМЕР_1 ; 3) виписку по рахунку за номером картки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 ; 4) інформацію про надходження 31.10.2023 на картковий рахунок за номером картки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , грошових коштів у розмірі 6500 грн (а.с. 72).
31.01.2025 судом було поновлено відповідачу строк для подання доказів та витребувано за клопотанням представника відповідача в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» наступні докази: 1) копію договору про надання банківських послуг, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (у разі його укладення у матеріальній формі); 2) оригінал договору про надання банківських послуг, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (у разі його укладення в електронній формі); 3) докази фактичного отримання ОСОБА_1 платіжного засобу № 5355280215687367; 4) довідку про дату випуску та строк дії платіжного засобу № 5355280215687367 (а.с. 110-111).
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 31.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором було укладено договір позики № 76645265, відповідно до якого відповідачу було надано у власність грошові кошти (позику) в розмірі 6500 грн строком на 30 днів шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити плату (проценти) від суми позики. Договором передбачено знижену процентну ставку в розмірі 0,75%, а також проценту ставку за понадстрокове користування позикою та пеню в розмірі 2,70% (що не застосовуються у період воєнного стану). У п. 28 договору в якості рахунку позичальника ОСОБА_1 зазначається НОМЕР_1 (а.с. 6-8, 8-9).
Як вбачається з листа АТ «Перший український міжнародний банк» № 07.8.5/255БТ від 09.01.2025 та звіту по транзакціях за період часу з 30.03.2023 по 08.01.2025, в банку на ім'я ОСОБА_1 було випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_2 до рахунку № НОМЕР_3 у гривні, на який 31.10.2023 було проведено операцію зарахування грошових коштів у розмірі 6500 грн (відправник - ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес») (а.с. 78-103).
У своєму листі № КНО-07.8.5/1501БТ від 05.02.2025 АТ «Перший український міжнародний банк» повторно зазначає, що в банку на ім'я ОСОБА_1 було випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_2 до рахунку № НОМЕР_3 у гривні. 16.06.2023 клієнтом було замовлено відповідну банківську платіжну картку на ТОВ «Нова Пошта» згідно з розділом 1 заяви № 315903965 від 16.06.2023 на зміну умов обслуговування за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. 23.06.2023 о 16:38 год. посилку було отримано, а 26.06.2023 о 17:22 год. карту було активовано у мобільному застосунку «ПУМБ». Карта персоналізована зі строком дії до 31.05.2023 (а.с. 116-117, 119).
Згідно з розрахунком заборгованості відповідач станом на 30.09.2024 має заборгованість за вказаним договором позики у загальному розмірі 22587,50 грн, що складається з наступного: 1) 6500 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 2) 16087,50 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 16, 62-65).
14.06.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21, а 28.07.2021 та 11.04.2024 - додаткові угоди № 2 та 22 до цього договору факторингу, відповідно до яких ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) позивачу належне право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 76645265 у розмірі 22587,50 грн, - що також підтверджується актом прийому-передачі Реєстру боржників № 22 від 11.04.2024 та витягом із Реєстру боржників № 22 до відповідного договору факторингу (а.с. 10-11, 12, 13, 14, 15).
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави щодо позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач припустився порушення умов зазначеного договору щодо своєчасної сплати суми позики, а також процентів за користування цією позикою, внаслідок чого за ним утворилася зазначена заборгованість.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 жодного разу у своєму житті не володів карткою з останніми чотирма цифрами номеру картки, що вказані у договорі позики № 76645265 від 31.10.2023, оскільки це повністю спростовується витребуваними у АТ «ПУМБ» документами.
Суд також вважає неспроможними посилання представника відповідача на те, що сума позики була перерахована не позивачем, а іншою юридичною особою, оскільки відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей (і такий факт підтверджується дослідженими судом документами), при цьому законодавство не обмежує позикодавця у використанні третіх осіб для перерахування суми позики.
Так само витребуваними у АТ «ПУМБ» документами спростовується обставина, на яку посилався представник відповідача, стосовно того, що ОСОБА_1 не отримував суму позики, позаяк саме у день укладення договору були зараховані грошові кошти у розмірі 6500 грн на рахунок відповідача із номером платіжної карти, який зазначається у відповідному договорі позики у реквізитах сторін (п. 28). При цьому сторона відповідача не надала будь-яких доказів чи бодай письмових пояснень з приводу характеру цієї операції зарахування грошових коштів, що також вказує на те, що такі кошти були перераховані саме на виконання умов відповідного договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц викладено правовий висновок (який з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує під час вибору і застосування норми права у спірних правовідносинах) про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості, який узгоджується з випискою по особовому рахунку відповідача, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Зважаючи на встановлені судом обставини справи та норми закону суд вважає, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання та користування відповідачем позикою.
Таким чином, наданими позивачем документами з урахуванням підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі суми позики на рахунок ОСОБА_1 , на думку суду, належним чином підтверджено укладення відповідного договору позики між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а отже суд вважає необґрунтованими заперечення представника відповідача з цього приводу, наведені у відзиві.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Разом із цим сторони кредитного договору вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку та водночас зауважила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦПК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, викладений у постанові від 18.01.2022 у справі 910/17048/17, щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦПК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
За умовами договору позики № 76645265 від 31.10.2023 сторони встановити строк позики - 30 днів, у той час як ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з ОСОБА_1 відсотки за користування позикою як за період строку позики, так і після закінчення цього строку. При цьому позивач не заявив до ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦПК України як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, за договором позики № 76645265 від 31.10.2023 з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 4875 грн (6500 х 2,5% : 30).
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 76645265 від 31.10.2023 у загальному розмірі 11375 грн (з яких 6500 грн суми позики та 4875 грн відсотки за користування позикою).
Згідно з ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн підтверджується платіжною інструкцією № 83963 від 15.10.2024 та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 5, 36).
Враховуючи те, що задоволенню підлягають 50,36% позовних вимог (11375 грн х 100% / 22587,50 грн), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1524,90 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (3028 грн х 50,36% : 100%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 76645265 від 31.10.2023 у розмірі 11375 (одинадцяти тисяч трьох сімдесяти п'яти) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1524,90 грн (однієї тисячі п'ятисот двадцяти чотирьох гривень дев'яноста копійок).
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ідентифікаційний код 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30).
Представники позивача: Какун Анна Станіславівна (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_1 ); ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Представник відповідача: адвокат Козійчук Олександр Іванович (РНОКПП НОМЕР_7 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_3 ).
Суддя І.Г. Безкровний