Єдиний унікальний номер: 448/888/24
Провадження № 2/448/50/25
19.02.2025 м. Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючої судді - Гіряк С.І.,
за участі секретаря судового засідання - Семен І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська цивільну справу:
за позовом: ОСОБА_1 (місце проживання: с.Тамановичі, Яворівського району, Львівської області, 81352) до
відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» (місцезнаходження: с.Крисовичі, Яворівського району, Львівської області, 81360)
вимоги позивача: про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Тиндик Р.В.,
встановив:
І. Виклад позиції сторони позивача та заперечень відповідача
1. 14.05.2024 ОСОБА_1 звернулися з позовною заявою до відповідача СГ ТОВ «Каменяр», в якій просить про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери: 4622483900:09:000:0008, 4622483900:10:000:0059, які розташовані на території Крисовицької сільської ради, Львівської області шляхом зобов'язання відповідача повернути їх їй та стягнути з відповідача судові витрати по справі.
2. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власницею двох земельних ділянок, розташованих на території Крисовицької сільської ради Львівської області, а саме земельної ділянки, площею 2,41346 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 4622483900:09:000:0008 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЛВ № 089634, виданого 18 листопада 2003 року, а також земельної ділянки, площею 0,4234 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер земельної ділянки 4622483900:10:000:0059, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 082561, виданого 18 листопада 2003 року.
3. Вказує, що на даний час вона обмежена у володінні та використанні належними їй земельними ділянками, оскільки вони незаконно знаходяться користуванні Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» на підставі договорів оренди земельних ділянок, які нею не підписувалися та відповідно не укладавлися.
4. Зокрема, вказує, що на підставі договору оренди землі від 16 травня 2015 вона передала Сільськогосподарському Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр» в строкове платне користування на 10 років належну їй земельну ділянку площею 0,42343 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер, земельної ділянки 4622483900:10:000:0059, яка розташована території Крисовицької сільської ради, Львівської області. Право оренди за даним договором зареєстровано 16 травня 2015 року, номер запису про інше речове право 9756000.
5. Окрім цього, на підставі договору оренди землі від 18 квітня 2018 року вона передала Сільськогосподарському Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр» в строкове платне користування на 10 років сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер зі земельної ділянки 4622483900:09:000:0008, яка розташована на території Крисовицької сільської ради, Львівської області. Право оренди за даним договором зареєстровано 18 квітня 2018 року, номер запису про інше речове право 25840615.
6. Вказує, що так як вона не підписувала жодних договорів з відповідачем по справі та відповідно їх не укладала, нею 18 березня 2024 року на адресу відповідача по справі були направлені претензії про повернення належних їй земельних ділянок, однак жодної відповіді від Сільськогосподарського Товариства обмеженою відповідальністю «Каменяр» вона не отримала. Вважає, дії відповідача по справі щодо створення їй перешкод у користуванні земельними ділянками є незаконними та такими, що порушують її майнові права.
7. Враховуючи, що договори оренди землі від 16 травня 2015 та від 18 квітня 2018 року нею не підписувались, такі правочини є неукладеними, спірні земельні ділянки знаходиться у фактичному користуванні Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» без установлених законом підстав, тому вважає, що в порядку усунення перешкод їй у здійсненні права власності відповідач має повернути належні їй земельні ділянки.
8. 09.07.2025 директор Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» подав відзив на позовну заяву, в якій вважає, що викладені позивачем обставини не відповідають дійсності, а позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та незаконними.
9. Вказує, що 16.05.2015 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі земельної ділянки сільськогосподарського призначення (далі - Договір оренди № 1) кадастровий номер 4622483900:10:000:0059, загальною площею 0, 42343 га, розташовану на території Крисовицької сільської ради, за умовами якого позивач передала відповідачу вищевказану земельну ділянку строком на 10 років та цього ж дня право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
10. Окрім цього, вказує, що 20.02.2018р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі земельної ділянки сільськогосподарського призначення (далі - Договір оренди № 2) кадастровий номер 4622483900:09:000:0008 загальною площею 2, 41346 га, розташовану на території Крисовицької сільської ради, відповідно до якого позивач передав відповідачу в користувач вищевказану земельну ділянку строком на 10 років та 18.04.2018р. право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових на нерухоме майно.
11. Звертає увагу, що починаючи з 2015 року за Договором оренди № 1 та 2018 року за Договором оренди №2 відповідно, відповідач сплачував, а позивач отримувала орендну плату, що підтверджується підписами позивача на відомостях про отримання орендної плати (паю) за 2015, 2016, 2017, 2018,2019,2020,2021,2022,2023 роки. Починаючи з 2015 року і до моменту надсилання Позивачем досудових вимог на адресу Відповідача, жодних претензій з приводу користування відповідачем переданих йому вищезазначених земельних ділянок, від позивача не надходило. Відтак, відповідачу незрозуміло з яких мотивів виходив позивач, подавши позов про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, які ж сам передав Відповідачу у користування до 2025 та 2028 року відповідно.
12. Щодо тверджень позивача про те, що вона не укладала спірні договори оренди, а також те, що підписи на них належать не їй, а іншій, невідомій особі, то вказує, що такі твердження спростовуються доданими до позовної заяви копіями Договорів оренди № 1 та Договору оренди № 2. При цьому, згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства, копії документів, що подаються до засвідчуються написом «Згідно з оригіналом» та особистим підписом позивача. А так як позивач стверджує, що спірні договори вона не укладала, то незрозуміло яким чином у неї є наявні копії цих договорів, та яким чином засвідчені копії цих договорів були додані до позовної заяви.
13. Окрім цього, зазначає, що для укладення спірних договорів оренди Відповідачу необхідно було отримати у позивача правовстановлюючі документи на земельні ділянки (державні акти на право власності на земельні ділянки, витяги з державного земельного кадастру тощо), а також документи, що ідентифікують фізичну особу-власника земельних ділянок, а саме: паспорти громадянина України та реєстраційний номер облікової картки платника податків.
14. Враховуючи, що спірні договори містять інформацію, якої у Відповідача не було і могло бути, зокрема про кадастровий номер, площу, вид цільового призначення, а та персональні дані Позивача, такі як прізвище, ім'я, по батькові, номер та серію паспорта, номер реєстраційної картки платника податків, ця інформація могла бути отримана лише шляхом її надання безпосередньо Позивачем. В іншому разі, у разі заволодіння документами, що містять цю інформацію, третіми особами, позивач мала б звернутись до правоохоронних органів з відповідними заявами, однак до позовної зави не долучено жодних доказів, які б могли такі підтвердити та спростувати добровільність надання документів для укладення договору оренди саме позивачем. Аналогічно позовна заява не містить жодних доказів підтвердження того, що договори підписано іншою, ніж Позивач, такі як висновок почеркознавчої екпертизи.
15. Окрім цього, факт вільного волевиявлення на укладення та виконання спірних договорів підтверджується зокрема й фактом отримання орендної плати за передані в оренду Відповідачу земельні ділянки. Так, Позивач, кожного року отримувала Орендну плату, а Відповідач, згідно з вимогами податкового законодавства, а саме підпунктом 170.1.2. ПКУ.
16. Таким чином, враховуючи те, що спірні договори фактично виконувались обома сторонами (зокрема, орендар користувався земельними ділянками і сплачував за них, а орендодавець приймала платежі), вважає, що такі договори не можуть бути неукладеними і у Відповідача на строк, вказаний у відповідних договорах виникло речове право, яке також за законодавством підлягає захисту від протиправних дій Позивача як власника земельних ділянок.
17. Посилається на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17), відповідно до якої Договір оренди землі є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов. А також вказує на правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 180/17 (провадження № 14-144цс18) про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Також вказує на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) про те, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
18. Також вважає, що передача земельних ділянок Позивачем Відповідачу, отримання орендної плати і користування належними їй земельними ділянками, відсутність будь-яких претензій з боку позивача впродовж більшої частини строку оренди, а згодом пред'явлення позову п усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, суперечить також принципу добросовісності.
19. Також вказує, що якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва і право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 р у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
20. Враховуючи наведені положення чинного законодавства та судової практики, вважають, що позивач, пред'явивши позов, діє недобросовісно, оскільки отримував протягом 2015-2023 років орендну плату за користування земельними ділянками, дозволяв фактичне використання земельних ділянок орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, позов є безпідставним, фактичні обставини викладені у позові не відповідають дійсності, позовні вимоги є незаконними та необгрунтованими та не підтвердженими належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому просить у задоволенні позову відмовити та судові витрати покласти на позивача.
ІІ. Позиція учасників справи
21. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги повністю та просила їх задовольнити. Надала аналогічні пояснення тим, які викладені у позовній заяві.
22. В судовому засіданні представник відповідача - Тиндик Р.В. позовні вимоги заперечив повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що позовні вимоги позивач не визнає, вважає такі безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
23. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Білоуса Ю.Б.
24. Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. від 22.05.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
25. Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. від 10.06.2024 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Мостиського районного суду Львівської області №5 від 08.07.2024 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу вищевказаної судової справи, призначеного повторний автоматизований розподіл зазначеної справи, в зв'язку із вибуттям судді Білоуса Ю.Б. зі штату Мостиського районного суду Львівської області у відрядження до Личаківського районного суду м.Львова з 01.07.2024 року.
26. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024, головуючим суддею у вказаній справі визначеного суддю Гіряк С.І. Ухвалою від 05.08.2024 вказана цивільна справа прийнята до провадження судді Гіряк С.І.
27. Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області Гіряк С.І. від 05.08.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
28. Ухвалою суду від 02.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
29. Під час розгляду справи позивачка, заперечуючи проти підписання договорів оренди земельної ділянки, клопотанням від 08.01.2025 просила витребувати оригінал договорів оренди, з метою призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, при цьому таке клопотання було заявлено під час судового розгляду, а з моменту подання позовної заяви 14.05.2024 до закриття підготовчого провадження 02.12.2024, на якому позивачка була особисто присутня, таке клопотання не заявлялось, у зв'язку з чим протокольною ухвалою залишене без розгляду клопотання позивачки, яке всупереч вимогам ЦПК України також не було скероване до відома іншим учасникам спору. Крім цього, позивачкою не заявлялось клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом
30. Позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4622483900:10:000:0059, загальною площею 0, 42343 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Крисовицької сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ №082561, який виданий на підставі розпорядження голови Мостиської райдержадміністрації №237-р від 1 серпня 2003 (а.с. 12).
31. Згідно з договором оренди землі від 16.05.2015 між ОСОБА_1 та СГ ТзОВ «Каменяр» в особі директора Кулія В.Т., об'єктом оренди є земельна ділянка площею 0,42343 га, кадастровий номер 4622483900:10:000:0059. Договір укладено на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.13).
Цей договір був складений у письмовій формі, підписаний сторонами та зареєстрований у встановленому порядку.
32. З Витягу №37903149 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права вбачається, що 16.05.2015 за СГ ТзОВ «Каменяр» зареєстровано право оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 (а.с. 14).
33. Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4622483900:09:000:0008, загальною площею 2,41346 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Крисовицької сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ №9089634, який виданий на підставі розпорядження голови Мостиської райдержадміністрації №237-р від 1 серпня 2003 (а.с. 11).
34. Згідно з договором оренди землі від 18 квітня 2018 між ОСОБА_1 та СГ ТзОВ «Каменяр» в особі директора Кулія В.Т., об'єктом оренди є земельна ділянка площею 2,41346 га, кадастровий номер 4622483900:09:000:0008. Договір укладено на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.15-16).
Цей договір був складений у письмовій формі, підписаний сторонами та зареєстрований у встановленому порядку.
35. З Витягу №121591321 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права вбачається, що 18.04.2018 за СГ ТзОВ «Каменяр» зареєстровано право оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 (а.с. 17).
36. З копій відомостей про отримання орендної плати (паю) за 2015, 2016, 2017, 2018,2019,2020,2021,2022,2023 вбачається, що починаючи з 2015 року за Договорами оренди земельних ділянок від 2015 та 2018 року, відповідач сплачував, а позивач отримувала орендну плату, що підтверджується підписами позивача на даних відомостях (а.с.38-48).
37. Також відповідач звітував щодо сум доходу,нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, що підтверджується копіями податкових розрахунків та скріншотами з фрагментами з Додатку 4ДФ (а.с.49-75).
38. 18.03.2024 позивачка звернулась до відповідача з письмовою вимогою про повернення належних їй земельних ділянок (а.с.6-7).
Суд, розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
V. Застосоване Судом законодавство та висновки суду
А. Загальні засади судочинства
39. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
40. Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
41. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
42. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
43. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
44. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
45. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
46. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
48. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
49. Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
50. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
51. У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
52. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
53. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Б. Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом зобов'язання їх повернення
54. Статтею 41 Конституції України встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).
55. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
56. Згідно зі частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
57. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).
58. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 90 ЗК України).
59. Відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
60. 16 червня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій висловлено думку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.
Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду слідує, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.
61. Спір у справі виник із земельних правовідносин та його вирішення регулюється нормами земельного і цивільного законодавства.
62. Так, статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
63. За приписами частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
64. Зі змісту ч. 3 ст. 203 ЦК України випливає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
65. Частиною 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
66. Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.
67. Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені Земельним Кодексом України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».
68. Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
69. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
70. Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.
71. Право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов'язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.
72. За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов'язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов'язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).
73. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. При цьому, договір оренди землі укладається на певний строк, який є істотною умовою договору та визначається за згодою сторін.
74. Об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
75. Відповідно до положень статей 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
76. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
77. За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.
78. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
VI. Висновки суду
79. Звертаючись до суду, позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що не укладала договору оренди належних їй земельних ділянок з відповідачем СГ ТзОВ «Каменяр», а відповідач СГ ТзОВ «Каменяр» створює їй перешкоди у користуванні земельними ділянками та порушує її права на володіння належного їй нерухомого майна.
80. Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 4622483900:10:000:0059 та 4622483900:09:000:0008.
81. Належними позивачці земельними ділянками користується відповідач на підставі договорів оренди землі від 16.05.2015 та 18.04.2018. Право оренди земельними ділянками відповідачем зареєстровано у встановленому законом порядку 16.05.2015 та 18.04.2018 відповідно.
82. З досліджених судом договорів оренди землі вбачається, що сторони, укладаючи договір, домовилися про передачу у користування вищевказаних земельних ділянок, а також встановили строк оренди та плату за користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб.
83. Як свідчать матеріали справи та не заперечується позивачкою, позивач ОСОБА_1 отримувала орендну плату від відповідача СГ ТзОВ «Каменяр» за надані у користування за договором оренди земельні ділянки (а.с.38-48), а також відповідач СГ ТзОВ «Каменяр» сплачував податок за оренду. В матеріалах відсутні дані, які б свідчили, що з моменту укладення договору позивачкою ОСОБА_1 із відповідачем Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» позивач зверталася з 2015 до 18.03.2024 до відповідача із будь-якими заявами щодо підстав користування земельною ділянкою та щодо виконання договорів, чи із висловлюванням заперечень щодо оренди відповідачем земельних ділянок.
84. Окрім того, варто звернути увагу на те, що у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 715/1615/21.
85. Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
86. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
87. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року (справа №338/180/17) і Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року (справа №390/34/17) дійшли висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
88. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (п.6 ст. 3 ЦК України).
89. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium («заборона суперечливої поведінки»), згідно із якою ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
90. Оцінюючи дії учасника стосовно добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання, а й волю сторін на виконання договору і досягнення відповідних їй правових наслідків.
91. Так, передання земельних ділянок в оренду, отримання орендної плати можуть свідчити про наявність у сторони волі на виконання договору, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.
92. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду, як наслідок своєї непослідовності у поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома.
93. У даній справі є підстави вважати недобросовісними дії власниці земельних ділянок, що передані в оренду щодо заперечення права оренди орендаря і перешкоджання у здійсненні правомочностей з володіння і користування.
94. Така недобросовісність виявляється у тому, що протягом тривалого часу орендодавиця не заперечувала право оренди спірних земельних ділянок відповідачем, отримувала орендну плату.
95. Тобто, сторони протягом тривалого часу, а саме з 2015 року по 2024, належним чином виконували умови договорів, що пройшли державну реєстрацію, обробляли землю, вносили та приймали оплату за оренду землі. Таким чином, поведінка орендодавця суперечить своїй попередній поведінці, що склалася протягом 9 років з моменту укладення договорів з вадами, волевиявлення сторін відповідало меті такого договору. А тому посилання позивачки про неукладеність договору оренди землі є недобросовісним і таким, що спрямоване на порушення прав орендаря.
96. Доказів на спростування вищевказаного судом не встановлено і позивачем суду не представлено.
97. Таким чином, вищенаведене свідчить не лише про обізнаність позивача про укладення договору оренди із СГ ТзОВ «Каменяр», а й про виконання нею договорів шляхом отримання орендної плати. Отже, суд приходить до висновку, що договір, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та СГ ТзОВ «Каменяр», оскільки протягом 2015-2024 років договори виконувалися обома сторонами і продовжують виконуватися на даний час, що підтверджено у судовому засіданні як стороною відповідача, так й стороною позивача. За таких обставин, вказані договори оренди не можуть вважатися неукладеним, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог шляхом усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Отже, з врахуванням вищевказаного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VІІ. Розподіл судових витрат
98. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вимоги ЦПК України і те, що у задоволенні позову позивачці було відмовлено у повному обсязі, понесені стороною судові витрати слід залишити за нею.
З наведених підстав та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, Суд,
1. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками - відмовити.
2. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
3. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 03.03.2025.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: с.Тамановичі, Яворівського району, Львівської області, індекс 81352, РНОКПП - НОМЕР_1 ;
Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр», місцезнаходження: с.Крисовичі, Яворівського району, Львівської області, індекс 81360, ЄДРПОУ 04950193;
Суддя Світлана ГІРЯК