Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4700/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт", Донецька обл., м. Слов'янськ
про стягнення 49632,41 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Акціонерне товариства "Харківобленерго", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 49632,41 грн збитків. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Акціонерне товариство "Харківобленерго" зазначає, що порушення відповідачем норм Податкового кодексу України позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 49632,41 грн, тобто позивач поніс збитки. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Відповідно до ч.5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду 30.12.2024 направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте, 13.01.2025 ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлялася на адресу відповідача повернута поштою на адресу суду із довідкою Укрпошти від 08.01.2025 - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Отже, ухвала про відкриття провадження у справі від 30.12.24 вважається врученою відповідачу 08.01.25, що підтверджується відміткою Укрпошти у довідці Укрпошти про причини повернення поштового відправлення (а. с. № 53).
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/4700/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а, відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
13.10.2020 між АТ "Харківобленерго" (далі - покупець, позивач) та ТОВ "Спец-Контакт" (далі - постачальник, відповідач), укладений договір поставки № Х7771 (далі- договір) на поставку товару, визначеного специфікацією, яка є додатком № 1 до договору (далі - товар).
У силу п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити такий товар. Кількість товару, що є предметом договору, може бути зменшена залежно від реального фінансування видатків та скоригована в залежності від потреб покупця.
Відповідно п. 1.2. договору відомості про товар: продукція, що поставляється, визначається Специфікацією (додаток №1 до договору), яка підписуються сторонами одночасно з підписанням цього договору і з моменту її узгодження сторонами стає його невід'ємною частиною, та містить інформацію щодо кодів УКТ ЗЕД товару.
Відповідно до розділу ІІІ договору, ціна цього договору становить 18202776,66 грн, у т.ч. ПДВ - 3033796,11 грн, та складається з вартості всіх товарів, вказаних у Специфікації (Додаток №1). Ціна за одиницю товару визначена у Специфікації (Додаток №1). Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Розділом ІV Договору визначені терміни і умови поставки товару. Зокрема у п. 4.4 договору зазначено, що товар постачається покупцю за адресою: вул. Плеханівська, 126/2, м. Харків.
Відповідно до п. 4.5 договору право власності на товар переходить до покупця в момент підписання документів (накладна або акт), що підтверджують передачу товару від постачальника до покупця.
Розділ 5 Договору передбачає умови розрахунку.
Відповідно до п.5.1 договору, розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем здійснюється в розмірі 100 % окремо за кожним фактом поставки товару (підписання відповідної накладної або акта), згідно з наданим постачальником рахунком, за умов його відповідності специфікації та наданій покупцем Заявці на конкретну поставку та цінам, встановленим цим договором протягом 180-ти календарних днів.
Розділом 7 договору визначено права та обов'язки сторін. Зокрема п.7.3.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов та термінів щодо реєстрації у порядку, визначеному законом, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Розділом 8 договору визначена відповідальність сторін. Відповідно до п.8.2 договору за порушення термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі та порушення вимог оформлення податкових накладних постачальник сплачує покупцю суму понесених витрат, які дорівнюють сумам податку на додану вартість, що зазначені в податкових накладних.
Пунктом 11.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021.
Відповідно до додаткової угоди до договору від 28.12.2021 внесено зміни до п.11.1 договору в частині того, що договір діє до 31.12.2022.
Відповідно до додаткової угоди до договору від 27.12.2022 внесено зміни до п.11.1 договору в частині того, що договір діє до 30.16.2023.
Відповідно до додаткової угоди до договору від 31.05.2020 сторони домовились розірвати договір з 31.05.2023.
На виконання договору відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар у кількості, передбаченій договором, що підтверджується видатковими накладними від 20.12.2021 №836 та №835.
Відтак, платіжними дорученнями від 24.12.2021 №41674 та №41670 відповідачу були перераховані кошти у сумі 231407,16 грн та 66387,30грн, у т.ч. ПДВ 38567,86грн і 11064,55грн відповідно, як оплата за товар, який буде поставлений в подальшому відповідно до видаткових накладних від 20.12.2021 №836 та №835.
Оплата за товар здійснена у повному обсязі.
За вказаною вище господарською операцією відповідачем було складено та направлено на реєстрацію податкову накладну №96 від 20.12.2021 на суму 231407,16 грн (в тому числі ПДВ 38567,86 грн, та податкову накладну №95 від 20.12.2021 на суму 66387,30грн (в тому числі ПДВ 11064,55 грн).
У подальшому реєстрація податкових накладних №95, №96 від 20.12.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зупинена на підставі п. 201.16 ст.201 Податкового кодексу України (платник податку відповідає п. 1 Критеріїв ризикованості здійснення операції).
У зв'язку з цим відповідачу було запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Вищезазначена обставина справи підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН та витягом з ЄРПН.
Крім того, позивачем на адресу відповідача було направлено листи від 06.04.2023 №02-16/1690, від 30.08.2024 №02-19/6362 та від 12.04.2024 №02-19/2592 з проханням вжити необхідних заходів для розблокування податкових накладних.
Всупереч чинному законодавству, станом на дату подачі позову до суду, відповідачем не вжито достатніх дій щодо реєстрації податкових накладних №95 та №96 від 20.12.2021 на загальну суму ПДВ 49632,41 грн.
Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача позбавила позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суми 11064,55 грн та 38567,86 грн відповідно, тобто позивач поніс збитки.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
За приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Позивач не може скористатись підставами для нарахування сум, що відноситься до податкового кредиту, які визначені пунктом 201.11 ст.201 Податкового Кодексу України, без отримання податкових накладних.
Умовами абзацу 1 пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зазначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Відтак, за загальним правилом, приписи пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.
З системного аналізу вище викладеного вбачається, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
Так, за приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Отже, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.
Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Таким чином, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Доказів щодо вчинення відповідачем дій у визначені законом порядку та строки щодо належної реєстрації податкових накладних суду не подано. Порушення відповідачем норм Податкового кодексу України позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 29417,31 грн., тобто позивач поніс збитки.
При цьому, хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18).
Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні у встановлені законом порядку та строки і неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу правопорушення.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на стягнення збитків у зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку щодо реєстрації податкових накладних.
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, враховуючи вищезазначені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку про доведеність, обґрунтованість позовних вимог, а тому позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.
Згідно з наказом Голови Господарського суду Харківської області №18-к від 18.02.2025 "Про направлення на навчання суддів" у період з 24.02.2025 по 28.02.2025 суддя Л.В. Шарко перебувала на навчанні, отже, рішення підписується у перший робочий день судді після закінчення навчання.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" (вул. Центральна, 59, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122, код ЄДРПОУ 32019384) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вул. Георгія Тарасенка, 149, м. Харків, 61037, код ЄДРПОУ 00131954) збитки в сумі 49632,41 грн, витрати по оплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "03" березня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко