27 січня 2025 року Справа № 5016/2351/2012(18/58)(915/211/20)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.,
за участю секретаря судового зсідання Дюльгер І.М.
та представників сторін:
від позивача: ліквідатор ТОВ "Порт-Сервіс" арбітражний керуючий Пляка С.В. (у залі суду)
від відповідача-1): Гутиря М.М. за ордером (у залі суду)
від відповідача-2): не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5016/2351/2012(18/58)(915/211/20)
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТ-СЕРВІС" арбітражного керуючого Пляки С.В. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №465 від 15.03.2013)
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю юридична фірма "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (вул. Шевченка, 42, кв. 18, м. Миколаїв, 54030);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК-СЕРВІС" (вул. Шевченка, 42/18, м. Миколаїв, 54030);
про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності угоди
у межах справи № 5016/2351/2012(18/58) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс", в якій:
кредитори:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Курс-Авто" (площа Заводська, 1, м. Миколаїв, 54050);
2) Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Потьомкінська, 41, м. Миколаїв, 54030);
3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Омега Фактор" (код ЄДРПОУ 42091357; вул. Мечнікова, 3, кім. 813/А, м. Київ, 01601);
4) Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (вул. Жилянська, 32, м. Київ, 01033);
5) Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (вул. Праці, 6, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001);
6) Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС в у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030);
7 ) Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Аннона" (вул. Соборна, 14, офіс 315, м. Миколаїв, 54017);
8) Публічне акціонерне товариство "Чорноморський суднобудівний завод" (вул. Індустріальна, 1, м. Миколаїв, 54011);
9) Компанія "Lexia Shipping Limited" (вул. Стрейт, 12/13, VLT 08, м. Валетта, Мальта; адреса для листування: а/с 595, вул. Леніна, 1/42, м. Чорноморськ, 68001);
10) Компанія "Janimar Shipmanagement LTD" (вул. Стрейт, 12/13, VLT 08, м. Валетта, Мальта; адреса для листування: а/с 595, вул. Леніна, 1/42, м. Чорноморськ, 68001);
банкрут: Товариство з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс" (вул. Шевченко, 42/18, м. Миколаїв, 54030);
ліквідатор: арбітражний керуючий Пляка С.В. (а/с № 8, м. Миколаїв, 54017)
встановив:
У провадженні Господарського суду Миколаївської області розглядається справа №5016/2351/2012(18/58) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ПОРТ-СЕРВІС"; постановою від 02.11.2017 визнано товариство банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено мене, арбітражного керуючого Пляку С В
У межах справи № 5016/2351/2012(18/58) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТ-СЕРВІС" (далі ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС") Господарський суд Миколаївської області розглядає справу за позовом ліквідатора ТОВ "Порт-Сервіс" Пляка С.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю юридична фірма (ТОВ ЮФ) "Центр консультацій з питань господарської діяльності" та Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ДОК-СЕРВІС" про:
"1. Визнання Договору № 16/05/11 від 16 травня 2011 року, укладеного між ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" та ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" недійсним.
2. Визнання Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.12.2011, укладеної між ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" та ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", недійсною.
3. Визнання право власності ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" на несамохідний плавучий док "ПД-20".
4. Застосування наслідків недійсності правочину та зобов'язання ТОВ "ДОК-СЕРВІС" передати в натурі ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" на несамохідний плавучий док "ПД-20".
Позов мотивовано тим, що згідно оскаржуваного договору від 16.05.2011 № 16/05/11 банкрут зобов'язався продати відповідачу-1 майно ДОК "ПД-20", за ціною 2999000 грн., а відповідач-1 мав сплатити банкруту вартість зазначеного майна у строк до 21.12.2011. У подальшому 21.12.2011 між ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" та відповідачем-1 укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої сторони дійшли згоди про припинення зобов'язань, строк виконання яких настав (а саме, зобов'язання відповідача-1 з оплати ДОК "ПД-20" у сумі 2999000 грн., згідно договору від 16.05.2011 № 16/05/11, та зобов'язання ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" за договором від 05.12.2011 № 05/12 про відступлення права вимоги, на таку ж суму - 2999000 грн).
При цьому угода про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена поза межами строку для оплати по договору від 16.05.2011 № 16/05/11; інших оплат по цьому договору не відбувалося, що свідчить про те, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна ДОК "ПД-20", та взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, у зв'язку з чим зазначені вище угоди підлягають визнанню недійсними, а незаконно відчужене майно, яке на даний час перебуває у власності відповідача-2 - має бути повернутим до складу ліквідаційної маси банкрута.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Аналогічні положення містяться у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 02.03.2020 прийнято указану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження № 5016/2351/2012(18/58) (915/211/20) та вирішено розглядати справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 03.09.2020, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
При цьому, як під час підготовчого провадження, так і після переходу до розгляду справи по суті від відповідачів надійшла значна кількість заяв по суті справи, а саме:
1) від відповідача-1 - ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", надійшли:
- відзив від 26.03.2020, в якому відповідач зазначив, що вважає позов не
підлягаючим задоволенню з огляду на його необґрунтованість, відсутність підстав для
застосування в даному випадку положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), те, що позов подано поза межами позовної давності, а також оскільки ліквідатором ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" вже подавався в межах даної справи про банкрутство позов до тих самих відповідачів та з тих самих підстав, проте його не було оплачено судовим збором (том 1 а.с. 45-55);
- заява від 26.03.2020 про застосування до позовних вимог про визнання недійсним договору від 16.05.2011 № 16/05/11 та застосування наслідків недійсності правочину наслідків пропуску строку позовної давності, мотивована тим, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч. 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину; ОСОБА_1 , як керівнику ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" та особі, що виступає від імені юридичної особи у відносинах з третіми особами було відомо про існування оспорюваного договору з моменту його підписання, а тому з цього моменту слід обраховувати позовну давність. Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено спеціальних норм про позовну давність. Загальні норми цивільного законодавства, що регулюють питання позовної давності не містять виключень для юридичної особи, що знаходиться в процедурі банкрутства, у тому числі і для ліквідатора. Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 (том 1 а.с. 56-57);
- заперечення (письмові пояснення) від 19.04.2021 на заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, мотивовані тим, що підстави для задоволення зазначеної заяви відсутні, оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність; при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Інакше арбітражний керуючий як особа, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, безпідставно буде наділений особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору в захисті своїх прав та інтересів. Зокрема, у такому разі протилежна сторона спору буде обмежена в захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору і, відповідно, перебуватиме у нерівному становищі порівняно із суб'єктом звернення боржником/арбітражним керуючим.
Відповідач-1 також зазначив, що у відповідності до ч. 6 ст. 75 ГПК України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому, ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2018 по справі № 487/6798/17 не є обвинувальним вироком, а тому посилання ліквідатора на встановлені цією ухвалою обставини не є доказом по справі (том 2 а.с. 1-3);
- письмові пояснення від 24.05.2021, в яких відповідач-1 зазначив, що не погоджується з твердженнями ліквідатора про безоплатність оспорюваного договору від 16.05.2011 № 16/05/11, оскільки банкрут не безоплатно здійснив відчуження майна, не брав на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, та не відмовився від власних майнових вимог; на думку відповідача-1, відчуження майна банкрута відбулося у спосіб, погоджений сторонами, а саме шляхом заліку зустрічних вимог, і підписавши акти прийому-передачі несамохідного плавучого доку "ПД-20" сторони договору підтвердили належне виконання умов цього договору.
При цьому відповідач-1 виклав позицію, згідно якої в позовній заяві відсутнє обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.12.2011, укладеної банкрутом з відповідачем-1.
Крім того, відповідач-1 зазначив, що ліквідатором ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС, у 2018 році вже подавалася заява з вимогами, аналогічними вимогам по даному позову, що начебто свідчить про пропуск позовної давності та безпідставність позовних вимог (том 2 а.с. 37-39);
- письмові пояснення від 29.06.2021, в яких відповідач-1 додатково (крім наведеного вище) зазначив, що враховуючи той факт, що Заявником не оскаржуються й не зазначається про відсутність та/або недійсність документації щодо виконання договорів та проведення за ними розрахунків, доказів на підтвердження виникнення передумов для проведення спірного зарахування зустрічних однорідних вимог (зокрема, але не виключно, доказів, доданих до супровідного листа від 14.09.2020; актів наданих послуг, зазначених в акті приймання-передачі документації від 05.12.2011; договору про надання юридичних, маркетингових та інших послуг від 01.06.2009 р. - враховуючи заявлені позовні вимоги, усі вказані документи та їх зміст не є предметом доказування по пій справі (том 2 а.с. 115-117);
- додаткові пояснення від 17.01.2025, в яких відповідач-1 зазначає про помилкове застосування ліквідатором до спірних правовідносин приписів ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства. За твердженням відповідача у даному випадку мають застосовуватися положення ст.. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». А оскільки договір купівлі - продажу укладений більше, ніж за 1 рік до порушення провадження у справі про банкрутство, то правові підстави для розгляду даної заяви в межах справи про банкрутство (том 3 а.с. 25-29).
2) від відповідача-2 - ТОВ "ДОК-СЕРВІС", надійшла заява від 15.07.2020 про застосування до позовних вимог про визнання недійсним договору від 16.05.2011 № 16/05/11 наслідків пропуску строку позовної давності, мотивована аналогічно заяві відповідача-1 від 26.03.2020 (том 1 а.с. 118).
3) від позивача - ліквідатора ТОВ "ДОК-СЕРВІС" надійшли:
- відзив від 13.11.2020 № 02-01/138 на заяву про застосування строку позовної давності, в якому зазначено, що в даному випадку строк позовної давності не пропущений, оскільки його потрібно обраховувати з 27 02.2018 - дати винесення ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва у справі № 487/6798/17, якою задоволено клопотання прокуратури Миколаївської області про звільнення від кримінальної відповідальності посадової особи ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС, - оскільки в зазначеній ухвалі містяться відомості щодо обставин, які раніше не були відомі та не могли бути відомими ліквідатору, оскільки колишніми посадовими особами банкрута не передавалася ліквідатору бухгалтерська та інша документація банкрута, а саме, що ціна несамохідного плавучого дока "ПД-20", за якою банкрут придбав зазначене майно, становила 5045000 грн,, тоді як у подальшому за спірним договором його було відчужено за ціною майже в два рази меншою - 2046000 грн. (том 1 а.с. 187-194);
- заяву від 25.01.2020 № 02-01/4 про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, в якій зазначено, що в даному випадку наявні усі підстави для визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, керівництвом ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" не передавалась ліквідатору будь-яка документація підприємства, а тому ліквідатор отримував інформацію про майновий стан та фінансове положення банкрута лише від органів статистики та податкової служби. Але вказані органи надають лише ту інформацію, яка була раніше надана самим банкрутом у відповідні періоди. Таким чином, отримати інформацію про реальний майновий стан та вартість майнових активів на момент початку ліквідаційної процедури було неможливо.
При цьому, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17 встановлено ринкова вартість несамохідного плавдоку "ПД-20" - 5045000,00 грн,, за якою банкрут придбав зазначене майно, тоді як у подальшому за спірним договором його було відчужено за ціною майже в два рази меншою - 2046000 грн.
Таким чином, різниця від укладання договору 16.05.2011 та нанесення збитків ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" у сумі 2046000 грн.. тобто 256439,18 дол. США.
Також у вказаному судовому рішенні встановлено факт злочинного умислу директора "ПОРТ-СЕРВІС" зі спільниками, спрямованого на незаконне отримання ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" кредиту з передачею у забезпечення виконання зобов'язань плавдоку "ПД-20". Тобто, директор ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" діяв не в інтересах кредиторів та боржника.
Зазначені обставини раніше не були відомі та не могли бути відомими ліквідатору банкрута. Указані обставини свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності (том 1 а.с. 238-241);
- додаткові пояснення 18.11.2024, у яких позивач наводить підстави пропуску строку позовної давності та обґрунтовує їх поважність актуальною судовою практикою, зокрема указує на виключність обставин вибуття майна банкрута. Указує, що лише 27.02.2018 ліквідатору стало відомо про обставини, встановлені ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17, а також правової позиції викладеної Верховним Судом в постанові від 16.04.2019 у справі № 902/357/18, згідно якої до вимог арбітражного керуючого, направлених на формування ліквідаційної маси боржника, застосовуються загальні правила позовної давності.
Також ліквідатор зауважує, що матеріали справи не містять доказів надання послуг банкруту, вартість яких у подальшому включена до угоди про взаєморозрахунок, у зв'язку з чим перевірити реальність зазначених господарських операцій, встановити які саме послуги на таку значну суму були начебто надані банкруту підприємцем ОСОБА_2 - неможливо.
При цьому, у подальшому, після стверджуваного надання банкруту послуг на суму 2999000 грн.. підприємець ОСОБА_2 відступив свої права вимоги на користь ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", засновником якої також є ОСОБА_2 (одна і та сама особа).
За твердженням ліквідатора викладена обставина, окрім своєї сумнівності, беззаперечно свідчить про необхідність дослідження в судовому засіданні оригіналу договору купівлі-продажу від 16.05.2011 № 16/05/11 та встановлення обставин щодо реальної дати, зазначеної у п. 2.2 цього договору.
Поряд із недоведеністю фактичного надання підприємець ОСОБА_2 будь-яких послуг банкруту, наведене свідчить про те, що боржник фактично безоплатно здійснив відчуження майна ДОК "ПД-20", та взяв на себе зобов'язання без реальних майнових дій іншої сторони. Відчуження або фактично безоплатна передача майна боржника (плавдока ПД-20) відбулася саме у період, коли у боржника виникли обставини стійкої неплатоспроможності перед кредиторами, що свідчить про намагання боржника ухилитися від виконання грошових зобов'язань шляхом виведення активів від можливого звернення стягнення на ці активи на користь кредиторів. За такого, зміст оспорюваних договорів та поведінка їх сторін не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а самі договори не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цих Договорів недійсними згідно з положеннями статей 215.234 ЦК України.
Окрім зазначеного, ліквідатор зауважує, що даний позов подано у 2020 році, в умовах постійно змінюваної та несталої судової практики у відповідній категорії спорів. Тому посилаючись на правову позицію, викладену у п.п. 6.56-6.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначає, що суд не позбавлений права захистити порушені права кредиторів ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС", застосувавши до спірних правовідносин положення законодавства, які відповідають сучасній судовій практиці та є найбільш ефективними, у г.ч. і у вигляді витребування майна на користь банкрута від його останнього набувача.
Щодо недобросовісності останнього набувача майна ліквідатор вказує на пов'язаність юридичних осіб ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" та ТОВ "ДОК-СЕРВІС" та цілковиту обізнаність кінцевого набувача майна про сумнівні обставини, що зумовили набуття ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" права власності на майно банкрута, а отже - недобросовісність при укладенні правочину з відчуження плавдоку ПД-20 на користь відповідача-2 (том 2, а.с 182-230).
Ухвалою суду від 03.12.2024 (з урахуванням ухвали від 05.12.2024), занесеною до протоколу судового засідання, судове засідання (розгляд справи по суті) відкладено на 27 січня 2025 року. Зазначену ухвала надіслана позивачу до Електронного кабінету ЄСІТС, іншим учасникам справи на поштові адреси. Крім зазначеного, указана ухвала, к і всі попередні судові рішення у даній справі опублікована для вільного доступу у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, судом вчинено належні дії для повідомлення учасників справи про час та місце проведення судового засідання.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням наданих 18.11.2024 пояснень.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, вважає відсутні правові підстави для задоволення позову.
Інших документів по суті справи суду не надійшло.
За приписами ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.
За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Суд також вважає необхідним зазначити про те, що розгляд справи здійснено у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
У судовому засіданні 27.01.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" (Продавець) та ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (Покупець) 16.05.2011 укладено Договір № 16/05/11 купівлі-продажу. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити ДОК "ПД-20", що є власністю Продавця (том 1 а.с. 10-12).
Док, який є предметом цього Договору, належить Продавцю відповідно до Договору купівлі-продажу № 179Д від 14.12.2010, та має наступні характеристики: 1945 року побудови, порт приписки: Миколаївський морський торговельний порт, довжина 46 м., ширина 20,8 м., висота борту 8,20 м., висота надводного борту 7,2 м.
Відповідно до розділу 2 Договору вартість Доку згідно цього Договору складає 2999000,00 грн.
Пунктом 2.2 Договору сторони домовились, що Покупець зобов'язується сплатити Продавцеві вартість Доку у строк до 21.12.2011 шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Продавця.
Також сторони передбачили можливість розрахунків іншими формами розрахунків передбаченими законодавством України, яка має бути оформлена додатковою угодою до цього Договору.
Відповідно до п.4.1 Договору Продавець передає покупцеві Док в стані, який існує на день передачі за актом прийому-передачі протягом 5 днів з моменту підписання цього договору з урахуванням умов, передбачених п.3.14 Договору (виконання Продавцем ремонтних робіт).
Сторони у п 4.2 домовились про передачу доку на території АСК "Укррічфлот" "Вілковська РЕБфлоту" за адресою: вул. Придунайська, 3, м. Вилково, Кілійського району, Одеської області з обов'язковим складанням акту прийому-передачі, підписаним обома сторонами.
За п. 4.4 Договору Док вважається переданим, а право власності на Док переходить від Продавця до Покупця у момент підписання Акту прийому-передачі.
Продавець гарантував, що док на момент передачі вільний від усіх обтяжень і не знаходиться під арештом чи забороною (п. 5.1).
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків згідно цього Договору.
Реквізити сторін указані в розділі 10 Договору.
Договір підписано директором ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" Щербиною Ю.В. та директором ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" ОСОБА_2 та скріплено печатками підприємств.
Наступного дня після підписання цього Договору Продавець передав, а покупець прийняв несамохідний плавучий док «ПД-20» 1945 року побудови, про що сторони 17.05.2011 склали акт прийому-передачі (том 1 а.с. 13).
21.12.2011 між ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" (Продавець) та ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (Покупець) укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно до вказаної угоди сторони дійшли згоди про припинення нижченаведених зобов'язань строк виконання яких настав, шляхом зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог (том 1, а.с 149).
Угода про зарахування однорідних вимог укладена поза строком оплати згідно п. 2.2 Договору купівлі-продажу, а саме, у Договорі визначено строк оплати - до 21.12.2011, а угода про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена 21.12.2011.
Згідно інформації, наданої ПАТ "Банк Кредит Дніпро" оплата за Договором № 16/05/11 від 16.05.2011 на рахунок ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" не надходила.
За твердженням позивача боржник - ТОВ «Порт-Сервіс» здійснив відчуження майна Док "ПД-20" безоплатно та взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, а тому зазначені угоди є недійсними.
Також ліквідатором було з'ясовано, що на час звернення до суду з цією заявою несамохідний плавучий док "ПД-20" згідно довідки Капітана Миколаївського морського порту № 28-02-03-34 від 09.02.2018 знаходиться у власності ТОВ "Док-Сервіс" (ЄДРПОУ 38313399).
Власником ТОВ "ДОК-СЕРВІС" на момент звернення до суду є ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (ЄДРПОУ 25377779).
Заява ліквідатора у даній справі мотивована з посиланням на приписи ст. ст. 1, 7, 42 КУзПБ та ст. ст. 203, 215-216 ЦК України та обґрунтована безоплатним відчуженням майна, яке є предметом Договору без відповідних майнових дій зі сторони відповідача-1, що значно вплинуло на зменшення активів ТОВ «Порт-Сервіс» та в подальшому призвело до його банкрутства.
На думку ліквідатора, спірний Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому вважає, що його слід визнати недійсним з поверненням до ліквідаційної маси майна, яке ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" отримало за цим правочином від ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС", яке наразі знаходиться у власності ТОВ "ДОК-СЕРВІС"
Таким чином, ліквідатор вважає, що через вибуття майна боржника, вимоги кредиторів у справі про банкрутство не можуть бути задоволені без повернення спірного майна банкруту.
Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ ліквідатор - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; веде реєстр вимог кредиторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом (ч. 1 ст. 61 КУзПБ).
Частиною 3 ст. 12 КУзПБ встановлено, що під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено).
Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до ліквідаційної маси (ч.1 статті 62 КУзПБ).
Особливістю реалізації повноважень арбітражного керуючого у ліквідаційній процедурі є обов'язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямовану на виявлення та повернення активів боржника (ч. 1 ст. 65 КУзПБ).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, зокрема, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Щодо строку позовної давності. Згідно з ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів, боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відмовлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ".
Так, відповідно до вказаної правової позиції визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство. За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
В даному випадку провадження у справі № 5016/2351/2012(18/58) про банкрутство ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" порушено 02.11.2012, а оспорюваний правочин - договір від 16.05.2011 № 16/05/11 був укладеним більше ніж за один рік до відкриття провадження у даній справі.
За такого, з огляду на актуальну правову практику, підстави для застосування положень статті 42 КУзПБ в частині встановленого законодавцем для звернення із заявою про визнання правочину недійсним трирічного строку та в частині укладення договорів відсутні.
Водночас, за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів і підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (Постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №04/7905/16).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору
Слід звернути увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16 від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17))
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов, недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, дійшов висновку, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Так, у даному випадку правовою підставою для визнання договору від 16.05.2011 № 16/05/11 та угоди від 21.12.2011 про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсними є положення ст.ст. 203, 2/5, 216, 234 ЦК України.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В даному випадку, як вбачається із матеріалів справи №5016/2351/2012(18/58) про банкрутство ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС", оспорювані правочини (договір від 16.05.2011 № 16/05/11 та угоду від 21.12.2011 про зарахування зустрічних однорідних вимог) вчинені в період існуючих зобов'язань банкрута:
1) перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договром від 31.08.2008 № 010/01-02/08-038, з урахуванням укладеного на забезпечення зобов'язань за цим договором договору застави від 31.03.2008 № 010/01-02/08-038;
2) перед ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за кредитним договором від 03.06.2011 № 030611-КЛВ;
3) перед ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" за контрактом від 10.10.2011 № 13100/МС-16-ІІ на ремонт плавдока ПД-20;
4) перед ПАТ "Чорноморський суднобудівний завод" за договорами; від 01.02.2011 № 2524; від 18.02.2010 № 2420; від 01.02.2009 № 2324; від 01.02.2009 № 2324; від 18.02.2010 №2420; від 01.02.201 1 № 2524; від 01.01.2009 № Є-2; від 01.01.2009 № Т-2; за численними договірними листами (офертами).
При цьому матеріали справи вказують на факти виведення у період, який передував порушенню провадження у справі про банкрутство, майнових активів (несамохідного плавучого доку "ПД-20") із володіння, розпорядження та користування банкрута на користь Інших осіб за попередньою змовою та факти шахрайських дій керівництва банкрута, спрямованих на заволодіння коштами та майном банкрута.
Так, слідчим управлінням ГУ НП в Миколаївській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013160000000158 від 05.12.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 358 КК України, за фактом заволодіння групою осіб шляхом шахрайства в особливо великих розмірах коштами ПАТ "Банк Кредит Дніпро" у сумі 2500000 доларів США.
В межах розгляду зазначеної справи ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17 (провадження № 1-кп/487/207/18) встановлено, зокрема, що (том 2 а.с. 208-221):
«ОСОБА 6, будуючи службовою особою заступником директора ТОВ «Порт-Сервіс», за попередньою змовою із ОСОБА 8 та ОСОБА 9, вчинив шахрайство з фінансовими ресурсами, тобто падання завідомо неправдивої інформації банку з метою одержання кредиту, що завдаю великої матеріальної шкоди та шляхом службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки за наступних обставин.
ОСОБА6 із ОСОБА8 та ОСОБА9 розробили злочинний план, спрямований па шахрайство з фінансовими ресурсами, тобто надання завідомо неправдивої Інформації ПАТ «Банк Кредит Дніпро» і метою одержання кредиту в особливо великих розмірах в сумі 2 млн. 500 тис. доларів США, що спричинило тяжкі наслідки банківській установі.
Усвідомлюючи виникнення заборгованості за кредитним договором та те, що фактичні фінансові показники діяльності ТОВ «Порт-Сервіс» не дозволяють повернути цей кредит і як результат втрату заставного майна, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на організацію шахрайства з фінансовими ресурсами з метою одержання кредиту в іншій банківській установі для розрахунку з ПАТ «Укрексімбанк» та забезпечення витрат, пов'язаних з виробничим процесом підприємства.
…..
При цьому ОСОБА6 , ОСОБА8 та ОСОБА9 усвідомлювали, що фактичні фінансові показники діяльності ТОВ «Порт-Сервіс» не дозволяють отримати кредит, а наявного заставного майна не достатньо для забезпечення вимог банку по кредиту.
ОСОБА9, перебуваючи па посаді директора ТОВ «Порт-Сервіс», за попередньою змовою із ОСОБА8 та ОСОБА6, з 27.12.2010 уклав з ПАТ «Укрексімбанк» цільовий кредитний договір № 62610К9 на суму 210 тис. доларів США па придбання несамохідного плавучого доку «ПД-20» (надалі плавдок «ПД-20») згідно договору купівлі - продажу від 14.12.2010 № 179/Д, укладеного з АСК «Укррічфлот», чим збільшив загальний борг ТОВ «Порт-Сервіс» перед банком.
Реалізуючи спільний злочинний намір учасників групи, спрямований на вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, врятування заставного майна, а також з метою рефінансування заборгованості у ПАТ «Укрексімбанк» за кредитними договорами № 6210К4 від 25.06.2010 та № 626ЮК9 від 27.12.2010 на загальну суму заборгованості 1 700 910,00 доларів США, ОСОБА 6 ОСОБА8 та ОСОБА 9 продовжили реалізацію злочинного плану, спрямованого на падання завідомо неправдивої інформації ПАТ «Банк Кредит Дніпро» з метою одержання кредиту у сумі 2 мли. 500 тис. доларів США.
Усвідомлюючи, що для отримання в банківській установі ціп суми коштів ТОН «Порт-Сервіс» не має законних підстав, оскільки перебуває на межі банкрутства, достовірно знаючи, що його підприємницька діяльність не приносить прибутків, які б дозволили забезпечити виконання взятих на себе фінансових зобов'язань, з метою створення у кредитора враження добросовісного та платоспроможного позичальника, ОСОБА9, за попередньою змовою з ОСОБА6 та ОСОБА8 організував підготовку та у подальшому подав до банку необхідний пакет фіктивних офіційних документів щодо успішної діяльності Товариства, створивши у представників банку уяву про стабільні фінансові показники підприємства та комерційно вигідні взаємовідносини з замовниками. а також щодо майнового забезпечення кредиту несамохідним плавдоком «ПД-20», ринковою вартістю 5045000,00 грн., придбаний та частково сплачений за кредитні кошти ПА Т «Укрексімбанк».
При цьому, достовірно знаючи про відсутність законної можливості отримати кредит, ОСОБА6, ОСОБА8 та ОСОБА9 вирішили переконати Банк па свою користь шляхом подання до банківської установи документів, що містять неправдиві відомості про фінансовий стан позичальника та успішну діяльність товариства наявність діючих суднобудівних контрактів, па виконання зобов'язань за якими підприємству необхідні кредитні грошові кошти.
Умисно, з метою незаконного отримання зазначеним товариством кредиту в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», заздалегідь, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, в невстановленому місці, реалізуючи спільний із ОСОБА6 та ОСОБА8 умисел, ОСОБА9 організував виготовлення завідомо неправдивих офіційних документів фінансової звітності Товариства за 2010 рік та баланс Товариства станом на 31.12.2010, у які було внесено недостовірні відомості про фінансові показники діяльності товариства, зазначивши наявність прибутку і власного капіталу, достовірно розуміючи, що відсутність цих показників унеможливить отримання кредиту в банківських установах.
…..
Кредитна комісія ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 21.04.2011, будучи введеною в оману щодо джерела набуття власного кап і таї у, окупності суднобудівних контрактів ТО В «Порт-Сервіс» і платоспроможності підприємства, звернулася з клопотанням резюме кредитно-фінансового управління за кредитною заявкою до Великого кредитного комітету Головного офісу банку про надання ТОН «Порт-Сервіс» відновлюваної кредитної лінії в сумі 2 мли. 500 тис. доларів США із наданням для забезпечення комерційної операції у заставу нерухомості і земельної ділянки ТОВ «Нікоавтоіндустрія» та несамохідний плавдок «ПД-20».
…..
внаслідок спільних злочинних дій ОСОБА6, ОСОБА8 та ОСОБА9, які діяли за попередньою змовою, шляхом обману та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, Великим кредитним комітетом ПАТ «Банк Кредит Дніпро», не усвідомлюючи дійсних намірів останніх, будучими введеними в обману їх злочинними діями, прийнято рішення про можливість відкриття від нові відновлювальної кредитної лінії ТОВ «Порт-Сервіс» на загальну суму 2 млн. 500 тис. доларів США.
Таким чином, ОСОБА6, ОСОБА8 та ОСОБА9 , перебуваючи у змові, вказаними діями по складанню завідомо неправдивих документів та паданні їх до банку, підготували собі умови для незаконного отримання кредиту у ПАТ «Банк Кредит Дніпро».
…
Внаслідок вчинення ОСОБА6, ОСОБА8 та ОСОБА9, та вищевказаного злочину ТОВ «Порт-Сервіс» отримало кредит у сумі 2 млн. 500 тис. доларів США (за курсом НБУ на вказану дату у гривневому еквіваленті становить 19 933 750 гри.), що більше ніж в 600 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян па момент вчинення злочину".
Таким чином, ухвалою від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17 (провадження № 1-кп/487/207/18) встановлено, що у період, що передував порушенню провадження про банкрутство ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС", керівництво товариства діяло не в інтересах кредиторів та боржника. Крім того, в зазначеній ухвалі суду містяться відомості щодо обставин, які раніше не були відомі та не могли бути відомими ліквідатору банкрута, а саме, що ціна несамохідного плавучого дока "ПД-20", за якою банкрут придбав зазначене майно, становила 5045000 грн., тоді як у подальшому за спірним договором його було відчужено за ціною майже в два рази меншою 2046000 грн.
Не зважаючи на відсутність у суду обов'язку врахувати такі обставини, суд вважає необхідним їх врахувати, оскільки обставини, встановлені в ухвалі від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17, у сукупності з іншими доказами, наданими суду, свідчать про вчинення керівництвом банкрута у період, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС", значної кількості підозрілих дій за наявності невиконаних грошових зобов'язань перед кредиторами; здійснення відчуження активів вже при наявності невиконаних зобов'язань; недоведеність оплатності відчуження, що і призвело до неплатоспроможності ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" та унеможливило задоволення вимог кредиторів.
З огляду на наведене, суд вважає, що обраховувати строк позовної давності у даному випаду необхідно саме з моменту винесення ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2018 у справі № 487/6798/17 (провадження № 1-кп/487/207/18).
Більше того, згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.04.2019 у справі № 902/357/18, до вимог арбітражного керуючого, направлених на формування ліквідаційної маси боржника, застосовуються загальні правила позовної давності. Так, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову ТОВ в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) до фізичної особи про стягнення боргу (розглянутого у межах справи про банкрутство) з мотивів відсутності поважних причин пропущення позовної давності та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив таке.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
В силу норм Закону про банкрутство - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є суб'єктом незалежної професійної діяльності, і водночас з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника; ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) боржника.
Через арбітражного керуючого здійснюється відносини між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа.
Відтак, саме з цього моменту арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право здійснювати свої повноваження, визначені Законом про банкрутство, серед яких, проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута; формування ліквідаційної маси; подання до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; ведення реєстру вимог кредиторів тощо.
При цьому, ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника. Така правова позиція наведена Верховним Судом у справах № 904/5978/14, № 904/7981/17.
Зважаючи на викладене, аналізуючи питання поважності причин пропуску строку позовної давності через призму Закону про банкрутство Верховний Суд визнав помилковим висновок господарського суду апеляційної інстанції стосовно їх відсутності.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що за практикою Європейського Суду з прав людини при застосуванні строків позовної давності йдеться про задавненість позовів і неповноту доказів, через сплив часу. Натомість, у справі, що розгадається, у правовідносинах між сторонами відсутні події "далекого минулого", що могло б спричинити перешкоду для стягнення боргу і захисту порушеного права позивача.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 908/32/15-г, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Так, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову ТОВ_1 банкрута про визнання недійсними договорів купівлі продажу та витребування у ТОВ 2 нерухомого майна, Верховний Суд зазначив таке. До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Відтак, на позов ТОВ - банкрута, який спрямований на захист порушеного права власності, згідно зі статтею 257 ЦК України поширюється загальна позовна давність, і на підставі частини ї статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів. При цьому, за змістом зазначеної статті, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.
Тобто, за висновками суду строк позовної давності сплинув 27.02.2021.
Отже, ліквідатор звернувся до суду в межах указаного строку, а тому з урахуванням наведених обставин та висновків суду, суд відхиляє заяву про застосування строків позовної давності.
Щодо обставин незаконного відчуження майна банкрута. Відповідно до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2018 у справі № 5016/2351/2012(18/58), загальна сума кредиторських вимог ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" становить 150298623,09 грн., що значно перевищує п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відповідно до спірних договорів відбулося відчуження майна банкрута - спірного плавдоку ПД-20 - вартість якого була визначеною в сумі 2999000 грн., попри те, що згідно з даними, встановленими Заводським районним судом м. Миколаєва під час розгляду справи № 487/6798/17, реальна ціна дока "ПД-20" становила набагато більшу суму - 5045000 грн.
Відчуження відбулося при наявності великої заборгованості ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" перед кредиторами.
Необхідним у даному випадку є дослідження суті вимог, які були зарахованими за спірною угодою від 21.12.2011 про зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок вимог ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" на суму 2999000 грн. з оплати спірного плавдоку ПД-20.
Так, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що в рахунок зобов'язань ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" перед ТОВ "ПОРТ-СЕРВ1С" за договором купівлі-продажу від 16.05.2011 № 16/05/11 на суму 2999000 грн. зараховані зобов'язання ТОВ "ПОРТ-СЕРВ1С" перед ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", на таку ж суму, які виникли з договору відступлення права вимоги від 05.12.2011 № 05/12 (п.п. 1 1-1.2 угоди від 21.12.2011) (том 1 а.с. 147-148).
За цим договором фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (первісний кредитор) зобов'язався передати ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (новому кредитору) свої права (уступити право вимоги) по договору на надання юридичних, маркетингових та інших послуг від 01.06.2009, укладеному з метою забезпечення господарської діяльності Клієнта по будівництву несамохідної баржі для перевезення шламу з подвійним бортом та дном, 1200ДВТ (п. 1.1 договору від 05.12.2011 №05/12).
Тобто, права вимоги, на які начебто обмінена вимога банкрута вимагати оплати за плавдок ПД-20 за договором купівлі-продажу, фактично виникли з договору про надання послуг.
Із змісту п. 4.1 договору від 05.12.2011 № 05/12 вбачається, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 С.Б. надані ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" послуги на суму 2999000 грн. згідно актів наданих послуг від 29.12.2009 на суму 993000 грн., від 28.01.2010 на суму 993000 грн.. від 26.02.2010 на суму 993000 грн.. від 30.03.2010 на суму 993000 грн.
За ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Колегія суддів КГС ВС у постанові від 13.10.2020 № 910/4050/17 зазначила, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послугу подальшій діяльності підприємства.
Крім того, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.
Матеріали справи не містять жодного із зазначених вище актів наданих послуг, у зв'язку з чим перевірити реальність зазначених господарських операцій, встановити які саме послуги на таку значну суму були начебто надані банкруту підприємцем ОСОБА_2 - неможливо. Слід зазначити, що у засіданні 21.04.2021 (за участю позивача та представника відповідача-1) судом було виявлено необхідність у дослідженні оригіналів документів: спірних договорів та додатків до них, а також усієї документації щодо виконання цих договорів та проведення за ними розрахунків; доказів на підтвердження виникнення передумов для проведення спірного зарахування зустрічних однорідних вимог (зокрема, але не виключно, доказів, доданих до супровідного листа відповідача-1 від 14.09.2020; актів наданих послуг, зазначених в акті приймання-передачі документації від 05.12.2011; договору про надання юридичних, маркетингових та інших послуг від 01.06.2009 та доказів виконання цього договору), та оголошено перерву до 25.05.2021 для надання відповідачем указаних документів. У зв'язку з невиконанням вимог суду, висловлених представникам у судовому засіданні 21.04.2021, ухвалою від 25.05.2021 зобов?язано відповідача-1 подати для дослідження судом наявні у нього оригінали зазначених документів. Разом із тим, оригінали зазначених документів на даний час суду не подані. Натомість відповідачем-1 30.06.2021 були подані пояснення, у яких висловлені заперечення щодо витребування судом цих доказів.
При цьому, у подальшому, підприємець ОСОБА_2 відступив свої права вимоги до боржника на суму 2999000 грн на користь ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", засновником якої також є ОСОБА_2 (одна і та сама особа) (том 2 а.с. 207).
Окрім наведеного, угода від 21.12.2011 про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена поза межами строку для оплати по договору від 16.05.201 І № 16/05/1 1, який у п. 2.2 зазначеного договору визначений як "до 21 грудня 2011 року" (не включно) - том 1 а.с. 10-12.
При цьому, у копії договору від 16.05.2011 № 16/05/11, наданій ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", з незрозумілих підстав зазначений пункт замінений іншим текстом: "до 31 грудня 2011 року" том 1 а.с. 144-145.
До того ж візуально вбачається відмінність підписів сторін угоди та у проставленні печаток на указаних угодах.
Викладена обставина, окрім своєї сумнівності, беззаперечно свідчить про необхідність дослідження в судовому засіданні оригіналу договору купівлі-продажу від 16.05.2011 № 16/05/11 та встановлення обставин щодо реальної дати, зазначеної у п. 2.2 цього договору. Проте, станом на час розгляду справи оригіналу не надано.
Слід також звернути увагу на те, що інших, ніж зарахування зустрічних однорідних вимог, оплат по договору купівлі-продажу не відбувалося.
Поряд із недоведеністю фактичного надання підприємець ОСОБА_2 будь-яких послуг банкруту, наведене свідчить про те, що боржник фактично безоплатно здійснив відчуження майна ДОК "ПД-20", та взяв на себе зобов'язання без реальних майнових дій іншої сторони.
Таким чином, відчуження або фактично безоплатна передача майна боржника (плавдока ПД-20) відбулася саме у період, коли у боржника виникли обставини стійкої неплатоспроможності перед кредиторами, що свідчить про намагання боржника ухилитися від виконання грошових зобов'язань шляхом виведення активів від можливого звернення стягнення на ці активи на користь кредиторів.
Доводи відповідача-1 про реальність зазначених вище господарських операцій не підтверджені жодними доказами а отже є безпідставними.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі фактично безвідплатного договору після виникнення у нього зобов'язань перед численними кредиторами діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредиторів, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси кредиторів і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 28.04.2021 у справі № 263/161/18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 виклав позицію згідно якої договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа), ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний; його правова мета є іншою, ніж безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
З урахуванням наведеного, сукупність фактичних обставин справи підтверджує обставини, що зміст оспорюваних договорів та поведінка їх сторін не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а самі договори не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цих Договорів недійсними згідно з положеннями статей 215.234 ЦК України.
Згідно зч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Крім цього, слід ураховувати також наслідки недійсності правочину, а саме: відповідно до положень частин першої, п'ятої статті 216 цього Кодексу. Зокрема недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
За змістом статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Звідти кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема і у процедурі банкрутства. Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку).
Щодо способу захисту прав банкрута суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (СЬаЬаІ V. іЬе ІІпііей Кііщсіот, (22414/93) [1996] ЕСНЯ 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави -учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, за деяких обставин вимоги ст. ІЗ Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Фактично позов у даній справі спрямований на поновлення становища, що існувало до укладення оспорюваних фраулаторних правочинів, спрямованих на протиправне відчуження майна ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" на шкоду кредиторам, тобто, на повернення до ліквідаційної маси банкрута майна, що вибуло (плавдоку " 11Д-20").
Встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності. Належним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику, і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі № 643/15604/17.
Даний позов подано у 2020 році, в умовах постійно змінюваної та несталої судової практики у відповідній категорії спорів. Справа розглядається вже тривалий час, з огляду на введення карантинних обмежень та подальшої військової агресії російської федерації на території України і обстрілів міста Миколаєва.
При цьому ухвалою від 03.09.2020, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, з огляду на що на даний час відсутні правові підстави для зміни предмету позову.
Водночас, згідно сучасної судової практики Верховного Суду, яка підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, власник з дотриманням вимог ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (правова позиція викладена в постанові ВС від 11.01.2022 у справі №5023/5847/11).
Поряд із цим, слід прийняти до уваги, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що; 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.
Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Зазначена правова позиція викладена у п.п. 6.56-6.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, і відступів від зазначеної позиції не було здійснено.
Тому, не зважаючи на формулювання позовних вимог щодо повернення манна банкрута плаввдоку "ПД-20"), з метою захисту порушених прав кредиторів ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" із урахуванням принципу "jura novit curia", суд застосовує до спірних правовідносин положення законодавства, які відповідають сучасній судовій практиці та є найбільш ефективними, а саме витребування майна на користь банкрута від його останнього набувача.
Також суд вважає необхідним зазначити обставини недобросовісності останнього набувача майна. Велика палата ВС у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 визначила, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань,
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, пункт 6,43 постанови від 02.11.2021 у справі №925/1351/19). Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, пункт 52).
Наведені вище правові висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в якій судом також зауважено, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14-2цс2І), не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
На даний час спірне майно плавдок "ПД-20" перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ДОК-СЕРВ1С".
Разом з тим, із змісту оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 23.11.2017 у справі № 490/912/17 (кримінальне провадження № 12012160030000048) вбачається, що після набуття ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" права власності на спірне майно на підставі фраудаторних правочинів, зазначеною фірмою у зв'язку і реорганізацією шляхом виділення нової юридичної особи ТОВ "ДОК-СЕРВІС'', 10.09.2012 складено акт передачі, за яким на баланс ТОВ "ДОК-СЕРВІС" у тому числі прийнято на баланс поточні зобов'язання - 2999 тис.грн. Таким чином, 16.03.2013 здійснено реєстрацію права власності плавдоку ПД-20 у Державному судновому реєстрі Миколаївського морського торгового порту за ТОВ "ДОК-СЕРВ1С", запис реєстраційного номеру 554 від 16.05.2013 р., про що видано свідоцтво №000771 (том 2 а.с. 222-229).
Викладене підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2 а.с. 207), згідно яких ТОВ "ДОК-СЕРВ1С" є правонаступником ТОВ ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності", засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "ДОК-СЕРВІС" є ОСОБА_2 .
Тобто та ж особа, якою "надані" банкруту послуги по договору на надання юридичних, маркетингових та інших послуг від 01.06.2009 на суму 2999000 грн., вартість яких у подальшому відступлена ОСОБА_2 на користь своєї ж фірми ЮФ «Центр консультацій з питань господарської діяльності» та за фраудаторною угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог зарахована в рахунок зобов'язань ЮФ «Центр консультацій з питань господарської діяльності» перед ТОВ «ПОРТ-СЕРВ1С» за договором купівлі-продажу від 16.05.2011 № 16/05/11 на суму 2999000 грн. з оплати вартості ПД-20».
Викладене беззаперечно свідчить про пов'язаність юридичних осіб ЮФ «Центр консультацій з питань господарської діяльності» та ТОВ «ДОК-СЕРВІС» та цілковиту обізнаність кінцевого набувача майна про сумнівні обставини, що зумовили набуття ЮФ «Центр консультацій з питань господарської діяльності» права власності на майно банкрута, а отже - недобросовісність при укладенні правочину з відчуження плавдоку ПД-20 на користь відповідача-2.
До того ж, з огляду на те, шо ОСОБА_2 , який також є засновником ЮФ "Центр консультацій з питань господарської діяльності" та ТОВ "ДОК-СЕРВІС" начебто надавалися ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" юридичні, маркетингові та інші послуги (детальний характер яких встановити неможливо, з огляду на неподання відповідачем-1 будь-яких доказів фактичного існування та виконання цього договору), мав бути обізнаним про перебування товариства на межі банкрутства, наявність на момент укладення фраудаторних правочинів судових справ, предметами яких було стягнення з ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" заборгованості, а також про реальну вартість плавдоку "ПД-20", майже у 2 рази вищу за ціну, яку було визначено в якості вартості відчуження цього майна.
Викладені обставини у повному обсязі доводять недобросовісність відповідачів під час відчуження спірного майна, їх незаконну поведінку та ситуацію правової невизначеності під час відчуження майна банкрута зі зловживанням правами стосовно кредиторів, оскільки були укладені правочини, якими порушені майнові інтереси кредиторів; ці правочини з моменту їх укладення були направленими на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
З урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, з метою захисту порушених прав кредиторів ТОВ "ПОРТ-СЕРВІС" із застосуванням принципу "jura novit curia" (суд знає закони), суд вирішив застосувати ефективний спосіб захисту порушених прав та витребувати у ТОВ "ДОК-СЕРВІС" на користь банкрута несамохідний плавучий док "ПД-20".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. 2, 7, 60, 61, 62 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73, 74, 76-79, 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс" (код ЄДРПОУ 31096410; вул. Шевченко, 42/18, м. Миколаїв, 54030) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38313399; вул. Шевченка, 42/18, м. Миколаїв, 54030) несамохідний плавучий док "ПД-20" (1945 року побудови, Болгарія, порт приписки: Миколаївський морський торговельний порт).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю юридична фірма "Центр консультацій з питань господарської діяльності" (код ЄДРПОУ 25377778; вул. Шевченка, 42, кв. 18, м. Миколаїв, 54030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс" (код ЄДРПОУ 31096410; вул. Шевченко, 42/18, м. Миколаїв, 54030) 2270,00 грн судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38313399; вул. Шевченка, 42/18, м. Миколаїв, 54030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт-Сервіс" (код ЄДРПОУ 31096410; вул. Шевченко, 42/18, м. Миколаїв, 54030) 2270,00 грн судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку із складністю справи та тривалими повітряними тривогами по місту Миколаєву повне рішення складено та підписано 03.03.2025.
Суддя Т.М. Давченко