Справа № 489/1390/25
Провадження № 1-кп/489/656/25
Ленінський районний суд міста Миколаєва
Вирок
іменем України
03 березня 2025 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт та додані до нього матеріали щодо вчинення кримінального проступку у кримінальному провадженні №12025152030000041 від 09.01.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 15.02.2023 Ленінським районним судом міста Миколаєва за статтями 309 ч. 2, 311 ч. 3, 313 ч. 1, 70 ч. 1 КК України до 5 років позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
встановив:
Відповідно до обвинувального акту - у невстановлені дату та час, але не пізніше 12.02.2025, за невстановлених обставин ОСОБА_2 незаконно придбав у невстановленої особи особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою не менше 0,3209 г, яку почав зберігати для власного вживання без мети збуту за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 .
12.02.2025 в період часу з 07:26 год. до 07:59 год. в ході санкціонованого обшуку, на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 16.01.2025, за місцем проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 виявлено та вилучено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,3209 г, яку він незаконно придбав та зберігав за місцем свого проживання для особистого вживання без мети збуту.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України.
Під час досудового розслідування підозрюваний ОСОБА_2 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності. До суду прокурор надіслав обвинувальний акт з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, до якого додані: письмова заява підозрюваного ОСОБА_2 від 27.02.2025, складена в присутності захисника ОСОБА_3 , щодо беззаперечного визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами вчинення кримінального правопорушення, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України, згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та роз'ясненням йому наслідків призначення остаточного покарання відповідно до положень статей 71, 72 КК України; а також матеріали досудового розслідування (кримінального провадження №12025152030000041 від 09.01.2025), у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним ОСОБА_2 своєї винуватості.
Вивчивши обвинувальний акт, додані до нього матеріали та матеріали кримінального провадження, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 своїми умисними діями вчинив незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України.
При призначенні покарання суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, раніше судимий, на лікуванні у лікарів психіатра та нарколога не перебував.
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_2 , судом не встановлено.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_2 , судом не встановлено.
Також суд враховує, що обвинувачений вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення в період звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке було призначене останньому за вчинення ряду умисних кримінальних правопорушень пов'язаних з незаконним обігом психотропних речовин та прекурсорів, натомість в даному провадженні ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні нового умисного кримінального правопорушення, також пов'язаного з незаконним обігом психотропних речовин.
Вказане, у свою чергу, свідчить про те, що незважаючи на заходи впливу, які раніше застосовувалися з боку держави до ОСОБА_2 з метою його не тільки покарання, а й виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, останній жодних висновків для себе не зробив, та в період звільнення від відбування покарання з випробуванням вчинив нове умисне аналогічне кримінальне правопорушення.
Таким чином, ураховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше судимий та вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення в період іспитового строку, одружений та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, характеризується посередньо, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України, що виключає будь-яку можливість повторного звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка вчинила нове кримінальне правопорушення протягом іспитового строку, у виді обмеження волі, оскільки інші види покарання є недостатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_2 остаточне покарання на підставі статей 71, 72 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15.02.2023, після ухвалення якого ним було вчинене дане кримінальне правопорушення.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 678/527/22, згідно з якими «у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим. Наведена позиція відображена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/10266/19».
Також відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 557/970/21, «відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми є імперативними приписами, обов'язковими для застосування. У разі засудження особи за кримінальне правопорушення, вчинене в період іспитового строку за попереднім вироком, і призначення за новим вироком такого покарання, яке на підставі приписів ч. 3 ст. 72 КК не підлягає складанню з іншими видами покарань при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, суд, керуючись положеннями статей 71, 72, 75 КК, має призначити таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Отже, у вказаному вище випадку суд призначає остаточне покарання за сукупністю вироків, яке складається з поєднання (сукупності) невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання за новим вироком, та ухвалює рішення про самостійне виконання покарань, що не підлягають складанню одне з одним. У разі вчинення злочину під час іспитового строку покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання, що має приєднуватися до покарання за новим вироком».
Крім того, право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».
Цивільний позов не заявлявся.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Судом встановлено, що відносно ОСОБА_2 у даному кримінальному провадженні запобіжний захід не застосовувався, тому суд не вбачає підстав для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, оскільки прокурором не подавалося відповідне клопотання про це.
Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376, 381, 382 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
На підставі ст. 71, 72 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 15.02.2023 у справі №489/262/23, остаточно до відбуття визначивши ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років два місяці.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з часу його затримання для відбування призначеного покарання.
Речові докази: фрагмент дзеркала з психотропною речовиною - амфетамін; особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, разом з упакуванням, в якому вона знаходиться - знищити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 3581 (три тисячі п'ятсот вісімдесят одна) грн 55 коп.
Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1