Номер провадження 2/754/1619/25
Справа №754/1017/24
Іменем України
13 лютого 2025 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.
при секретарі - Кирилова А.
за участі представника позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
Позивач ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення коштів. ціна позову -228000гривень.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що 22.02.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі -продажу частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить відповідачу.
Вказаний попередній договір був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теуту Є.П. 22.02.2022 року та зареєстровано в реєстрі за №140.
За умовами зазначеного вище договору сторонни домовились у строк до 14 березня 2022 року включно укласти та підписати основний Договір купівлі-продажу у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим попереднім договором (п.1).
Згідно п.3 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу частини квартири по 14.03.2022 р. позивач сплатив відповідачу грошове забезпечення у розмірі 85453,00 грн., що еквівалентно 3000 доларів США, які були передані до підписання цього договору. У цьому ж пункті попереднього договору закріплено, що посвідчення цього договору свідчить про передачу - отримання зазначеної суми грошового забезпечення.
Укладення одразу основного договору купівлі-продажу було неможливим,оскільки ОСОБА_2 перебував в Єдиному реєстрі боржників і мав не виконанні зобов'язання, в результаті чого на належне йому майн обуло зареєстровано обтяження.
Відповідно до п. 7 попереднього договору з метою укладення Основного договору відповідач взяв на себе, зокрема, наступні зобов'язання : надати позивачу не пізніше одного банківського дня до дати укладання Основного договру копії зазначених вище у п.7 документів; у випадку невиконання обов'язків зазначених у цьому Договорі чи відмови від оформлення Основного договору, або ненадання (надання належно оформлених чи не відповідаючи дійсності (фіктивних) документів, зазначених у цьому Договорі в обумовлений термін, зазначений у п.1 цього Договру повернути Покупцю ( позивачу) отримане грошове забезпечення ( п.3 цього Договру) та виплати штраф в розмірі 100%, що становить 85453,00 грн., що еквівалентно 3000 доларів США, у відповідності до ст.549 ЦК України протягом 3 (трьох) банківських днів.
Укладення Основного договору 14.03.2022 року не відбулося у зв'язку із загальновідомими обставинами, що настали ІНФОРМАЦІЯ_1 , і запровадженням в Україні воєнного стану, а також активними бойовими діями, що мали місце в м. Києві та Київській області.
Разом з тим, починаючи з травня 2022 року нотаріуси поновили свою діяльність, однак від відповідача не надходило а ні усної, а ні письмової пропозиції позивачу укласти Основний договір.
Оскільки на усні пропозиції позивач до відповідача повернути грошове забезпечення у розмірі 3000 доларів США, відповідач жодним чином не реагував крім того, за інформацією з Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчих проваджень відповідач станом на червень 2023 року не виконав вимогу п. 7 попереднього договру в частині вилучення про нього записів з реєстру боржників, що унеможливлювало укладення основного договору за будь-яких обставин, то позивач звернувся з позовом до Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 суми грошового забезпечення у розмірі 3000 доларів США та штрафних санкцій у розмірі 3000 доларів США у зв'язку з неукладенням основного договору з вини відповідача.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.08.2023 року у справі № 754/9167/23 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи вказаний спір суд дійшов наступних висновків: «……попередній договір являє собою організаційну угоду та не є майновим договором, тобто не передбачає передачу майна, його оплату тощо, з такого договору виникає єдине спільне для сторін зобов'язання (мета попереднього договору) - укласти в майбутньому основний договір на узгоджених ними умовах. Тобто, за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов'язання сторін укласти основний договір у майбутньому. З досягненням мети укладення попереднього договору - укладенням основного договору, дія відповідного попереднього договору вичерпується.
Істотною умовою попереднього договору є строк укладання основного договору, який повинен бути зазначений у попередньому договорі.
За умовами зазначеного вище договору (п. 1) сторони домовились у строк до 14 березня 2022 року включно укласти та підписати основний Договір купівлі-продажу у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим попереднім договором.
Одночасно сторони узгодили порядок визначення дати укладання договору «прибути до нотаріуса для укладення Основного договору у день, визначений усною угодою сторін, але не пізніше останнього дня терміну, передбаченого п.1 цього Договору» (п.7).
Зважаючи на те, що з часу укладання попереднього договору до 14 березня 2022 року і до дня судового розгляду справи сторони не узгодили дату підписання основного договору, не можна вважати, що його укладенню перешкодили дії саме відповідача.».
Враховуючи зазначені вище висновки суду, а також той факт, що приватний нотаріус Теуту Є.П., яка посвідчувала попередній договір і тимчасово призупинила нотаріальну діяльність у зв'язку з перебуванням закордонном, позивач 03.11.2023 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворської Н.В. про передачу відповідачу заяви із пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу частини квартири на умовах, передбачених попереднім договром, і з'явитися для вчинення вказаної дії 12 грудня 2023 року на 14 год. 00 хв. до приватного нотаріуса Яворської Н.В. за адресою: м. Київ, вул. Павла Усенка, буд.8, офіс 17-а, вхід.номер 2, перший поверх.
Відповідно до свідоцтва про передачу заяви, виданого приватним нотаріусом Явосько. Н.В. 12.12.2023 рку вбачається, що заява від 03.11.2023 року з пропозицією укласти основний договрі купвлі-продажу частини квартири булла передана відповідачу засобами поштового зв'язку «Укрпошта» цінним листом з описом вкладеного і повідомленням про вручення 10.11.2023 року.
12.12.2023 року позивач і відповідч о 14 год.00 хв. прибули до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу для укладення основного догвору купівлі-продажу частини квартири, протее нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальних дій, про що нею складено відповідну постанову.
Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 12.12.2023 року позивачу відмовлено в укладенні основного договру у зв'язку з не наданням ОСОБА_2 документа про рикову вартість частини квартири; наявними записами обтяження майна Продавця, що унеможливлює посвідчення договору купівлі-продажу, а саме: запис 2 за виконавчим провадденням НОМЕР_4, запис 3 за виконавчим провадження НОМЕР_5, запис 4 за виконавчим провадження НОМЕР_6, запис 5 за виконавчим провадження НОМЕР_7; відсутності згоди учасника спільної часткової власності на відчуження частини квартири.
Таким чином, укладення основного договору купівлі-продажу частини квартири не відбулося у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань,зазначених у попередньому договорі, та не надання документів, необхідних для посвідчення вказаного правочину.
Зважаючи на викладене вище висновки Верховного Суду, а також висновок Деснянського районного суду м. Києва, зазначений від 25.08.2023 по справі № 754/9167/23, позивач 03.11.2023 направив відповідачу пропозицію укласти основний договір.
Однак, як вбачається із постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, укладання основного договру 12.12.2023 року не відбулося, оскільки ОСОБА_2 не наддав необхідних документів для укладення договору, а також наявні сотири записи обтяження його майна.
12.12.2023 року після відмови приватного нотаріуса укласти основний договір купівлі-продажу частини квартири, позивач запропонував відповідачу повернути грошове забезпечення у розмірі 3000 доларів ША. Проте відповідач відмовився повертати вказану суму, оскільки вважає, що попередній договір вичерпав свою дію і сторонни можуть укласти новий договір, алев же на інших умовах.
Відповідно до п.7 попереднього договору у випадку невиконання своїх обов'язків, зазначених у цьому договорі, або не надання (надання належної інформації) чи не відповідаючи дійсності (фіктивних) документів, відповідч зобов'язаний повернути грошове забезпечення та виплатити штраф в розмірі 100%, у відповідності до ст.549 ЦК України, протягом 3 банківських днів.
Отже, у зв'язку з тим, що досягненням мети, визначеної у попередньому договорі від 22.02.2022 року - укладення основного договору не відбулося з вини відповідача, то останній зобов'язаний повернути позивачу грошове щабезпечення у розмірі 3000 доларі США, що еквівалентні згідно курсу НБУ на дату складаня позову становить 114000,00 грн., і сплатити штраф у розмірі 3000 доларів США, що еквівалентні згідно курсу НБУ станом на день складання позову становить 114000,00 грн.
Оскільки відповідач в добровільному порядку зазначену суму грошових коштів не повертає, позивач змушений звертатись за захистом своїх прав до суду.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення у розмірі 114000 грн.; неустойку (штраф) у розмірі 114000 грн., а всього: 228000 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Постановою Верховного суду від 06 листопада 2024 року скасовано ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 листопада 2024 року визначено головуючого суддю - Галась І.А.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2024 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Призначено судове засідання по названій справі.
Під час підготовчого розгляду справи представник позивача ОСОБА_1 наполягала на задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення позову.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та наполягала на задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, 22 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить відповідачу.
Попередній договір був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теуту Є.П. 22.02.2022 року та зареєстровано в реєстрі за № 140.
За умовами зазначеного вище договору (п. 1) сторони домовились у строк до 14 березня 2022 року включно укласти та підписати основний Договір купівлі-продажу у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим попереднім договором. Подовження терміну для укладення Основного договору допускається за додатковим погодженням між сторонами, яке має бути оформлено відповідним нотаріально посвідченим договором або додатковою угодою.
Згідно п. 3 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу частки квартири по 14.03.2022 р. позивач сплатив відповідачу грошове забезпечення у розмірі 85453,00 грн., що еквівалентно 3000 доларів США, які були передані до підписання цього договору. У цьому ж пункті попереднього договору закріплено, що посвідчення цього договору свідчить про передачу - отримання зазначеної суми грошового забезпечення.
Відповідно до п. 7 попереднього договору з метою укладення Основного договору відповідач взяв на себе, зокрема, наступні зобов'язання: до укладення Основного договору мають бути вилучені всі записи відносно нього з Єдиного реєстру боржників; надати позивачу не пізніше одного банківського дня до дати укладення Основного договору копії зазначених вище у п. 7 документів; прибути до нотаріуса для укладення Основного договору у день, визначений усною угодою сторін, але не пізніше останнього дня терміну, передбаченого п.1 цього Договору; у випадку невиконання своїх обов'язків, зазначених у цьому Договорі чи відмови від оформлення Основного договору, або ненадання (надання неналежно оформлених чи не відповідаючи дійсності (фіктивних) документів, зазначених у цьому Договорі в обумовлений термін, зазначений у п. 1 цього Договору повернути Покупцю (позивачу) отримане грошове забезпечення (п. 3 цього Договору) та виплати штраф в розмірі 100%, що становить 85 453,00 грн., що еквівалентно 3000 доларів США, у відповідності до ст. 549 ЦК України протягом 3 (трьох) банківських днів.
Укладення Основного договору 14.03.2022 року не відбулося у зв'язку із загальновідомими обставинами, що настали з 24.02.2022 року, і запровадженням в Україні воєнного стану, а також активними бойовими діями, що мали місце в м. Києві та Київській області. Даний факт не оспорювався жодною зі сторін.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.08.2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишено без задоволення. Рішення суду не оскаржувалось.
03.11.2023 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворської Н.В. про передачу відповідачу заяви із пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу частини квартири на умовах, передбачених попереднім договром, і з'явитися для вчинення вказаної дії 12 грудня 2023 року на 14 год. 00 хв. до приватного нотаріуса Яворської Н.В. за адресою: м. Київ, вул. Павла Усенка, буд.8, офіс 17-а, вхід. номер 2, перший поверх та зареєстровано в реєстрі за № 1091.
12.12.2023 року позивач з відповідачем з'явились до приватного нотаріуса на 14 год.00 хв.проте нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальних дій, про що складено відповідну постанову.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворською Н.В. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 12.12.2023 року ОСОБА_3 відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу на частини квартири за номером АДРЕСА_3 у зв'язку з не наданням ОСОБА_2 документа про ринкову вартість частини квартири; наявними записами обтяження майна Продавця, що унеможливлює посвідчення договору купівлі-продажу, а саме: запис 2 за виконавчим провадденням НОМЕР_4, запис 3 за виконавчим провадження НОМЕР_5, запис 4 за виконавчим провадження НОМЕР_6, запис 5 за виконавчим провадження НОМЕР_7; відсутності згоди учасника спільної часткової власності на відчуження частини квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
За змістом ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вважає, що відповідачем порушено його право на отримання права власності на квартиру по АДРЕСА_2 , внаслідок неналежного виконання умов зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Отже, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, які суду слід оцінити на предмет дотримання сторонами умов зобов'язання та обсягу відповідальності за невиконання умов зобов'язання.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини (п.2 ч.2 ст.11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, суд встановив, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу грошову суму в розмірі 3000 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ на дату складання позову та становить 114000 грн., тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок викладений ВС КЦС застосував давнішній (і мабуть що відомий всім) висновок щодо відмежування авансу і завдатку, висловлений ще Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18). Згідно із таким:
- завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст. 570 ЦК України);
- за змістом норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання. Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами;
- оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.
Тому сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
2) ВС КЦС висловився щодо вини особи, що передає аванс в неукладенні договору купівлі-продажу, а саме, вказав, що сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
3) Касаційний суд також зазначив і щодо договору найму: те, що позивачка разом із членами її сім'ї проживає у спірному будинку, не є підставою для визнання договору найму укладеним, оскільки між сторонами відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, відсутня згода з усіх істотних умов договору.
Відверто кажучи, практика що склалася стосовно визнання авансом всього, що навіть названо завдатком, якщо не укладено основний договір - не можна визнати позитивною. Так, на практиці, складно зустріти осіб, які підписуватимуть та нотаріально посвідчуватимуть основний договір купівлі-продажу (платитимуть податки, збори за купівлю нерухомості, яка ще фактично не передана), тільки заради того, щоб суди визнали це завдатком. Дивна практика, яка йде врозріз із розумінням пересічних громадян сенсу завдатку - спотворює інститут завдатку, спонукає до використання дивних конструкцій в попередніх договорах та є однією з причин численних судових рішень із цього приводу.
При цьому, відсутність вини у не укладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку повернути сплачене грошове забезпечення, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору.
В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про доведеність порушення права ОСОБА_3 , яке підлягає поновленню шляхом покладення цивільно-правової відповідальності на ОСОБА_2 згідно з умовами Договору та актами цивільного законодавства.
На підставі наявних у справі доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів (авансу) у розмірі 114000 грн., сплачених ОСОБА_3 до укладення Договору.
Що ж до неустойки (штраф), суд виходить з наступного.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Звертаючись з вказаною позовною вимогою, ОСОБА_3 посилався на пункт 7 Попереднього договору, відповідно до якого у випадку невиконання своїх обов'язків, зазначених у цьому Договорі чи відмови від оформлення Основного договору, або ненадання (надання неналежно оформлених чи не відповідаючи дійсності (фіктивних) документів, відповідач зобов'язаний повернути грошове забезпечення та виплати штраф в розмірі 100%, у відповідності до ст. 549 ЦК України протягом 3 (трьох) банківських днів.
У статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з частинами першою-другою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За змістом статей 629, 635 ЦК України, при вирішенні спору про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду необхідно встановити причину неукладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з'ясувати умови відповідальності, встановлені попереднім договором».
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 381/4667/16-ц.
Разом з тим, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 344/434/16-ц (провадження № 61-17183св18), звернуто увагу на таке: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Аналіз статті 635 ЦК України свідчить, що по своїй суті попередній договір є організаційним і на його підставі не відбувається розпорядження майном.»
Крім того, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.07.2020 у справі № 723/3114/18 (провадження № 61-7184св19) зазначено наступне:
«Згідно з частинами першою та третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першою статті 549, частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Зважаючи на встановлені судом обставини, правовий статус коштів переданих позивачем відповідачу, суд вважає вимогу позову в частині сьягнення неусточки такими, щоне підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження заявлених вимог.
Згідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 202, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 536, 545, 549-551, 599, 610, 611, 625-628, 631, 635, 638, 693 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_3 ) аванс в розмірі 114000 гривень та судовий збір в розмірі 1140 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлена 03.03.2025 року.
Суддя: І.А. Галась