< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
27 жовтня 2010 р. Справа № 2а-19904/10/0570
Колегія суддів Донецького окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Масло І.В.,
суддів Зекунова Е.В., Савченко С.В.,
при секретарі Грішаєві Є.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк, 83017, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку заробітної плати, -
09.08.2010 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області, в якому просив:
- поновити строк, передбачений для звернення до суду для захисту порушеного права;
- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, по виконанню Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати;
- стягнути з Державної судової адміністрації України суму недоплаченої заробітної плати, яка утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді, з січня 2006 року по час ухвалення рішення по справі;
- стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з січня 2009 року по час ухвалення рішення по справі;
- зобов'язати з 01.06.2010 виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити, виходячи із середнього заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він з грудня 1992 року працює суддею Апеляційного суду Донецької області.
У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів», заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. За змістом положень ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про статус суддів», п. 6.1 Європейської хартії, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
З червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться. Починаючи з 01.01.2006 позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007, яка набрала законної сили 03.12.2007, та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008, яка набрала законної сили 19.08.2009, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865. Отже, втратили чинність вказані положення постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243, і тому відповідачі повинні були застосовувати їх у первісній редакції та при обчисленні посадового окладу застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними. Таким чином, з 22.05.2008 втратили чинність зміни до абз. 2 ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», які були внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Однак, позивачу надбавка за вислугу років продовжувала нараховуватися та виплачуватися у відсотковому розмірі від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, а не від загальної суми щомісячного заробітку, що є протиправним.
Просив позов задовольнити (а.с. 5-8).
Ухвалою суду від 27.10.2010 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності Кабінету Міністрів України по виконанню Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, та стягнення з Державної судової адміністрації України суми недоплаченої заробітної плати, яка утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді, з січня 2006 року по 19 серпня 2009 року.
Крім того, до початку розгляду справи по суті позивач уточнив позовні вимоги, про що подав відповідну заяву, в якій просив:
- поновити строк, передбачений для звернення до суду для захисту порушеного права;
- визнати неправомірною бездіяльність Апеляційного суду Донецької області щодо не проведення перерахунку моєї заробітної плати з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу грошового забезпечення із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
- визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування моєї заробітної плати та грошового утримання з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування моєї заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
- зобов'язати Апеляційний суд Донецької області провести перерахунок з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
- зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої мені з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, просив розглянути справу за його відсутності, про що, зокрема, вказав у своїй заяві про уточнення позовних вимог. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України надав письмові заперечення проти позову, у яких зазначив, що перерахунок та виплату заробітної плати повинно бути зроблено виходячи з дати подання позову та з урахуванням дати набрання законної сили ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009. Вважає, що ДСА України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Територіальне управління ДСА в Донецькій області відповідно до п. 1 ч. 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого Наказом ДСА України від 16.11.2004 № 205/04.
Статтею 8 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Схеми посадових окладів керівників та суддів всіх рівнів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів». Відповідно до ч. 1 ст. 121 Закону України «Про судоустрій України», суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Статтями 47, 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.
Таким чином, дії ДСА України, які в даному випадку ґрунтуються на Законах України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів», Законах України про Державний бюджет України на 2005-2010р.р., Бюджетному кодексі України та ст. 68 Конституції України, що передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України, не є неправомірними. Аналіз наведених норм доводить, що відповідачами в будь-якому випадку щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі суддям є держава в особі Міністерства фінансів України та органів Державного казначейства України.
Просив застосувати наслідки пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, відмовити у задоволенні позову в частині, що стосується ДСА України, розглянути справу без участі представника ДСА України (а.с. 90-92).
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача Державної судової адміністрації України на підставі наявних у справі доказів з урахуванням наданих заперечень.
Представник відповідача Міністерства фінансів України у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, надав письмові заперечення проти позову, у яких зазначив, що Законами України «Про Державний бюджет України» видатки для судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки такі виплати є обов'язковими. Ці видатки були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану.
Головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня.
Бюджетним кодексом України та Положенням про Міністерство фінансів України не передбачено підстав для фінансування Міністерством фінансів України заборгованості по заробітній платі, матеріальній допомозі та інших надбавок.
Позивачем не зазначено підстав звернення з вимогами до Мінфіну, не наведено фактів та не надано доказів порушення прав позивача на отримання заробітної плати саме Мінфіном.
Просив також застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановлені ст. 99 КАС України та відмовити у задоволенні позову. Також просив розглянути справу за відсутності представника Міністерства фінансів України (а.с. 76-78).
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача Міністерства фінансів України на підставі наявних у справі доказів з урахуванням наданих ним заперечень проти позову.
Представник відповідача Державного казначейства України у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник Державного казначейства України не надавав. За таких обставин та враховуючи приписи ч. 4 ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача Державного казначейства України на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача Апеляційного суду Донецької області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності (а.с. 52, 80). За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача Апеляційного суду Донецької області на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Наказом голови Донецького обласного суду від 29.12.1992 № 245 ОСОБА_1 було зараховано до штату Донецького обласного суду членом судової колегії по цивільним справам із зарплатою згідно штатного розпису з 29.12.1992. Постановою Верховної Ради України від 03.04.2003 № 721-IV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 був обраний на посаду судді Апеляційного суду Донецької області безстроково (а.с. 57, 58-61).
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі - Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: Апеляційний суд Донецької області, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.
Згідно довідок Апеляційного суду Донецької області заробітна плата ОСОБА_1 з січня 2006 року по травень 2010 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 3154 грн. та протягом цього часу не змінювався (а.с. 10, 11-27). Також з цих довідок вбачається, що перерахунок посадового окладу за вказаний період часу не проводився.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача - судді апеляційного суду як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов'язання є протиправним.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді Апеляційного суду Донецької області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 41 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустив обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч. 1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009), що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обов'язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, оскільки виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку…
Отже, враховуючи норми п.1 ч.2 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та Апеляційний суд Донецької області зобов'язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985 грн. (630 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року - 6175 грн., з 1 листопада 2009 року - 7068 грн. і т.д.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.
Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як вбачається з довідок апеляційного суду Донецької області надбавка за вислугу років ОСОБА_1 у період січень 2006 року - листопад 2008 року сплачувалась у розмірі 30 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а у період грудень 2008 року - травень 2010 року - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст. 130 Конституції України та ст. 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п. 11 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Донецької області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Сторонами визнано відсутність звернення Апеляційного суду Донецької області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
Таким чином, Апеляційний суд Донецької області як суб'єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов'язок проінформувати Державну судову адміністрацію України - головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005 № 1232, якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: проводить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1 наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Донецької області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача, викладені в заяві про уточнення позовних вимог, до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Донецької області є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню щодо визнання протиправною бездіяльності вказаних відповідачів з 19.08.2009 стосовно не здійснення перерахунку заробітної плати, та з 22.05.2008 - стосовно не здійснення перерахунку надбавки за вислугу років.
З системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації України належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Донецької області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахування коштів.
Суд не погоджується з клопотанням представників відповідачів Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України про застосування наслідків пропущення позивачем річного строку звернення до суду, що встановлювався ст. 99 КАС України у редакції, яка діяла до 31.07.2010, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати та надбавки за вислугу років, що належать до обов'язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП).
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.
Крім того, позов було подано до суду 09.08.2010, тобто вже після набрання чинності Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI, яким було внесено зміни до ст.ст. 99, 100,106, 107 КАС України. Відповідно до вказаних змін, питання щодо застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду вирішується адміністративним судом під час відкриття провадження у справі, що і було зроблено у даній справі. В ухвалі про відкриття провадження у справі від 10.08.2010 (а.с. 1-2) зазначено, що позовну заяву ОСОБА_1 подав у строк, установлений законом.
З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку заробітної плати задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Апеляційного суду Донецької області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу грошового забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 1 грудня 2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 1 грудня 2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 1 грудня 2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов'язати Апеляційний суд Донецької області провести перерахунок ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 1 грудня 2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 1 грудня 2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошені у судовому засіданні 27 жовтня 2010 року. Повний текст постанови виготовлено 01 листопада 2010 року.
Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Масло І.В.
Судді Зекунов Е. В. Савченко С. В.