< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
19 жовтня 2010 р. Справа № 2а-17513/10/0570
Постановлена у нарадчій кімнаті об 11 год. 25 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Наумовой К.Г.
суддів Соколовой О.А.
Абдукадирової К.Е.
при секретарі судового засідання Мельниковій І.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 (м. Донецьк)
до Державної судової адміністрації України (м. Київ),
Кабінету Міністрів України (м. Київ),
Міністерства фінансів України (м. Київ),
Державного казначейства України (м. Київ),
Апеляційного суду Донецької області (м. Донецьк)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю сторін
позивач : не з'явився.
представник першого відповідача : не з'явився.
представник другого відповідача : Попов О.О. за дов. № 8-5-359(3) від 15.07.2010
представник третього відповідача : не з'явився.
представник четвертого відповідача : не з'явився.
представник п'ятого відповідача : не з'явився.
ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності відповідачів щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати; стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача суму недоплаченої заробітної плати, яка утворилася внаслідок неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді, з березня 2006 року по час прийняття рішення по справі; стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача заборгованості з щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з січня 2009 року по час ухвалення рішення по справі; зобов'язання з 01 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, нараховування якої проводити, виходячи із середнього заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати.
Позивач змінив предмет позову, та просить визнати неправомірною бездіяльність апеляційного суду Донецької області щодо не проведення перерахунку заробітної плати з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу позивача із зазначенням розміру заробітної плати та грошового утримання виходячи із 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та щомісячного грошового утримання; визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування його заробітної плати та грошового утримання з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та щомісячного грошового утримання; визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування моєї заробітної плати та грошового утримання з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та щомісячного грошового утримання; зобов'язати апеляційний суд Донецької області провести мені перерахунок з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та щомісячного грошового утримання, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши їх розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас,щомісячного грошового утримання, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчислених з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19 серпня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він з 01 березня 2006 року працює суддею апеляційного суду Донецької області. У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції Закону України N 2534-III від 21 червня 2001 року розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30 червня 2005 року підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Починаючи з 01 січня 2006 року позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що набрала чинності 03 грудня 2007 року та постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року, яка набрала чинності 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865.
Як зазначив позивач, не зважаючи на наведені обставини Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України та Державною судовою адміністрацією України, були проігноровані наведені вище рішення судів та було обчислено посадовий оклад позивачу, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. на місяць, що свідчить про допущення зазначеними органами державної влади протиправної бездіяльності.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
Враховуючи наведені вище обставини, позивач зазначив, що на день звернення до суду є всі підстави для здійснення перерахунку заробітної плати у відповідності із положеннями ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
В наданому позові позивачем було заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду із зазначеним позовом, у зв'язку з тим, що про набрання чинності Постановою окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2/174 від 21 травня 2008 року у серпні 2009 року.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Кабінету міністрів України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обчислення посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, стягнути з Державної судової адміністрації суму недоплаченої заробітної плати, яка утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу судді з січня 2006 року, зобов'язати відповідачів, починаючи з 01 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, виходячи із середньомісячного заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати; зобов'язати здійснити перерахунок надбавки за вислугу років.
Позивач надав суду заяву в якій повідомив, що про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представником Державної судової адміністрації України надані заперечення на позовну заяву № 07/4195 від 27 серпня 2010 року, в яких він посилається на те, що Державна судова адміністрація України є державним органом, здійснює надані йому повноваження через територіальні управління державної судової адміністрації, які виконують функції розпорядників бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. В своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань, які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2010 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Право позивача було порушено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», яка є нормативним актом уряду, позивач, як суддя не міг не знати про існування даної постанови. На підставі вищевикладеного перерахунок та виплату заробітної плати повинно бути зроблено саме за період з 19 серпня 2009 року. Окрім цього, перший відповідач просив у задоволенні позовних вимог що до нього відмовити та розглядати справу без участі представника Державної судової адміністрації України. Повідомив суд, що про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі.
Представником другого відповідача, Кабінету Міністрів України, надані заперечення № 8-5-1186 від 31 серпня 2010 року проти адміністративного позову, які він підтримав у судовому засіданні. Посилаючись на наступне, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України. Безпосереднє фінансування судів загальної юрисдикції здійснюється територіальними управліннями державної судової адміністрації на підставі кошторисів на відповідний бюджетний рік. Відповідно до положень статей 32, 34, 35 Бюджетного кодексу України за складання бюджетного кодексу України відповідає Міністр фінансів України, а підготовка пропозицій проекту Державного бюджету України здійснюється Міністерством фінансів України на підставі поданих головними розпорядниками бюджетних коштів бюджетних запитів. При цьому, головні розпорядники бюджетних запитів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих до Міністерства фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України. Посилаючись на ст. 51 Бюджетного кодексу України другий відповідач зазначав, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Враховуючи не віднесення до повноважень Кабінету Міністрів України формування бюджетних запитів на забезпечення виплати заробітної плати працівникам судової влади другий відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог до Кабінету Міністрів України.
Третій відповідач, заперечення на позов не представив, у судове засідання не з'явився, представника у судове засідання не направив, про час, день і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, справу розглянуто на підставі наявних у ній доказів.
Представником четвертого відповідача, Державного казначейства України, надані пояснення № 5-13/4503-14789 від 09.08.2010 р. щодо адміністративного позову, в яких він посилається на наступне. Відповідно до ст. ст. 120, 126 Закону України «Про судоустрій України» та Положення про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів. Державна судова адміністрація України, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи є головним розпорядником бюджетних коштів. Рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є державна судова адміністрація України приймає її голова. Державне казначейство України немає права встановлювати чи змінювати видатки державного бюджету, крім того, воно як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувало, тому правових підстав вирішувати питання щодо взаємовідносин між позивачем та Державним казначейством України немає. Наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, передбачених ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Повідомив, що про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі.
Представник п'ятого відповідача - Апеляційного суду Донецької області у судове засідання не з'явився, надав суду заяву № 8/60281 від 05.10.2010 року в якій повідомив, що про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі.
Розглянувши матеріали справи, суд, -
ОСОБА_2 обраний на посаду судді апеляційного суду Донецької області Постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» № 3775-Х?? від 23 грудня 1993 року. Станом на 01 березня 2006 року надбавка за вислугу років позивача складала 40% посадового оклад з урахуванням надбавок за кваліфікаційний клас, а розмір щомісячного грошового утримання складав 90 % заробітної плати.
Закон України «Про статус суддів» визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції України). А згідно з ч. 1 ст. 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: апеляційний суд Донецької області, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.
Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, наданого позивачем, сума основної заробітної плати (окладу) ОСОБА_2 з лютого 2006 року по травень 2010 року не змінювалася та становила 3154,00 грн. Зазначена обставина не заперечується сторонами у справі та не є спірною.
Тобто, відповідно до п. 4-1 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу позивачу у 2010 році не провадився.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб'єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи ч. 2 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді апеляційного суду Донецької області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року), що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Враховуючи те, що предметом позову позивач визначив бездіяльність відповідачів, є доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, враховуючи норми п.1 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в невчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто з моменту втрати чинності п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та апеляційний суд Донецької області зобов'язані були застосовувати зазначену Постанову в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року. Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (ст.ст. 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Що стосується Кабінету Міністрів України, то відповідно до ч. 2 ст. 37 Бюджетного кодексу України він приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до ст. 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (ст. 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
У межах своїх повноважень Міністерство фінансів України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента України «Про Положення про Державну судову адміністрацію України», Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14 «Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України», згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст. 130 Конституції України та ст. 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів. Від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів державного бюджету України в межах компетенції покладений на верховну раду України та Кабінет Міністрів України.
За рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 в аспекті конституційних подань положення частини 1 статті 130 Конституції України, в саме «У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів», треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний в проекті закону про Державний бюджет України передбачати окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів, в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна рада України законом повинна визначати такі видатки у Держаному бюджеті України.
Ст. 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Ст. 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п. 11 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України). Через незабезпечення подання Державною судовою адміністрацією кошторису на суми гарантованих законом заробітних плат суддів Міністерства фінансів України та нездійснення фінансування витрат на виплату заробітної плати суддям в повному обсязі, тому для реального виконання судових рішень щодо виплати заробітної плати суддям, Державна судова адміністрація має отримати за рішенням суду з Державного бюджету України додаткове фінансування на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів», виділення з якого здійснює Міністерство фінансів України.
Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на Апеляційний суд Донецької області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
В наявних в матеріалах справи документах відсутні такі, які б свідчили про звернення апеляційного суду Донецької області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
Таким чином, апеляційний суд Донецької області, як суб'єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов'язок проінформувати Державну судову адміністрацію України - головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005 року № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 цього положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі ст. 9.1 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Таким чином, не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значністю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Донецької області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
За таких обставин, викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Донецької області є частково обґрунтованими та підлягаючими задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності вказаних відповідачів щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивача з 19 серпня 2009 року та невиплати суми заробітної плати та щомісячного грошового утримання у встановленому законом розмірі та зобов'язання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19 серпня 2009 року.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати за період з січня 2006 року до 18 серпня 2009 року у зв'язку із нарахуванням заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» то суд вважає їх необґрунтованими, так як у вказаний період положення п. 41 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
З системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати на рахунок першого відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Донецької області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Суд не приймає до уваги посилання відповідачів на відсутність коштів необхідних для виплати позивачу посадового окладу та грошового забезпечення виходячи із 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов'язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.
Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов'язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, до даних правовідносин не застосовується.
Враховуючи наведене та вимоги законодавства позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України “Про статус суддів” та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року та щомісячного грошового утримання, відповідно до п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» а саме, судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 50 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Між тим заробітна плата позивача, з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.
З наведеного вбачається, що саме бездіяльність Державної судової адміністрації України призвела до неправильного розрахунку заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання позивача у період з 19 серпня 2009 року по 30 вересня 2010 року. З огляду на зазначене позовні вимоги підлягають задоволенню частково за період з 19 серпня 2009 року по 30 вересня 2010 року. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України “Про судоустрій України”, Законом України “Про статус суддів”, Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, Указом Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”, Законом України “Про систему оподаткування”,
ст.ст. 15, 17, 69-72, 94, 122-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 19 жовтня 2010 року з розрахунку 9,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений законами України про державний бюджет на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
Зобов'язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 19 жовтня 2010 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Донецької області додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 19 жовтня 2010 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Зобов'язати Апеляційний суд Донецької області здійснити нарахування судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 19 жовтня 2010 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Зобов'язати Апеляційний суд Донецької області за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 19 жовтня 2010 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання, з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривень 40 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 жовтня 2010 року
Головуючий суддя Наумова К.Г.
Судді Абдукадирова К.Е. Соколова О. А.