Справа № 560/6139/24
іменем України
28 лютого 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 року по 03.04.2024 року у сумі 493 570,15 гривень.
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 року по 03.04.2024 року у сумі 493 570,15 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач вчиняв умисні дії щодо невиплати позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лиш 03.04.2024 року. Таким чином, випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 14.09.2018 року по 03.04.2024 року. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною. Просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині вимог, які стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з сум виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №500/2661/20 (виплачено 05.03.2021 року у розмірі 9 500,00 грн.) та з сум виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 18 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 500/2662/20 (виплачено 10.11.2021 року у розмірі 830,30 грн.) - залишено без розгляду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасовано. Справу направлено до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.06.2024 у справі №560/6139/24 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 по 19.01.2023. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 157301,53 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року - без змін.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.02.2025 справу передано на продовження розгляду судді Блонському В.К.
Ухвалою від 14.02.2025 суд продовжив розгляд справи №560/6139/24 в частині позовних вимог, які стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з сум виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №500/2661/20 (виплачено 05.03.2021 року у розмірі 9 500,00 грн.) та з сум виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 18 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 500/2662/20 (виплачено 10.11.2021 року у розмірі 830,30 грн.).
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. В той же час Позивачем заявлено позовні вимоги, що значно перевищують 6 місячний термін визначений ст.117 КЗпП. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1
Наказом від 13.09.2018 року №237 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № №500/2661/20 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.
На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату 05.03.2021 року у розмірі 9 500,00 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 500/2662/20 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем було здійснено виплату належної індексації: 10.11.2021 року у розмірі 830,30 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 року по 03.04.2024 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинною на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Після виконання зазначеного рішення суду відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Невиплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач виключений зі списків військової частини 13.09.2018.
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 14.09.2018, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
Визначаючись щодо кінцевої дати нарахування та виплати середнього заробітку, суд враховує таке.
Так, в ухвалі Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 у цій же справі №560/6139/24, якою залишено частину позовних вимог без розгляду, суд зазначив, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду в частині вимог, які стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з сум:
- грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №500/2661/20 (виплачено 05.03.2021 року у розмірі 9 500,00 грн);
- індексації грошового забезпечення за період з 18 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 500/2662/20 (виплачено 10.11.2021 року у розмірі 830,30 грн).
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, правовідносини у якій є аналогічні тим, що є предметом спору у цій справі, зазначив, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказані складові грошового забезпечення відповідач виплатив на виконання судових рішень (справи № 560/3166/22, № 560/3085/22), після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення (на загальну суму 74353,62 грн)з уваги на те, коли відповідач виплатив цю індексацію (7 і 14 вересня 2022 року) заявлені з пропуском місячного строку, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України. Проте, суд апеляційної інстанції не зупинявся на питанні про строки звернення до суду, відтак під час розрахунку середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України відштовхувався від загальної суми невиплачених позивачеві при звільненні сум грошового забезпечення (83318,77 грн), тобто як індексації грошового забезпечення, так і компенсації за невикористані дні відпустки (про стягнення яких позивач звертався до суду, про що мовиться вище). Це має означати, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в тому числі за затримку виплати позивачеві індексації грошового забезпечення (яку відповідач, нагадаємо, виплатив 7 і 14 вересня 2022 року на виконання судового рішення у справі №560/3166/22), вимоги щодо якого заявлені до адміністративного суду 1 листопада 2022 року. Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Таким чином, Верховний Суд неодноразово констатував, що у цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Разом з тим, Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 скасовано ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.06.2024 та зроблено висновок про те, що фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем лише 03.04.2024 року, а тому саме з цієї дати слід рахувати строк для подання позову.
Отже, враховуючи висновки Постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі №560/6139/24, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 14.09.2018 по 03.04.2024.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 14.09.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 03.04.2024 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 03.04.2024, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 14.09.2018 по 18.07.2022, суд враховує таке.
Відповідно до довідки про заробітну плату позивача за липень - серпень 2018 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 21064,80 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 339,75 грн (21064,80 грн : 62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 по 18.07.2022 становить 1404 календарних дні.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 вказав, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключно за період до 19.07.2022.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10330,00 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум): 477009 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1404 дні х 339,75 грн)) = 0,022.
Отже, на переконання суду, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 14.09.2018 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності відносно несвоєчасно виплаченої суми при звільненні становить 10494,20 грн (339,75 грн х 1404 календарних дні х 0,022).
Стосовно суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 03.04.2024 суд враховує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.06.2024 у цій же справі №560/6139/24, яке набрало законної сили, вже вирішено питання щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 62853,75 грн (339,75 грн х 185 календарних дні).
Таким чином, оскільки несвоєчасно виплачені позивачу при звільненні кошти в сумі 10330,00 грн входять до усіх належних при звільненні працівникові сум, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за той самий період у тій самій справі є неприпустимим.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 по 18.07.2022.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 по 18.07.2022 в розмірі 10494,20 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя В.К. Блонський