28 лютого 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/15991/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Головка А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення від 04.12.2024 року № 163950024798; зобов'язання призначити та виплатити пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.09.2023 року.
Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою за призначенням пенсії за вислугу років та спірним рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. З вказаним рішенням позивач не погоджується, вважаючи, що наявний спеціальний стаж роботи підтверджується наданими документами.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач 28.11.2024 року повторно звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.12.2024 року № 163950024798 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до абз.1 пункту 16 розділу XV "прикінцеві положення" Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років станом на 10 жовтня 2017 року (26 років 6 місяців).
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
28.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою за призначенням / перерахунком пенсії, у якій просив призначити пенсію за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії № 163950024798 від 04.12.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (26 років 06 місяців).
Вказане рішення обґрунтоване тим, що необхідний страховий стаж за вислугу років становить не менше 26 років 6 місяців на 10.10.2017. Страховий стаж заявника становить 33 роки 9 місяців 1 день. Стаж заявника за вислугу років становить: по 10.10.2017 - 24 роки 2 місяці 11 днів, згідно з рішенням суду та період із 26.10.2020 по 29.10.2020 становить 24 роки 2 місяці 15 днів. Згідно абзацу другого пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058 визначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Закону України № 2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на 10.10.2017 мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії, тобто 26 років 6 місяців. Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (із змінами) передбачені, зокрема, посади: учителі загальноосвітніх навчальних закладів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до загального страхового стажу зараховані всі періоди роботи. До спеціального стажу за вислугу років враховані періоди роботи з 01.08.1993 по 10.10.2017 та з 26.10.2020 по 29.10.2020 згідно з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 440/17048/23. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до абзацу другому пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років станом на 10.10.2017 (26 років 6 місяців).
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті та які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень ст. 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Тобто, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Суд зазначає, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.11.2017, який набрав чинності 11.10.2017, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Так, згідно п. 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Судом встановлено, що відмовляючи у задоволенні заяви про призначення спірної пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у рішенні від 04.12.2024 року № 163950024798 вказало, що cтраховий стаж позивача становить 33 роки 9 місяців 1 день, cтаж за вислугу років становить: по 10.10.2017 - 24 роки 2 місяці 11 днів, згідно з рішенням суду від 19.01.2024 у справі № 440/17048/23 та період із 26.10.2020 по 29.10.2020 становить 24 роки 2 місяці 15 днів.
Таким чином, позивачу зарахований весь час його роботи як працівника освіти з 01 серпня 1993 року по 11 жовтня 2017 року, тобто по дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, а також період із 26.10.2020 по 29.10.2020 згідно з рішенням суду від 19.01.2024 у справі № 440/17048/23.
Водночас у позовній заяві позивач зазначає про наявність у нього станом на 11 жовтня 2017 року спеціального стажу 28 років 04 місяці ( з урахуванням періоду його навчання з 01 вересня 1989 року по 12 червня 1993 року (3 роки 09 місяців 12 днів)).
Пунктом "д" частини третьої та частиною шостою статті 56 Закону № 1788-XII “Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію» Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Відповідно до статті 38 Закону України “Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Випускникам, які навчалися за денною формою навчання менш ніж 10 місяців, час навчання зараховується до трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Статтею 17 вказаного Закону визначено, що заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року /надалі - Порядок №637/, передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З огляду на положення наведених норм, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців до стажу роботи, в тому числі до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, зараховується період навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі - за денною формою навчання, що підтверджується дипломом, посвідченням, свідоцтвом, а також довідкою та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відповідні відомості.
Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 12 червня 1993 року ОСОБА_1 в 1989 році вступив до Полтавського музичного училища ім. М.В. Лисенка та в 1993 році закінчив повний курс названого училища по спеціальності духові та ударні інструменти.
Відповідно до архівної довідки від 30 жовтня 2023 року № 01.2-05/26, яка видана ОСОБА_1 , він дійсно був зарахований на І курс денної форми навчання відділу духових та ударних інструментів Полтавського музичного училища ім. М.В. Лисенка з 21 липня 1989 року (наказ від 21 липня 1989 року № 95) та відрахований з училища з 15 червня 1993 року (наказ від 15 червня 1993 року № 77), у зв'язку з присвоєнням кваліфікації та отриманням диплому. У зв'язку зі змінами у чинному законодавстві та відповідно до рішення Полтавської обласної ради від 25 липня 2019 року № 1147 і наказу по училищу від 06 серпня 2019 року № 26 найменування Полтавського музичного училища ім. М.В. Лисенка змінено на Полтавський коледж мистецтв імені М.В. Лисенка, а відповідно до рішення Полтавської обласної ради від 03 червня 2020 року № 1362 і наказу по коледжу від 25 червня 2020 року № 24 Полтавський коледж мистецтв імені М.В. Лисенка перейменовано на Полтавський фаховий коледж мистецтв імені М.В. Лисенка.
Згідно із записами №1-2 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01 серпня 1993 року ОСОБА_1 прийнятий з 01 серпня 1993 року на посаду викладача гри на духових інструментах у філіалі с. Пашківка Козельщинської дитячої музичної школи, а з 01 вересня 2001 року переведений в Козельщинську дитячу музичну школу на посаду викладача по класу духових інструментів і музичної літератури.
Тобто, перерва між днем закінчення навчання позивача та днем прийняття на роботу не перевищує трьох місяців.
Отже, період навчання позивача з 01 вересня 1989 року по 12 червня 1993 року згідно диплому серії НОМЕР_1 належить зарахувати до спеціального трудового стажу, що надає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, оскільки на момент звернення із заявою від 28.11.2024 року про призначення пенсії, ОСОБА_1 мав право на призначення пенсії за вислугу років, так як його спеціальний страховий стаж становить більше 25 років.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.12.2024 року № 163950024798 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 28.11.2024 року.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
З приводу клопотання позивача про стягнення на його користь судових витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 7000 грн. суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою - п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Юрченко Аліни Валентинівни в сумі 7000,00 грн. позивачем надано до суду копії договору про надання правничої допомоги №103/24 від 26 листопада 2024 року, укладених між адвокатом Юрченко Аліною Валентинівною та позивачем; розрахунку витрат на правничу допомогу; акту приймання-передачі правничих послуг № 103/24 від 30 грудня 2024 року; платіжної інструкції від 27 грудня 2024 року.
Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт та наданих послуг, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, враховуючи час, необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), зазначених у акті приймання-передачі правничих послуг; співмірність послуг категорії складності справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та/або значним суспільним інтересом до її розгляду); напрацювання судами України сталої судової практики з питання розгляду подібних справ, суд доходить висновку, що сума витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у розмірі 7000,00 грн., є завищеною щодо іншої сторони спору, а тому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення
Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд та разом з тим встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися ним в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Водночас позивачем не наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуального заходу, передбаченого статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль.
Із врахуванням викладеного, за відсутністю обставин, які б підтверджували, що рішення суду не буде виконано відповідачем, суд не вбачає підстав для встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.12.2024 року № 163950024798.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 28.11.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко