Провадження № 11-сс/803/388/25 Справа № 202/14899/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді -доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , та прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024040000000375 від 28 серпня 2024 року, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с.Саксагань Пятихатського району
Дніпропетровської області, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України,
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 , яке погоджене прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 , та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 березня 2025 року включно, із визначенням застави у розмірі 500 (п'ятсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 514 000 гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність обґрунтованої підозри вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, та ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховується від органу досудового розслідування та суду з метою ухилення від можливої кримінальної відповідальності, впливати на потерпілого, свідків, а також інших співучасників злочину. Враховуючи особу підозрюваного, тяжкість вчиненого злочину та суспільно-небезпечні наслідки від діяння, що підозрюваному інкримінується, та наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя вважав, що застава у гранічних межах, передбачених ч.5 ст. 182 КПК України не здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, а тому заставу слід визначити у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 514 000,00 гривень.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати підозрюваному запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою або визначити останньому заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на те, що зібрані стороною обвинувачення матеріали клопотання не містять доказів наявності обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Вказує на те, що підозрюваний є пенсіонером за вислугою років, перебуває на обліку у лікаря-ендокринолога з діагнозом цукровий діабет, неодноразово госпіталізувався до медичних закладів із діагнозом ішемічний інсульт, має міцні соціальні зв'язки, за місцем його постійного проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не притягався до кримінальної відповідальності. Наголошує на тому, що визначений розмір застави є непомірним для підозрюваного
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити вимоги клопотання слідчого у повному обсязі.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги прокурор посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою. Вказує на наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування або суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше правопорушення. Зазначає, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги захисника та апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги прокурора, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступного.
В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Судове рішення стосовно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст. 370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відповідності до вимог ст.ст. 193, 194 КПК України, вислухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого.
Як слідує з наданих матеріалів, слідчий суддя дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки при розгляді клопотання слідчого слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого, свідків або інших учасників кримінального провадження.
Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
На час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №42024040000000375 від 28.08.2024 року за фактом вимагання групою осіб у ОСОБА_11 грошових коштів та майна останнього, за попередньою змовою між собою, поєднаного із погрозою насильства над потерпілим, пошкодження його майна, вчиненого в умовах воєнного стану, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
30 січня 2025 року ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
З наданих матеріалів вбачається, що обґрунтованість підозри ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_11 , протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 , протоколом проведення впізнання особи за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_11 , протоколом огляду відео записку с камер спостереження ТРЦ «Мост Сити» в м. Дніпро, протоколом проведених негласних (слідчих) розшукових дій проведених відносно ОСОБА_8 , протоколом обшуку від 29.01.2025 року автомобіля ГАЗ 31010, д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 22.000 тис. доларів США; а також іншими матеріалами, долученими до клопотання слідчого, які вказують на високу ймовірність причетності підозрюваного до вчинення ним інкримінованого злочину.
Стосовно тверджень захисника про те, що повідомлена підозра не обґрунтована жодними доказами, слід зазначити, що повідомлення про підозру на підставі п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)», який є нижчим ніж стандарту «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри. На даній стадії кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме вирішення питання стосовно достатності і допустимості доказів для визнання особи винною.
Що стосується доводів захисника про недостатню вагомість ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та відсутність підстав для застосування до підозрюваного виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то вони не можуть бути прийняті до уваги зважаючи на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, злочин вчинено групою осіб, а отже, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, існує реальний ризик того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин.
Також, перебуваючи на свободі ОСОБА_8 може незаконно впливати на потерпілого, свідків або інших учасників кримінального провадження з метою зміни показань на його користь.
Обраний запобіжний захід відносно підозрюваного узгоджується також з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду у справі за скаргою «Москаленко проти України», де зазначено, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Також вказано, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо підозрюваного обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Також, апеляційним судом враховується характер кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, та практику Європейського суду з прав людини п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо відсутності будь-яких даних про наявність ризиків не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо посилання захисника на те, що підозрюваний раніше не судимий, є пенсіонером, має міцні соціальні зв'язки, за місцем його постійного проживання та роботи характеризується позитивно, слід зазначити, що вказані обставини в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Апеляційний суд також не приймає доводи апеляційної скарги захисника щодо того, що підозрюваний ОСОБА_8 перебуває на обліку у лікаря-ендокринолога з діагнозом цукровий діабет, неодноразово госпіталізувався до медичних закладів із діагнозом ішемічний інсульт, оскільки в матеріалах провадження відсутні відомості щодо протипоказань перебування підозрюваного в умовах ізоляції, а сама по собі наявність у підозрюваного хвороб не є підставою для зміни йому запобіжного заходу, враховуючи обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст.177 КПК України, і тримання ОСОБА_8 під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується запобіжний захід, передбачений вказаною нормою закону.
Щодо доводів апеляційних скарг захисника щодо зменшення розміру застави та прокурора щодо застосування запобіжного заходу без визначення розміру застави апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
З викладеної норми слідує, що метою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави є те, що у разі невиконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, внесені грошові кошти будуть стягнені в дохід держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що принцип верховенства права є однією з основ демократичного суспільства, притаманною всім статтям Конвенції.
Невід'ємним елементом зазначеного принципу, який також є однією із загальних засад кримінального провадження, є пропорційність. Зокрема, це підтверджується абзацом 3 підпунктом 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що така пропорційність обов'язково має застосовуватися судом при вирішенні питання щодо суми застави, яку у разі наявності відповідних підстав у порядку ч.8 ст. 182 КПК України слід звернути в дохід держави.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в цілях ст.14 Конвенції різниця у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розсудливого виправдання, не переслідує законної мети і якщо запропоновані засоби не є пропорційними до переслідуваної мети (справа «Карлгайнц Шмідт проти Німеччини»).
У рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання, тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
У рішенні у справі «Гафа проти Мальти» від 22 травня 2018 року ЄСПЛ зазначив, що гарантія, передбачена статтею 5§3 Конвенції, покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого.
Тому суд вважає, що у разі виникнення підстав для застосування судом ч.8 ст.182 КПК України має бути дотриманий принцип пропорційності, який є невід'ємною складовою верховенства права.
З огляду на те, що застосування до підозрюваного ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави мало стимулюючий характер дотримання покладених на нього обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, враховуючи особу підозрюваного ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що визначений розмір застави на цій стадії кримінального провадження відповідає критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), здатний забезпечити справедливий баланс інтересів особи та суспільства, а тому не суперечитиме статті 1 Першого Протоколу та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Доводів прокурора щодо визначення слідчим суддею застави, яка нівелює можливість убезпечення ризикам, встановленим під час досудового розслідування, апеляційний суд, враховуючи характеризуючі дані підозрюваного, матеріальний стан останнього, та обставини кримінального правопорушення, вважає, що сума застави, яка визначена слідчим суддею, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, не вбачається, обраний судом запобіжний захід щодо підозрюваного ОСОБА_8 відповідає вимогам ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що не підлягає скасуванню, а отже, в задоволенні вимог апеляційних скарг захисника та прокурора слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4