Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/7674/23
Провадження №: 2/332/90/25
(заочне)
27 лютого 2025 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Погрібної О.М., за участю секретаря судового засідання Паніної Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя цивільну справу за позовом адвоката Грабіка Максима Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування,
встановив:
До Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява адвоката Грабіка М.С. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначено, що приватним нотаріусом Василівського РНО Запорізької області Кириченко В.В. відкрито спадкову справу за заявою позивача - ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за законом майна своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя покійна ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності із своїм вже теж покійним сином (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ) володіла земельною ділянкою площею 0,2500га, кадастровий №2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності підтверджується Державним актом серія АЗ №266817, який видано на підставі Рішення Приморської сільської ради від 20.12.2007р. №13. Відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємицею майна свого батька ОСОБА_4 , - співвласника вищезазначеної ділянки. Позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, а саме земельної ділянки кадастровий №2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Однак постановою приватного нотаріуса від 24.02.2021р. справа №75/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв'язку із тим, що державний акт на земельну ділянку не містить часток у спільній сумісній власності, тому неможливо визначити частку у праві власності на земельну ділянку, на яку нотаріус повинен видати свідоцтво про право на спадщину.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя області від 28 грудня 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Грабік М.С., які про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, адвокат Грабік М.С., надав заяву про проведення засідання за його та позивача відсутності; на задоволенні позовних вимог наполягають, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_2 ,яка про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином, в судове засідання не з'явилася, відзив на позов не подала, про причини неявки суд не повідомила.
Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року зазначену позовну заяву вирішено розглянути заочно на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії АЗ №266817, виданого на ім'я ОСОБА_3 , на підставі рішення Приморської сільської ради 15 сесії 5 скликання від 20 грудня 2007 року за №13, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки площею 0,2500га, кадастровий номер 2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, частки співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії АЗ №266817 не визначені.
Відповідно до матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , були видані свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 , зокрема:
-видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 (відповідачці); видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_3 .
За повідомлення Першої Запорізької державної нотаріальної контори за вих.№ 917/01-16 від 28.05.2024, згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 25.05.2024 за №77095269, спадкова справа після померлої ОСОБА_3 заведена приватним нотаріусом ОСОБА_5 (на теперішній час окупована територія).
Постановою приватного нотаріуса Василівського нотаріального округу Запорізької області Кириченко В.В. від 14.02.2021 за №75/02-31 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на частку земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки співвласники зазначеної ділянки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому не вбачається можливим укласти договір про визначення часток у спільній сумісній власності. Спадкоємцем наданий Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 , але без визначення часток у спільній сумісній власності, тому неможливо визначити частку у праві власності на земельну ділянку, на яку нотаріус повинен видати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за № 245684812 від 24.02.2021 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 358623327 від 15.12.2023, житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1 , в розмірі 5/6 часток, на підставі свідоцтва про право спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , серії та номер: 120, виданого 24.02.2021 приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області.
Інша 1/6 частина житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 358623327 від 15.12.2023, належить на праві спільної часткової власності відповідачці ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що спірні правовідносини щодо спадкування права у спільній сумісній власності на земельну ділянку, визначення розміру частки у праві у спільній сумісній власності на земельну ділянку та виділення її в натурі регулюються нормами ЗК України та нормами ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
При цьому, відповідно до положень ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно із ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України встановлена презумпція рівності часток у праві спільної сумісної власності, а саме вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч.ч. 2-5 статті 89 Земельного кодексу України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
При цьому, суд враховує, що в постанові від 28 липня 2021 року у справі №346/5216/18 (провадження №61-3050св21) Верховний Суд зазначив, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Частиною першою і другою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Згідно з статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до положень ч.1, 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Відповідно до висновку викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 689/26/17 від 16.06.2020 при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із пунктом «г» частини 1 статті 87 Земельного кодексу України, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає за рішенням суду.
Невизначеність часток у праві спільної сумісної власності позбавляє позивача можливості належним чином оформити свої спадкові права на земельну ділянку.
Відповідно до ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Оскільки позивач, як спадкоємець за законом, успадкував після смерті матері ОСОБА_3 5/6 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, 5/6 частки земельної ділянки площею 0,2500га, кадастровий №2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за вищезазначеною адресою, та оскільки за життя ОСОБА_3 їй не було визначено розміру частки земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, тому позивач не може оформити право власності на неї, суд приходить до висновку про наявність підстав визнати за позивачем права власності на 5/6 частки вищезазначеної земельної ділянки, що належала померлій ОСОБА_3 .
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог:
Оскільки позивач у своїй заяві від 27.02.2025 не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, судовий збір, витрати на правову допомогу, витрати на послуги експерта розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст.4,5,12,81,141, 259, 263-265, 268, 281-282 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов адвоката Грабіка Максима Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити повністю.
Визнати у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 за її сином ОСОБА_1 право власності на 5/6 частки земельної ділянки площею 0,2500га, кадастровий № 2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
Визнати право власності на 1/6 частки земельної ділянки площею 0,2500га, кадастровий № 2320985501:06:044:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2025 року.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнкопп НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Грабік Максим Сергійович.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 .
Суддя: О.М.Погрібна