Справа № 346/7451/23
Провадження № 22-ц/4808/382/25
Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.
Суддя-доповідач Бойчук
24 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Луганської В.М.,
секретаря Струтинської Д.В.,
з участю апелянтки та її представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Коломийська міська рада про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 грудня 2024 року під головуванням судді Беркещук Б.Б. у м. Коломия,
В грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 .
У свідоцтві про народження батьком дитини записано ОСОБА_2 , а її записано матір?ю під прізвищем ОСОБА_5 .
З відповідачем вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, проте відповідач визнав своє батьківство, внаслідок чого спільному сину було присвоєно прізвище батька ОСОБА_6 .
Оскільки між ними спільне сімейне життя не склалося, батько припинив цікавитися життям сина, тому вона тривалий час самостійно займається його вихованням та утриманням.
Між нею та ОСОБА_7 01.04.2022 зареєстрований шлюб. За наслідком укладення шлюбу позивачка змінила своє прізвище на « ОСОБА_8 ».
З часу народження сина і до тепер вона не зверталася до суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання спільного сина. Також між ними не укладалося договору про участь в утриманні дитини та визначення місця проживання дитини або участі у її вихованні.
Від народження утриманням та вихованням спільної із відповідачем дитини займається виключно вона.
Після того як сімейні стосунки із відповідачем не склалися, останній почав ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина, що проявляється у відсутності будь-якого піклування про його розвиток, відсутності будь-якого спілкування із ним та участі в його утриманні.
Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 11 грудня 2024 року відмовлено в задоволення позову.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що нею було надано суду переконливі докази, які підтверджують факт свідомого ухилення відповідача та його самоусунення від участі у вихованні їхнього спільного сина.
Відповідачем не було спростовано наведені нею обставини його свідомого ухилення від участі у вихованні їхнього спільного сина. Тому висновок суду про недоведеність нею факту свідомого самоусунення відповідача від участі у вихованні дитини є передчасним.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити свою поведінку.
Судом не було враховано, що перед зверненням до суду з позовом в цій справі, нею було отримано довідку Коломийського ліцею №1 імені ОСОБА_9 , в якій підтверджено відсутність у відповідача контакту зі школою щодо успішності навчання їхнього спільного сина.
Апелянтка вважає, що відповідач своєї поведінки щодо сина ОСОБА_10 не змінив та надалі продовжує ухилятися від участі в його вихованні.
Судом першої інстанції не враховано, що реальна поведінка батька дитини не відповідає його усним намірам змінити своє ставлення до сина.
Надані суду докази беззаперечно підтверджували факт самоусунення відповідача від виконання ним батьківських обов'язків. Отже, в суду були фактичні та правові підстави для задоволення позову в цій справі.
Апелянтка не погоджується з твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Чинним законодавством чітко визначено перелік відомостей, які можуть слугувати підставою для висновку органу опіки та піклування про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав. До них можна віднести результат обстеження умов проживання дитини, а також інші документи, які стосуються справи.
За наслідками аналізу висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вбачається, що він був складений відповідно до вимог ч. 5 ст. 19 СК України на основі результатів обстеження умов проживання дитини, матеріалів справи та результатів проведення засідання комісії.
Отже, твердження суду першої інстанції про те, що в основу висновку було покладено лише пояснення матері не відповідає фактичним обставинам справи.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача також є передчасним.
Окрім висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в матеріали справи містять достатньо інших доказів, які підтверджують факт свідомого невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Просить рішення першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В засіданні суду апеляційної інстанції апелянтка вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених в ній мотивів.
Відповідач та представник третьої особи в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 29.06.2016, виданого Коломийським МВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис №278, батьком зазначено ОСОБА_2 , матір'ю ОСОБА_5 (а.с.8).
Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , ОСОБА_7 та позивачка ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 01 квітня 2022 року у Коломийському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), про що складено відповідний актовий запис №241. Після державної реєстрації чоловіку та дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_8 » (а.с.7).
З акту обстеження умов проживання від 24.11.2023 вбачається, що комісією у складі начальника служби у справах дітей Мисливчук Г.М. та головних спеціалістів сектору з питань опіки піклування та усиновлення ССД ОСОБА_11 та ОСОБА_12 проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання: належні, у квартирі є підключені всі необхідні комунікації: світло, газ, вода. Опалення автономне (газовий котел). Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: малолітній ОСОБА_2 має окрему кімнату, облаштовану меблями відповідно до вікових потреб дитини, забезпечений одягом, канцтоварами, засобами особистої гігієни. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Стосунки між мамою та малолітнім сином склалися доброзичливі, побудовані на любові та довірі. Мама ОСОБА_1 дбає про фізичний та духовний розвиток сина. Висновок: мати ОСОБА_1 створила належні умови для проживання, навчання та розвитку свого малолітнього сина ОСОБА_4 . Дитина навчається у 2-Б класі Коломийського ліцею №1 ім. В.Стефаника, мати постійно цікавиться навчанням дитини. Забезпечує всім необхідним (а.с.12).
Відповідно до довідки №328/02-12 від 21.10.2014, виданої Коломийським ліцеєм №1 ім.В.Стефаника, батько - ОСОБА_2 контакту із школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дитина регулярно відвідує школу, завжди охайний та доглянутий. Мати спілкується з класним керівником, цікавиться життям дитини в закладі. Вказану довідку видано на підставі інформації класного керівника 3-Б класу - ОСОБА_14 про участь батька у шкільному житті дитини (а.с.96).
З листа КНП КМР «КМЦПМСД» №1143/01-16 від 16.10.2023 вбачається, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває під медичним спостереженням лікаря-педіатра амбулаторії загальної практики - сімейної медицини №5 ОСОБА_15 . Відповідно до інформації завідувача амбулаторії ЗП-СМ №5 матір дитини ОСОБА_1 цікавиться здоров'ям сина, постійно супроводжує його під час візитів в амбураторію на прийом до лікаря-педіатра, надає допомогу при амбулаторному лікуванні, контактує з лікарем-педіатром щодо забезпечення належного стану здоров'я сина (а.с.14).
З листа КНП КМР «КМЦПМСД» №1045/01-32 від 14.10.2024 вбачається що протягом всього періоду спостереження пацієнта станом здоров'я дитини цікавиться тільки мати ОСОБА_1 , яка супроводжує дитину на прийом до лікаря, надає допомогу при амбулаторному лікуванні, контактує з педіатром щодо забезпечення належного здоров'я сина (а.с.110).
Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.36-38).
Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ста. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 СК України, зокрема, згідно пункту 2 частини першої цієї статті мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з тлумачення цієї правової норми, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які вказують на свідоме самоусунення батька ОСОБА_2 від виховання дитини та спілкування з сином і судом не встановлено обставин, які б вказували на умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків. Тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 є необґрунтованими та такими, що не відповідають інтересам дитини.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). Суд першої інстанції дав належну оцінку висновку служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , зазначивши, що вказаний висновок є необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено на основі яких об'єктивних даних комісія вважає за доцільне позбавити батька його батьківських прав. В основу висновку покладено лише пояснення матері дитини про те, що батько ОСОБА_2 не спілкується з сином ОСОБА_4 з моменту народження та не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини.
Вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтвердженими відповідними доказами, які б свідчили на свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
З такими доводами погоджується також колегія суддів апеляційної інстанції і вважає їх такими, що спростовують доводи апелянтки про неправильну оцінку судом цього висновку.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Згідно статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Доводи апелянтки, що ОСОБА_2 не цікавиться успішністю дитини в школі, участі у вихованні дитини не бере, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків не спростовують правильності висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обставини щодо невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків,на які посилається позивачка, не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Наведена апелянткою обставина, що вихованням дитини займається тільки вона не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у її утриманні та вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батьком своїми батьківськими обов'язками.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
При розгляді справи не встановлено фактичних обставин, які б давали підстави вважати, що відповідач свідомо самоусунувся від виховання дитини та умисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Не містить таких даних і поданий висновок органу опіки та піклування, у якому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають інтересам дитини.
Враховуючи встановлені по справі обставини, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтку.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 28 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук В.М. Луганська